Синдром гоя

Історія з мером Ужгорода Сергієм Ратушняком, котрий в образливій формі висловився про нібито єврейські корені Арсенія Яценюка, має кілька дуже простих аспектів.

1.                  Нормальний мер у нормальній країні собі таких заяв дозволити не може. Як писав Лесь Подерв’янський, «ето так, апріорі», тобто навіть не обговорюється.

В принципі, про це в своєму блозі достатньо сказала колега Марина Бердичевська.

2.                  Така моральна заборона повинна працювати відносно всіх нацменшин, та й націй взагалі. Приниження за етнічною, релігійною та іншими подібними ознаками має бути однаково неприпустимим для всіх і стосовно всіх.

Проте в наших умовах найбільший резонанс традиційно має саме єврейське питання. Цей резонанс задається бурхливою реакцією як «ображених», так і прибічників «ображальника». Перших зрозуміти легко. Що ж до других, то є дивні речі: часто здається, що дехто з них не захищає українців (яких таки є від чого захищати у їхній власній країні), а просто вибірково реагує на певні імпульси.

Зате нерідко не вистачає гідної реакції на випадки, коли все українське всіляко паплюжать носії щиро слов’янських прізвищ. Згадаймо хоча б цілком нацистські висловлювання секретаря однієї східної міськради – питомого українця на прізвище Левченко, що вже саме по собі робить його зоологічну українофобію стократ огиднішим явищем, ніж подібні ж прояви будь-якого, даруйте на слові, «інородця».  

3.                  Ужгородський скандал показав, що скандали в політиці у нас і досі вибухають лише тоді, коли це треба комусь із «вищих».

Останніми роками на Закарпатті тривала справжня війна між Ратушняком та всесильним «кланом Балог» (хоча колись ці прізвища знали й часи союзу). І нинішній скандал не в останню чергу став таким масштабним саме тому, що якісь Б. спробували використати кампанію багато чим зобов’язаного їм Я. проти якогось локального Р. На що той і відреагував - цілком у своєму стилі, тобто цілком передбачувано.

Характерно, що про іміджеві втрати самого Я. при цьому ніхто не думав. Бо - див. п. 4.

4.                  У своїх дикунських ігрищах наші «владоможці» непомітно самі для себе, але постійно, стикаються з дією космічного закону відплати.

Наприклад, Арсеній Яценюк – настільки ж єврей, як і Юлія Тимошенко (тобто ні на скільки). Але саме вигадка про єврейські корені Тимошенко свого часу була однією з технологій знищення її іміджу. А однією з технологій «відбору» уламків цього іміджу був саме Яценюк. У підсумку ж уже технологи Тимошенко розкрутили - чи й вигадали - тезу про «єврейськість» Яценюка.

Як бачимо, справедливість таки є, еге ж? 

5.                  Найсумніше в усій цій історії – чергова підміна головного питання.

Навряд чи пан Ратушняк може понести хоча б мінімальну юридичну відповідальність за свої ксенофобські висловлювання на адресу однієї з нацменшин. Принаймні, не в країні, де цілком пробачається ксенофобія навіть на адресу титульної нації (див. п. 2). Але він точно повинен понести відповідальність, якщо правдою виявиться інформація про його напад на ні в чому не винних агітаторів.

Проте, на жаль, об’єктивне слідство в цій справі виглядає вкрай малоймовірним. І не просто тому, що в нас погана держава – а тому, що держава в нас саме така, якою ми дозволяємо їй бути.

Саме ми значно більше цікавимось тим, чи правильно один політик облаяв іншого – а не тим, щоб покарати політика, який з кулаками кидається на звичайних громадян. І хто ми всі після цього, як не справжнісінькі «гої»?