Angel // 27.07.2010:15.05.13
Я бы посмотрел этот фильм, но думаю в инете его вряд ли найти. Я бы задал этому американскому воину вопрос: зачем они защищали преступников и нарко-торговцев в Афганистане. _____ И почему щас в Афганистане находится 45 000 воинов США и при этом Афганистан - столица мира по выращиванию наркотиков.
Олексій Мазур, Дніпропетровськ. // 21.03.2010:20.29.36
Инна пише: "И если уж что-то не имеет никакого отношения к "Телекритике", так это ваше бесконечной эссе. Пока прочитаешь, уснешь". А ви поспали? Сон теж корисна штука. Зміцнює зоров`я, відновлює сили організма. Так що вважайте це терапевтичним сеансом. До того ж, безкоштовним. А щодо Наталії, то бувати на закритих переглядах - це ще половина справа. Головне - вміти про це цікаво розповісти. Її ж замітка більше нагадує передрук прес-релізу. Написано все до не можна сухо, абсолютно не цікаво. Якщо ж Вам більше довподоби стиль Швачко, а засинаєте на Тарантіно, то ви оригіналка. А щодо того, що мій коментарій не має жодного відношення до Телекритики, то ви помиляєтесь. Прочитайте його ще раз. І ще, і ще. Стільки, скільки вам буде потрібно аби допетрити що і до чого. Вибачайте, ви ще не спите?
Инна // 21.03.2010:17.42.35
Позволю себе не согласиться с вами, уважаемый автор предыдущего коммента. Какое-то у вас предвзятое отношение. Наталья имеет возможность бывать на закрытых премьерах и видеть картины, которых практически никто не видит. Ей хочется поделиться впечатлениями, что в этом плохого? И если уж что-то не имеет никакого отношения к "Телекритике", так это ваше бесконечной эссе. Пока прочитаешь, уснешь.
Олексій Мазур, Дніпропетровськ. // 21.03.2010:13.33.06
Продовження. Ваш блог навіяв мені один з епізодів фільму Квентіна Тарантіно «Кримінальне чтиво». Саме його я і пропоную Вам, шановна, в якості, сказати б, «алаверди». Отже, до Вашої і всіх відвідувачів Телекритики уваги уривок з новели «Золотий годинник». Монолог колишнього військовополоненого. Виконавець ролі – Кристофер Волкен. Він розповідає це хлопчику на ім’я Буч – сину його загиблого у В’єтнамі товариша. Малий, коли виросте, стане боксером, що братиме участь в підпільних матчах та випадково вб’є свого суперника. Вб’є в поєдинку, в якому він, за попередньою домовленістю з хазяїном ігор, мав би програти. Але, не змігши змиритися зі своєю місією, взяв і на зло всім, передумав. Роль цього персонажа виконує Брюс Віліс. Але поки що він – маленький хлопчик. (Переклад українською – мій О.М): «…Якби судилося загинути мені, майор Кулідж розмовляв би зараз з моїм сином – Джимом. Але сталося так, що я говорю з тобою, Буч… В мене для тебе дещо є. Це годинник. Їх придбав твій прадід під час першої світової війни. Купив в маленькій крамниці в Ноксвілі, що у штаті Тенесі. Це був один з найперших ручник годинників, адже тоді люди носили ці механізми в кишені. Рядовий піхотинець Кулідж придбав їх в день, коли вирушив до Парижу. Цей годинник твій прадід носив на руці всю війну. Коли вона закінчилася, він повернувся додому додому, до твоєї прабабусі. Зняв годинник і поклав його в банку з-під кави, де він пролежав дуже довго, поки твій дід – Дейн Кулідж, не був призваний на іншу війну, знову воювати проти Німеччини. Це була вже друга світова війна. Твій прадід передав твоєму дідові годинник на щастя. Одначе, щодо Дейна доля виявилася не такою поблажливою, як до його батька. Дейн загинув в числі сотень інших морських піхотинців на острові Вейк. Ці хлопці не мали ілюзій та не сподівалися залишити острів живими. Тому за три дні до того, як Вейк захопили японці, твій дід попросив стрілка транспортного літака на ім’я Луінокі – абсолютно незнайому людину – відвезти його малолітньому сину, котрого він так ніколи й не побачить, цей золотий годинник. Три дні по тому, твого діда не стало. Одначе Луінокі дотримався слова. Коли війна скінчилася, він розшукав твою бабусю і передав годинник твого діда його маленькому синочку. Ось вони (показує). Цей годинник був на руці твого батька, коли його збили над Ханоєм. Його взяли в полон і запроторили в концтабір для військовополонених. Він знав: якщо косокоокі побачать цей годинник, то заберуть його. Але твій батько вважав, що цей годинник має дістатися його сину, як спадкоємцю. Тоді він заховав його в єдиному місці, де годинника точно ніхто б не знайшов і не побачив – в дупі. П’ять довгих років він зберігав їх там… поки не помер. Перед смертю, він віддав годинник мені. І вже я два роки ховав їх в своїй дупі. Після семи років в концтаборі мене відпустили додому. І от тепер, Буч, я вручаю цей годинник тобі". /Кінець епізоду/ Здається, я вгадав антивоєнний настрій Вашої замітки, чи не правда, пані Наталя? В будь-якому разі дякую Вам за подароване цим блогом натхнення зайнятися у неділю перекладом епізоду кінострічки.
Олексій Мазур, Дніпропетровськ. // 21.03.2010:12.33.37
Наталії Швачко з огляду на ім`я, прізвище і зовнішність та Інтернет-видання, де вона публікується, більше личить українська мова, а не чужеземно-окупаційна. Щодо викладеної замітки, то вона здалася мені абсолютно не цікавою. Десь в якомусь закритому клубі Нью-Йорку відбулася прем`єра стрічки про американців в Іраку: "о жизни морского пехотинца в течение первых недель войны в Ираке в 2003 году№". Зашебісь... А до чого тут українська Телекритика? Якийсь талібан суцільний вийшов і повна Насерия, Эль-Кут и Багдад з нею.