Останнє у блогах

Більше

Архів


Навздогін Тарасу Бульбі

Олександр Михельсон, 08.11.2009 23:23

Кінокритики пишуть про фільми, котрих більшість глядачів ще не бачила. Відповідно, для звичайного глядача логічно щось написати про фільм, коли кінокритики про нього вже забули.

 

Тим більше – для такого недбалого глядача, як ваш покірний слуга, що за останні десять років у кіно ходив, здається, тільки на першого «Володаря кілець» і першу ж частину «Залюдненого острова». І то винятково щоби подивитись, чи сильно ті шакали сценарію та акробати режисури зіпсували улюблені з дитинства сюжети.

 

Попри те, що любов до Гоголя у мене аж ніяк не менша за повагу до Толкіна чи пристрасть до Стругацьких, на «Тараса Бульбу» я не ходив. По-перше, якось не дійшли руки, а по-друге, на моє глибоке переконання, «Тарас Бульба» в творчості Гоголя – це щось на кшталт взятої у самого себе відпустки. Як той же «Понеділок…» у Стругацьких. Словом, Гоголь був би Гоголем і без цієї балади для молодшого шкільного віку.

 

Відтак, міркував я, з літературного комікса, хай і викладеного вражаючим гоголівським стилем, швидше за все зробили комікс кінематографічний. Звісно (міркував я далі), теж викладений неабяким стилем – все ж таки режисер Бортко є режисер Бортко, та й актори дай Боже кожному. Але, коротше, в кіно я не пішов.

 

Днями, однак, саме для таких як я фільм показав телеканал «Інтер». Виявилося, що комікси все-таки бувають різні.

 

Поясню. Гоголь, на моє глибоке переконання, писав «Тараса Бульбу» як блокбастер на близькому фольклорному матеріалі. Він не писав історичний роман. Те, що «Бульба» в російській літературі чи не одразу став сприйматись як історичний роман, має просте пояснення: дистрофічність цього жанру в Росії часів Гоголя. (Що, в принципі, не дивно в країні, де право фантазувати на історичну тематику мали лише люди, спеціально призначені для цього урядом).

 

Так само Гоголь не писав психологічний твір. Коли всі ми ще в школі вчили, що Гоголь блискуче зобразив портрети козаків, ми навряд чи могли зрозуміти, наскільки ті портрети лубочні. Козаки Гоголя яскраві – немає питань, але, погодьтесь, це не герої «Мертвих душ». Бульба, його сини та вся весела гоп-компанія діють як завгодно, але тільки не так, як можуть діяти живі люди. От фольклорні персонажі – так. Тому козаки Гоголя – це міфічні герої, з розряду тих персонажів, що пішли ще від Гільгамеша. Гільгамеш спускався в пекло і шукав напій безсмертя, Арджуна кидав виклик богам, Зігфрід убивав дракона, а Тарас Бульба воював з ляхами.

 

Тут немає суперечності з тезою про блокбастер. Геній Гоголя дійсно підносить блокбастер до міфу. Але ж і давні міфи ніхто не складав з дидактичною метою. Їх складали для розваги.

 

Зовсім не те, наскільки може зрозуміти недосвідчений глядач, ставили за мету автори фільму за гоголівським «ненавмисним міфом». Власне, вони в першу чергу хотіли створити «навмисний міф». І тому якщо в них і дійсно вийшов комікс, то зовсім не в тому сенсі, що в Гоголя. Хоча, треба сказати, це ще не означає, що кіно вдалося так уже погано.

 

Просто там, де в Гоголя основне – то розмах дії, який проявляється в усьому, від пиятики на Січі та батальних сцен і до вчинків окремих персонажів – у кінострічці вийшла лубочна драма, приправлена прекрасними характерами, синергійно створеними акторами та режисером.

 

Міфічний Бульба Гоголя вбиває свого сина, бо не може вчинити інакше в заданих рамках міфу. Йому й на думку не спадає, що він може вчинити інакше. Натомість у фільмі геніальний Богдан Ступка показує кожному глядачеві, що вбивство сина – це рішення, яке прийняв він сам. Це видно не лише з виразу обличчя актора, що як ніхто вміє розповісти драму цілого життя без жодного слова. Це, коли хочете, видно навіть з «виразу» цівки мушкета, скерованого в лоба непутящому Андрієві. Я ж кажу – синергія актора й режисера.

 

І сам Андрій, до речі, безборонно стає під батьківську кулю не тому, що розуміє свою геополітичну помилку (як випливає з Гоголя), а в першу чергу тому, що перед ним стоїть – Батько. Чим, можливо, ще краще, ніж у книзі, доводить, що навіть у польських обладунках лишився все-таки козаком.  

 

Шкода, що ніхто в нинішніх умовах не заплатить за те, щоб так зняти таких акторів у якому-небудь фільмі на історично ближчому вітчизняному матеріалі. Наприклад, у кіно про ветерана ВКПБ, чий син пішов в УПА… Чи навпаки.

 

А найяскравіший момент – це те, в наскільки різних місцях знаходяться кульмінація повісті «Тарас Бульба» і кульмінація однойменного фільму.

 

У повісті остаточна кульмінація – це спалення Тараса. Тараса, який повернувся на поле битви, щоб підібрати люльку. Ясна річ, якби насправді козаки мали аж такі сентименти до неживих об’єктів, особливих проблем у боротьбі з ними у супостатів не було б. Зате саме так чинить міфологічний персонаж. Люлька й шабля – родина козака в поході, чи не так твердить фольклор? От і чудово: фольклорний герой повертається по люльку, попри загрозу бути вбитим чи схопленим. Він не може діяти інакше в лубочній рамці міфу. Як і в усіх інших випадках.

 

І зовсім не те – у фільмі, де «живий», «справжній» герой Богдана Ступки насправді не повертається по предмет щоденного вжитку, а свідомо обирає єдино можливий для християнина спосіб самогубства. Родину втрачено, битву програно – все це просто пашить з очей героя Ступки, коли він, важко дихаючи, спиняє коня, з’ясувавши, що люльку загублено десь у бою. Життя не має сенсу; найстрашніше – воно не має сенсу навіть заради помсти. Єдине, що лишається – впасти на полі бою. Так і вирішує Бульба російського кіно.

 

Після чого і до кінця фільму триває знов-таки комікс, у його найгіршому вигляді. Починаючи з козаків, які за порадою Тараса кидаються в річку – так, що стає ясно: хоробрі січовики разом із кіньми влучно валяться один одному винятково на голови, і поляки мусять не страчувати Тараса, а, навпаки, видати йому орден за вміло організовану диверсію.

 

І закінчуючи самою стратою. Після якої авторський (я маю на увазі Гоголя) текст про те, що десь там встає «руський цар», якому підкоряться всілякі інші народи, виглядає  вже не візією і навіть не ідеологічною маніфестацією. А, швидше, попередженням до цих самих народів: поки що вас пригнічують одні, але не сподівайтесь: уже зовсім скоро почнуть пригнічувати інші.

 

А Бульба з усім його козацьким духом тут просто так, для картинки.


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Публіцист.


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS