Останнє у блогах

Більше

Останні коментарі

Guestupdal
<a href=" http://curov.info/xnnx-videos/ ">xnnx videos</a> <a href=" http://curov.info/gay-asian-blowjobs/ ">gay asian blowjobs</a> <a href=" http://curov.info/white-asian-gay-porn/ ...
Коментарів: 89647
Guestcoest
<a href=" http://curov.info/amatuer-squirt-videos/ ">amatuer squirt videos</a> <a href=" http://curov.info/indian-lesbian-porno/ ">indian lesbian porno</a> <a ...
Коментарів: 89647
Guestcoest
<a href=" https://binif.info/shaved-pussy-pix/ ">shaved pussy pix</a> <a href=" https://binif.info/adult-shemale-porn/ ">adult shemale porn</a> <a href=" ...
Коментарів: 89647
Guestcoest
<a href=" http://curov.info/sea-squirts/ ">sea squirts</a> <a href=" http://curov.info/mature-lesbians-sex-vi deos/ ">mature lesbians sex videos</a> <a href=" ...
Коментарів: 89647
RobertWeeva
Amazing loads of valuable information! cialis do paraguai <a href="http://ciaonlinebuymsn.com/&q uot;>buy cialis usa</a> viagra cialis opinie <a href=http://ciaonlinebuymsn.com/>cial is ...
Коментарів: 89647
Guestupdal
<a href=" https://curov.info/pornhud-mobile/ ">pornhud mobile</a> <a href=" https://curov.info/worlds-best-teen-porn / ">worlds best teen porn</a> <a href=" ...
Коментарів: 89647
Charliefuefs
Nicely put, Cheers! cialis rezeptfrei aus holland <a href="http://ciaonlinebuyntx.com/&q uot;>drugs similar to cialis</a> viagra cialis prices <a href=http://ciaonlinebuyntx.com/>gene ric ...
Коментарів: 89647
Ronaldinsog
Thank you. Lots of posts. <a href="http://canadianpharmaceutical sonlinerx.com//">pharmacy online</a> ordering prescriptions from canada legally - https://www.canadianonlinepharmacytrust. com/ ...
Коментарів: 89647
Guestupdal
<a href=" https://curov.info/emmanuelle-london-les bian-porn/ ">emmanuelle london lesbian porn</a> <a href=" https://curov.info/sophie-dee-big-cock/ ">sophie dee big ...
Коментарів: 89647
Guestcoest
<a href=" https://binif.info/free-teen-ass-picture s/ ">free teen ass pictures</a> <a href=" https://binif.info/black-boys-sex-porn/ ">black boys sex porn</a> ...
Коментарів: 89647

Архів


Великі луціанці

Юрій Шевченко, 17.08.2009 13:51

Кожне місто має власні міфи і в ньому живуть ті, хто цю міфологію творить - художники й поети. А коли помирають, самі стають міфами. Тобто живуть далі.

Міфами мого рідного Луцька за останні десятиліття стали Кость і Сашко. Багатьом лучанам і досі достатньо назвати тільки імена, щоб зрозуміти, що йдеться про поета Костя Шишка і художника Сашка Валенту. Пропоную статтю Оксани Ременяки, кандидата мистецтвознавства про цих митців, але для початку кілька сашкових робіт:

 

 

 

Жив-був художник один... і один поет

«Нас двоє. Птах, який дзьобає і птах, який споглядає. Один помре, другий житиме вічно».

Єжи Ґротовський

У провінційних містах час настояний на настурціях і калачиках - всюдисущих рослинках, які визирають з-за кожного рогу, пробиваються крізь асфальт, пріють і вмлівають у таємних дитячих схованках-секретах, очікуючи викриття...

«Маленький уездный городок, неселенный преимущественно евреями, жизнь в нем оживлялась дважды в год, когда тут останавливался полк военных» - так писала про Луцьк російська преса 1905 року. Кажуть, у Луцьку 30-х був один пан адвокат, один пан доктор, один пан поліцейський і один пан шпигун... У Луцьку 70-х чомусь запам’яталась неймовірна кількість «панів шпигунів», але ще були - один Художник і один Поет.

Художника звали Сашко і прізвище у нього було на дивовижу легке, з незвичним для нашого вуха вивертом носового «е» - Валента. З маси пересічних міщан він виділявся лише надміру живим поглядом глибоких чорних очей, а так, більше нічого традиційно «художнього» - ні тобі бороди, ні берета...

Та були його картини - переважно натюрморти і пейзажі. На депресивно-оптимістичних виставках до чергового свята, які влаштовувала Волинська спілка художників, вони виділялись якоюсь незвіданою внутрішньою силою, чимось, що могла вловити лише не замулена життєвим досвідом дитяча душа. Ми, дітлахи, шлях яких зі школи пролягав повз художній салон, а додому не хотілось, совались по усіх усюдах, не минаючи й «художників». У якийсь дивний спосіб, очевидно на здорову дитячу чуйку, відшуковували справжнє і довго вистоювали перед несхожими на інші пейзажами і натюрмортами, як з’ясувалось трохи пізніше, Сашка Валенти. Саме тому в моїй дитячій свідомості слова «художник» і «сашковалента» довгий час були синонімами.

Вулички, намальовані цим веселим маленьким чоловічком, ми знали буквально навпомацки - розбитими коліньми і носами, але на його картинах вони були інакшими, в них мерехтіло незвідане казкове життя, була якась загадка, яку конче треба було розгадати і від них не можна було відірвати очей. На його натюрмортах були пласкі столи з яких падали і не могли впасти яблука, груші, риби, гриби... Це вже потім я довідалась, що техніка, якою Сашко писав свої картини, називається пуантилізм, що «падаючі» передмети прикметні для авангардного живопису, як зрештою і для зворотної перспективи в іконописі, що в такий спосіб передавалась суть явища, а не його буквальна форма. А тоді душа інтуїтивно шукала справжнього і це справжнє дарували роботи Сашка.

У нього була майстерня у напівзруйнованому підвалі, що одночасно слугував житлом і повна відсутність будь-якого комфорту у звичному сенсі цього слова. Проте всі знали, що притулок у Сашка можна знайти в будь-яку пору дня і ночі. Дитя природи, затятий лісник і рибалка, він завжди мав чим пригостити своїх друзів - таких смажених грибів і риби, як у Сашка, тепер просто не існує.

Надміру чутливий і беззахисний, він знав смак справжнього життя і його істинну ціну, а тому жив без брехні, щиро і просто. Сашко Валента належав до воєнного покоління (народився 16 лютого 1944 року у с. Черніїв Турійського району на Волині), рано залишився сиротою, навчався у інтернаті. Звідси життєва неприкаяність, щедрість на дарунки друзям і неготовність отримувати дарунки від інших. Він малював так, як жив - нутром, інстинктом, щедро даруючи свої роботи усім, хто бажав. Бажаючих зазвичай було чимало - Сашко обдаровував своїми мертвими натурами, міськими пейзажами, розкішними «Маками» і «Соняхами» мало не усе свідоме населення Луцька - такий собі «малий луціанець», що малював виключно для втіхи посполитих луціанців.

Сашко Валента не отримав професійної художньої освіти, єдині його університети - вечірня студія при Луцькій художній школі, організована її тодішнім директором і ангелом-хранителем, Петром Костянтиновичем Сендзюком. Саме туди, у віці майже двадцяти років, щовечора приходив Сашко, тут проводив увесь вільний час, тут він познайомився з тим єдиним Поетом - Костем Шишком:

З’явилися на білий світ усі ми, як онова,

Для радощів життя, страждання і тривог.

Навіщо ж серце повнить вигаданий бог

Екстазом самозречення й жорстокістю любові?

Ці Костеві вірші сповнені гіркої правди його досвіду, його трагічного життя. Два життя - Художника і Поета, злились у єдину сутність і, щиро кажучи, я не знаю, чи можливо оминути поезію Костя Шишка, розповідаючи про живопис Сашка Валенти - їхні долі переплелися у своїй трагічній завершеності, кожен з них був фактурним тлом творчості іншого, змагаючись у власній неприкаяності в реаліях сірих провінційних буднів 70-80х років. Вони дійсно «били в них, як в бубни» у ті свої сірі будні:

«Як засядем браття коло чари -

Лі Бо, Хаям, Війон, Бодлер... і я!

Нам не відомі ремісницькі чвари,

аби лиш не всякала сулія» -

писав Кость, а до шанованих «засідателів» варто  було б додати ще й Валенту. Сулія, не лише з метафоричної точки зору, дійсно не всякала, та справа не в ній, бо бездонно невичерпним було читання Костем власних геніяльних віршів, а також віршів Лі Бо, Хаяма, Війона, Бодлера, Лорки, Маяковського, Єсеніна. Я вдячна долі, що перші поетичні лекції, речитативи, декламації, називайте це як бажаєте, я почула не у «правильній» версії шкільної програми, а саме з вуст Костя Шишка, незграбного, часом нудного у своїй поетичній залюбленості, вічно обсипаного цигарковим попелом (казав, що цю звичку перейняв у Антуана де Сент-Екзюпері), з лев’ячою гривою густого сивого волосся і у товстих, завжди або поламаних, або тріснутих окулярах. Він жонглював поезією, як вправний ілюзіоніст, розчиняючи у власних ілюзіях усіх оточуючих і вірші були в його устах нескінченною, всеочищаючою мантрою, яка якось непомітно і плавно перетікала у колірні ритми Сашкових картин.

Вони були різні за характером, темпераментом і вподобаннями, але такі однакові за відчуттям непотрібності цьому суспільству будівників світлого майбутнього, за усвідомленням власної упослідженості. Та, врешті, за вдачею це були класичні «внутрішні люди», які відрізнялись від «людей зовнішніх» так, як небо відрізняється від землі. І кожен з них у цій внутрішній еміграції майже на нюх, знаходив своє джерело, свій шлях, стиль і почерк, один - з традиції неокласиків, за що врешті й постраждав, інший - з імпресіонізму й авангарду, до яких йшов інтуїтивно, не маючи належної освіти та інформації, лише свій талант, стрімкий, як ріка, чистий, як ранкове повітря у поліських лісах, які він так любив. Сашкові картини не можна сприймати як буквальне зображення речей та явищ, а лише як відтворення їхнього самоцінного буття, яке споглядалося художником по-античному бездіяльно і безкорисно, із вдивлянням у надра, у глибину, без зайвої патетики і пози. Вдивлявся Сашко живо, весело й у чіткій послідовності - спочатку малював, а потім, так само безжурно, з друзями споживав. Страх, успадкований з генами батьків, розчинявся любов’ю і радістю буття...

Слово мовлене творить Образ і навпаки - саме завдяки цій круговерті й існує наш грішний світ. Суперечку ж про те, що було спочатку, залишимо іконоборцям усіх часів і народів. Сашко малював картини, а Кость писав вірші, присвячені Сашкові та його картинам:

...в спітнілу сить вдоволеного тіла,

мов лоскітливий прохолодний душ,

ВалЕнтина б «Зима» лиш мерехтіла...

<...>

А за вікном знов гнитиме зима,

Санькову копіюючи картину...

Можливість щастя кожен із нас мав,

її згубивши, став я блудним сином.

 

(«До крісла». Зі збірки «Пісня дощу»)

 

Вони безсвідомо об’єднали те, що було розділене невігласами. Вони обидва, кожен на свій манір, творили суголосся колірного і словесного ритмів, обидва були байдужими до будь яких «ізмів», не вірили назвам, зневажали термінологію, яка могла лише приховати суть. Поезія для одного і живопис для іншого, були способом життя, шляхом, а не самоціллю - вони просто йшли, залюблені у свої мандри, гостюючи то тут, то там. «Потерпіть мене і я потерплю вас» - зазвичай казав Кость і, напевне, одним з небагатьох, хто його не терпів, а просто сприймав, був Сашко Валента.

Трагедія кожного з них, і Художника і Поета у тому, що вони не спроможні були приборкати власний талант, а тому не могли залишатись у дозволених межах тотальної сірості, вони завжди порушували цю майже офіційно встановлену демаркаційну лінію, а Прокруст напрочуд добре знав свою справу, знав, що робити з тими, хто виходить за рамки допустимого ним...

За Сашком, як зрештою і за Костем, закріпилась слава гірких п’яниць. Залишимо це поза ствердженням і запереченням, скажемо лише, що поет, який бачить першопричину явищ, має енциклопедичні знання, володіє неуникненною внутрішньою логікою і художник, який малює не на догоду, а через життєву потребу торкнутися до невловимого, - є надзвичайно небезпечними для посередності, а тому їх конче необхідно перетворити на покидьків, - ну що з таких візьмеш, - в категоріях буденності вони просто перестають існувати, що й слід було довести...

Живопис Сашка добре структурований, цілісний, як завершена, чітко артикульована думка, глибинно чистий, як живі процеси буття. Його картини, наче за Оскаром Уайлдом, відділились від свого творця, тільки навпаки - життя паскудне і цю свою печать лишає на чолі майстра, а його роботи випромінюють світлу радість і любов, так, немов висотали її з душі художника до останку. Такого ефекту у своїх роботах він досягав чітко вивіреним ритмом, колірною гамою, добре модельованою формою, яка є базовим хранителем змісту - це видима частка, але звісно, в основі була незакаламутнена душа і чистота помислів майстра. Сашко не знав ані теорії, ані історії мистецтва, проте у своїй творчості він був мудрим, як буває мудрим кіт - за родом і призначенням. Його живопис не припорошений, не зіпсований естетикою, це образний прояв внутрішніх станів митця, хоча малював він переважно натуру мертву і живу та пейзажі без жодних підтекстів і напівнатяків. Відсторонившись від дослівності сприйняття, Сашко поринув у своєрідний український дзен - споглядаючи речі та явища, малював образи,  що виникали з породжуваних ними мріянь. Через свою справжність і щирість, його картини були естетично несумісними експонатами у цій «всесоюзній експозиції чеснот».

«Разумѣть же - значитъ, сверхъ виднаго предмета провидѣть умомъ нечтось не видное, обѣтованное виднымъ: «Восклонитеся и видите...» Сіе-то есть хранить, наблюдать, примечать, - сиречь, при извѣстном, понять безвѣстное...»ˡ - ці слова Сковороди з приводу ґенези символу розкривають природу творчого начала і можуть слугувати певним критерієм для оцінки доробку художника. Сашко вмів «сверхъ виднаго предмета провидѣть умомъ нечтось не видное», він добирав квіти, риби, зібгані газети, дерева, глеки, пляшки і видобував з них душевний стан, - на свій, на Валентин манір, або стиль.

З бігом часу його живопис лише набирає ваги, відстоюючись, як добре вино. З дистанції стає очевидним, що без живописних полотен Сашка Валенти, без поетичного доробку Костя Шишка мистецьке життя доби 60-х і 70-х не матиме необхідного стереозвучання і повноти сприйняття. Світлина поволі проявляється до кінця, ми помічаємо раніш не видимі нюанси і поволі починаємо розуміти, що у розпечених сонцем провінційних містечках завжди існував тихий прохолодний затінок розлогих душ художників і поетів...

До Сашкового п’ятдесятиліття його друзі організували персональну виставку. Таким щасливим Сашка бачили чи не вперше. Друзі співали йому пісню про художника, який «всі лахи продав» і привіз своїй коханій цілий віз гладіолусів - жартівливий переклад Костем Шишком відомого шляґера і то була майже правда...

Після Сашкової смерті хтось сказав: «Якщо таке могло статись, значить Бога немає...» Так кажуть, коли в людині прокидається страх лишитись непомітною цяткою у лінійному вимірі часу. Проте і у Костя, й у Сашка інша доля, бо «Птах, який споглядає», в їхньому єстві ще за життя переміг «Птаха, який дзьобає»...

Із серця вириваю геть жалі всі.

Хоча воно живе й не для звитяг,

та марно не мине його биття:

не плач, псалом у ньому народився!

 

(Кость Шишко. Вінок прощання. Псалом IX)

 Стаття надрукована в №3 журналу "Образотворче мистетство" за 2008 рік.

Саша Валента

Кость Шишко


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
журналіст


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS