Останнє у блогах

Більше

Архів


Жертва традиції, яку сам ревно підтримував

Костянтин Матвієнко, 11.11.2009 23:34

Пам’ятник Леніну на Бесарабці подобався мені з дитинства. Для мешканця Подолу, а потім Березняків цей вишуканий, а у чомусь - просто довершений монумент уособлював собою середмістя. Як і бульвар Шевченка, Володимирський та Софіївський собори, Андріївська церква, фонтан у сквері біля Золотих Воріт та ще зовсім нечисленна кількість знакових об’єктів, які формували в моїй уяві київську неповторність. Тому, коли націоналіст М. Кохановський понівечив пам’ятник аби продемонструвати ставлення до Леніна, як до ката українського народу, мені було дуже прикро. Не через ката, а через витвір мистецтва, яким є пам’ятник йому.

Із пам’ятниками воювали майже з того часу, коли їх почали споруджувати, наприклад, у стародавніх Єгипті, Греції, Римі... Зміна правлячої династії, державної ідеології чи релігії часто тягли за собою руйнування пам’яток архітектури, знищення бібліотек, літописів та інших об’єктів матеріальної культури. Першим із киян, хто залишив слід у історії, знищивши витвори монументального мистецтва був тезка Володимира Леніна, завдяки кому це ім’я взагалі потрапило у святці й таким чином стало одним із найпоширеніших в Україні, Бєларусі та Росії - Святий Рівноапостольний Володимир Великий, хреститель Русі. Саме він у 988 році знищив скульптури стародавніх слов’янських богів на Старокиївській горі, а витесаного з дуба ідола Перуна наказав вкинути у Дніпро. Віддані вірі прабатьків кияни бігли берегом та кричали: «Видибай, Боже, видибай!», що староукраїнською означало: «Випірни, Боже, випірни!» Про цю подію киянам нагадує тисячолітній топонім - назва урочища Видубичі. Саме навпроти місця, де стоїть дуже мальовничий Видубицький монастир важка дубова статуя врешті з’явилася на поверхні Дніпра.

Руйнував пам’ятники та храми і Ленін. Більше того, саме більшовицька варварська (варвари також руйнували пам’ятки античності, за що цим словом тепер називають людей, чия поведінка та дії виглядають жорстоким дикунством) ненависть до монументальної спадщини попереднього режиму заклала етично-виховне підгрунття для того, щоб тепер таким самим чином поводилися із пам’ятками періоду їхнього правління. У цьому розумінні дії пана Кохановського є лише даниною тисячолітній традиції людства, тяглість якої забезпечили й комуністи.

Знищення чи понівечення пам’ятника завжди є дією, яка викликає величезний вилив емоцій, політичних пристрастей та привертає увагу. Але це дешевий акт, на порядки дешевший, ніж, наприклад, спорудження пам’ятника. У цьому розумінні акти вандалізму щодо пам’ятників є дешевими політтехнологічними заходами.

До таких заходів часом вдається і влада. Наприклад, набагато простіше та дешевше під телекамерами за особистої участі одного з півтора десятка заступників голови КМДА С. Рудика зносити пам’ятник Косіору, аніж спорудити пам’ятник Василеві Стусу, або відреставрувати старовинну Онуфріївську вежу у Лаврі, яка десятками років потребує порятунку. Гроші, які тепер владою із задоволенням освоюються на відновлення пам’ятника Леніну, могли б бути використанні задля збереження, або відновлення справді цінних для Києва пам’яток.


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика».


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS