Юрій Луканов // 06.01.2015:17.40.21
Про Харків я пишу, тому що це було перше місто, куди я виїздив із зони, де воюють. Тому там відчуття для порівнння були особливо гострі. Звісно, мирне життя було по всій країні
Юрій Луканов // 06.01.2015:17.39.58
Про Харків я пишу, тому що це було перше місто, куди я виїздив із зони, де воюють. Тому там відчуття для порівнння були особливо гострі. Звісно, мине життя було по всій країні
Голованова // 05.01.2015:00.13.19
Юрію, чому пишете тільки про "мирний Харків", який сидів у фонтана і суцільно по кафешках? Весь цей час я вештаюся Україною, бачу і схід, і захід, - те "дивне" відчуття є й у Києві. Влітку і восени у Києві, погодьтеся, був справжній курорт, навіть на Дніпрі відпочивали, наче у Арабських Еміратах, до самого кінця вересня, і пляжі були повнісіньки людей, і кафешки... (окрім деяких). І суцільні круглі столи і базікання, такі собі кабінетні, про воєнні дії... Але ж і наш Київ - на відстані всього кількасот кілометрів від боїв. Жахливі столично-східнорегіональні контрасти помітила і мій друг Анн Нива, воєнний репортер від Ле Пойнт, Париж, коли прилітала сюди, щоб півмісяця провести в зоні бойових дій. Авжеж, важливе не зовнішнє - можна сидіти в кафешці і лити сльози. І можна сидіта на "високопосадовому" засіданні й підраховувати дні, коли твій літак до США. Важливе - що й голові та душі. Важливо не лицемірити. Важливо загальноукраїнське горе відчувати як власне, а не кивати на Івана, або барана, або Харків чи ще на щось-когось... Всім нам треба бути чесними насамперед із самими собою... Чесність не вимагає галасу і биття себе у груди: мовляв, страждаю, адже найпатріотичніший патріот!.. І Ви взагалі робите дуже слушні, вірні висновки... І говорити про те, про що говорите и нагадуєте Ви, дійсно треба. Дякую Вам.
Голованова // 05.01.2015:00.13.16
Юрію, чому пишете тільки про "мирний Харків", який сидів у фонтана і суцільно по кафешках? Весь цей час я вештаюся Україною, бачу і схід, і захід, - те "дивне" відчуття є й у Києві. Влітку і восени у Києві, погодьтеся, був справжній курорт, навіть на Дніпрі відпочивали, наче у Арабських Еміратах, до самого кінця вересня, і пляжі були повнісіньки людей, і кафешки... (окрім деяких). І суцільні круглі столи і базікання, такі собі кабінетні, про воєнні дії... Але ж і наш Київ - на відстані всього кількасот кілометрів від боїв. Жахливі столично-східнорегіональні контрасти помітила і мій друг Анн Нива, воєнний репортер від Ле Пойнт, Париж, коли прилітала сюди, щоб півмісяця провести в зоні бойових дій. Авжеж, важливе не зовнішнє - можна сидіти в кафешці і лити сльози. І можна сидіта на "високопосадовому" засіданні й підраховувати дні, коли твій літак до США. Важливе - що й голові та душі. Важливо не лицемірити. Важливо загальноукраїнське горе відчувати як власне, а не кивати на Івана, або барана, або Харків чи ще на щось-когось... Всім нам треба бути чесними насамперед із самими собою... Чесність не вимагає галасу і биття себе у груди: мовляв, страждаю, адже найпатріотичніший патріот!.. І Ви взагалі робите дуже слушні, вірні висновки... І говорити про те, про що говорите и нагадуєте Ви, дійсно треба. Дякую Вам.
Олексій Мазур, Дніпропетровськ // 03.01.2015:21.55.55
"Експресо.тв" звучить навіть краще за "Еспресо". Треба запропонувати Княжицькому, щоби перейменував.