Останнє у блогах

Більше

Архів


На смерть Червонія +

Олександр Михельсон, 10.07.2009 06:30

Як то кажуть, про небіжчиків або хороше – або тихо, ша.

Та є такі небіжчики, що про них не змовчиш.

Василя Червонія вбила блискавка. Не найстрашніша смерть, треба сказати - але і не найкраща теж.

Та це не головна проблема цієї смерті.

Головна проблема цієї смерті є в тому, що будь-яке обговорення її може виглядати проявом агресивної нетолерантності. Будь-яке, я повторюю. Тобто як про це не згадай, а хтось образиться.

Це, в принципі,  не дивно, адже й за життя обговорюваний персонаж виглядав проявом тієї ще нетолерантності... сам по собі.

Але дивно те, як нині з нього роблять якогось супер-кіборга нетолерантності. І, як не дивно, не лише вороги.

Тобто немає нічого дивного в тому, коли з духом небіжчика свідомо й послідовно воює російський «православний» фашист диякон Кураєв. Нічого, повторюся, дивного – ні як на «православних», відомих ще погромами 1905 року, ні як на фашистів, ні як, тим паче, на Кураєва.

Але, даруйте, коли шанувальники небіжчика – небезгрішного, скажімо так – просто роздають Кураєвим «карти в рукі»... Це дивина.

Власне це могло би бути навіть не дивиною, а диверсією – якби можна було хоч на хвильку припустити, що в диверсанти (де все ж таки вимагається неабиякий інтелектуальний рівень) беруть персонажів, здатних народжувати ось таке:

«Останніми днями, після трагічної загибелі члена Вищої Церковної ради УПЦ Київського Патріархату, екс-губернатора Рівненської області, народного депутата України чотирьох скликань Василя Михайловича Червонія в пресі та інтернет-виданнях з’явилася велика кількість інформації, яка відверто має у собі неправдивий, провокаційний та образливий характер, як для особи покійного Василя Червонія та його родини, так і для всієї української громади й Української Церкви.

Прикро спостерігати за істерією, яку розпочали після смерті Василя Червонія його трусливі опоненти, обливаючи брудом як самого покійного, так і всі його справи. Читаючи опубліковані на інтернет-сайтах матеріали та коментарі до них, кожна нормальна людина вжахнеться та зрозуміє, що за життя патріота противники Української Церкви лицемірили перед ним, боялися Червонія та присмикалися, а після його смерті хочуть насолодитися «своєю» правдою та «своїм» засудженням, беручись направляти суд Божий».

Ваш покірний слуга НЕ хотів би акцентувати увагу на незліченній (як на патріотичний ресурс) кількості помилок в цьому тексті. Я вже не кажу про банальні русизми.

Хочеться тільки спитати: виходячи з першого речення першого абзацу, пан Червоній припинив своє існування як фізична особа, чи все-таки – загинув «в пресі та інтернет-виданнях»?

Це – не блюзнірство і не галімі понти.

Це – простий приклад того, що коли фашист М. Лєонтьєв випускає в Україні журнал із бюджетом 4 мільйони доларів, то ті, хто збирається захищатись від фашизму, в принципі не мають права на такі ідіотські формулювання, як у цитованому тексті.

Бо це обійдеться надто дорого. І бо так вони ллють оду на млини Лєонтьєвих та Кураєвих. Густий, швидкий, невпинний темний потік.. 

Тим лишається тільки ловити.  


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Публіцист.


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS