Останнє у блогах

Більше

Останні коментарі

Charlesjoing
Грунтовка бывает трех цветов: серая, бежевая и зеленая. Чтобы покрытия керамической плиткой выпускается специальный ...
Коментарів: 42
Josephnib
Hi, found a cool site https://bit.ly/2CZDaCr
Коментарів: 5
ursulaaa
Бичоев Рустам Феликсович Бичоев Рустам Феликсович (дата рождения 28 декабря 1980 г. последние 15 лет проживал в Санкт-Петербурге) ...
Коментарів: 685
Jamesinhar
viagra effect <a href=" https://viagrawithoutdoctorspres.com# ">viagra doses</a> viagra on line
Коментарів: 148
RodneyBok
viagra online <a href=" https://viagrawithoutdoctorspres.com# ">lowest price for viagra</a> sildenafil vs viagra
Коментарів: 148
JefferyFouct
mom gives son viagra by mistake helps him <a href=" https://viagrawithoutdoctorspres.com# ">viagra taboo</a> roman.com viagra <a href=https://viagrawithoutdoctorspres.co m#>how ...
Коментарів: 148
Haroldbrock
does viagra help libido <a href=" https://viagrawithoutdoctorspres.com# ">cost of viagra</a> <a href=https://viagrawithoutdoctorspres.co m#>can you take viagra with losartan</a> ...
Коментарів: 148
Виктор
Перезвоните мне пожалуйста по номеру. 8 (812) 642-29-99 Константин.
Коментарів: 66
ShirleyMinee
pictures show viagra results <a href=" https://viagrawithoutdoctorspres.com# ">eagra mexican viagra ximatkvozqddk</a> <a href=https://viagrawithoutdoctorspres.co m#>slipped ...
Коментарів: 148
Jamesinhar
generic viagra prices <a href=" https://viagrawithoutdoctorspres.com# ">generic viagra 100mg</a> order 100mg viagra
Коментарів: 148

Архів


Кінець білоруської казки

Олександр Михельсон, 07.07.2009 13:30

Наприкінці тижня Білорусь відзначала свій День незалежності.

День незалежності Білорусі відзначається не так, як, наприклад, у нас – на честь виходу з СРСР, і не так, як у сусідній Литві – на честь поновлення державності 1918 року. День незалежності Білорусі відзначається на честь її звільнення від нацистів. У цьому є очевидна логіка: не відзначати ж незалежність від Росії, коли будуєш із нею нову «союзну державу» (навіть якщо кінця цьому будівництву не видно вже який рік).

Президент Аляксандр Лукашенка з нагоди свята сказав, що його країні слід старанніше добирати стратегічних партнерів. Справа в тому, що на свято до Лукашенкі не приїхали ані лідери стратегічно дружньої Росії, з якою в Мінська останнім часом склалися не дуже дружні відносини, ані лідери стратегічно дружнього Євросоюзу, з яким, навпаки, справжня дружба скластися ще не встигла. Хоча Лукашенка їх усіх запрошував.

Де, коли не в ЄС та РФ, шукати партнерів для Білорусі, Лукашенка не уточнив. Можливо, він мав на увазі Україну, котра, як і Білорусь, надійно застрягла в «сірій зоні» Східноєвропейського регіону.   

Між тим, у самій Україні про День незалежності сусідньої держави (котра таки теж є нашим стратегічним партнером) не забули. Телеканал «Інтер», наприклад, підготував про це сюжет у своїх новинах.

У сюжеті розповідалося про те, що опозиція не жаліє для Лукашенкі злого слова, у той час як прості білоруси називають його «бацькою» та вважають, що він «навів порядок» і запустив зупинені після розпаду СРСР підприємства. Синхронами давали першого лідера Білорусі, нині опозиціонера Станіслава Шушкевича, одного з нинішніх білоруських сенаторів та одного з «маленьких білорусів».

Шушкевич стверджував, що в Білорусі склався авторитарний режим. «Маленький білорус», у свою чергу, не розумів, що не подобається білоруській опозиції, коли в його країні працюють заводи та пишно квітне дружба з Росією, завдяки якій він отримує дешевий газ.

Те саме казав і пан сенатор (сенат у Білорусі, в принципі, призначається президентом). Також він додавав, що Лукашенка побудував у його країні державний капіталізм «за китайським зразком», і це, мовляв, дозволяє з одного боку тримати планку високих соціальних гарантій, а з іншого – не душити приватну ініціативу.

Сенатор не зауважував, що все насправді не так просто, а заяви про «китайський зразок» - це і взагалі цілковитий міф.

Справа в тому, що китайське «економічне чудо», яке з подивом і певним острахом спостерігає нині весь світ, стало можливим саме завдяки відсутності хоч скількись пристойних соціальних гарантій. Як влучно зауважив свого часу український публіцист Михайло Дубинянський, китайське економічне чудо завдячує своєю появою тому фактові, що в сучасному Китаї практикується найекстремальніший капіталізм того самого ґатунку, що існував на початку минулого століття де-небудь у США, або в середині позаминулого століття – в Європі.

Китайський стрибок був, і поки лишається, забезпеченим у першу чергу активною експлуатацією величезних мас селянства та пролетаріату, чия робоча сила була і є досить дешевою для успішної конкуренції на світових ринках. Не тільки цим, але цим у першу чергу.

Дослідники з ЦРУ стверджують у західній пресі, що до кризи в Китаї вибухало всього по кілька десятків селянських повстань на місяць. Зараз кількість повстань зросла на порядок. Звісно, клятим янкі вірити не можна – проте вартість праці пересічного китайця, якщо він не живе в «економічній спецзоні» східного узбережжя, все одно лишається непорівнянною навіть із вартістю праці пересічного білоруса.

Ніяких пенсій вище прожиткового мінімуму та гарантованих мінімальних окладів, що ними полюбляє похизуватись «бацька» Лукашенка, за таких обставин не може бути в принципі. Їх, власне, і немає.  

А от що є, то це – «дружба з Росією», котра полягає в дешевому газі, дешевій нафті та можливості переробляти цю саму дешеву нафту, дорого продаючи продукти переробки на багатий Захід.

Точні та повні дані на цю тему якщо й існують, то хіба що у тих-таки дослідників з ЦРУ, їхніх російських колег та, може, ще в кількох державних «аналітичних центрах» Європи. Але, за всієї поваги до білоруського трудящого класу, навряд чи відносно стабільне соціально-економічне становище в цій країні підтримувалось до останнього часу лише білоруськими тракторами, білоруськими холодильниками та білоруською косметикою.

(Плюс білоруські молокопродукти, для яких тепер, як відомо, завдяки титанічним зусиллям головного санітарного лікаря Росії Геннадія Онищенка настали скрутні часи).

Тут і ховається проблема. Полягає вона в тому, що в Росії з 1991 року ще ніхто не оголошував про повернення комунізму. Навпаки – цій країні притаманний більш ніж розвинений, хоча й своєрідний, капіталізм.

Капіталізм же, як відомо з праць класиків, може жити лише за рахунок експлуатації. Причому, як відомо з тих же праць, капітал завжди прагне виходити на глобальний ринок, диктуючи свої правила гри коли не у всесвітньому масштабі, то хоча б у масштабах регіону.

Саме тому в Росії дедалі гучніше лунають голоси, що висловлюють подив тим, «скільки ж можна годувати білорусів».

Поки що ці голоси все ще не такі гучні, як інші – що жаліються на фантомні болі втраченої імперії та нарікають на Україну, котра «тирить газ» (хоча, на відміну від Білорусі, Україна за цей газ завжди врешті-решт розплачується, і то за набагато вищою ціною). Однак природа капіталу така, що він не схильний довго терпіти подібне становище.

Напевне, усе це не вмістиш в телевізійний сюжет. Не той формат. І все ж таки саме сьогодні ми з вами є свідками, як руйнується остання вдала модель паразитичної економіки на пострадянському просторі. Руйнується з цілком природних причин: економіка країни – не годівниця для сусідів. Принаймні, якщо в цій країні не проголошено соціалізм та примат Варшавського договору над підвищенням рівня життя у власній провінції.

Зрештою, навіть у нафтогазовій Росії сьогодні просто немає грошей на нові Варшавські договори.

Можна лише сподіватися, що білоруси з користю використали надану їм «бацькою» та Кремлем фору і не полетять по похилій площині, коли ця модель нарешті зруйнується вщент.

Українцям же варто зрозуміти: такої «дружби з Росією», як та, на котру сподівались виборці Віктора Януковича 2004 року, або на яку досі сподіваються виборці Лукашенка, не буде вже ні в кого і ніколи. Нема дурних – я маю на увазі, в Росії.

Тим більше, що Україна – це все-таки трішки масштабніша економіка та соціальна сфера, аніж Білорусь.

І всі розмови (чи натяки) про те, що ось ВОНА вічно їздитиме до Москви, і їй там вічно даватимуть газ «за гарні очі», або ось ВІН зробить російську другою державною, і до нас потечуть струмочки нафтобаксів із сусідського потоку, слід кваліфікувати, за Ільфом і Петровим, як «головотяпство со взломом».

Не той нині світ, панове. Не той нині Миргород.


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Публіцист.


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS