Останнє у блогах

Більше

Останні коментарі

Guestovabe
<a href=" https://ukoj.website/sucking-big-dick-pi c/ ">sucking big dick pic</a> <a href=" https://ukoj.website/black-gf-blowjob/ ">black gf blowjob</a> <a ...
Коментарів: 73106
Guestovabe
<a href=" http://unum.website/sinscrire-site-renco ntre/ ">s`inscrire site rencontre</a> <a href=" http://unum.website/site-de-rencontre-le -plus-fiable/ ">site de rencontre ...
Коментарів: 73106
Guestwralm
<a href=" https://unow.site/vanessa-del-rio-anal-s ex/ ">vanessa del rio anal sex</a> <a href=" https://unow.site/www-black-pussy-tube-c om/ ">www black pussy tube com</a> ...
Коментарів: 73106
Rainamoinia
xdd <a href="https://cbdhempoil30.com/#&qu ot;>cbd oil cost</a>
Коментарів: 73106
cicbouhshiboupe
xzs <a href="https://cbdhempoil10.com/#&qu ot;>cbd hemp</a> xvi <a href="https://cbdhempoil10.com/#&qu ot;>cbd oil uk</a>
Коментарів: 73106
TreseUnlaverert
vjk <a href="https://hempcbd10.com/#" >cbd oil for dogs</a> dex <a href="https://hempcbd10.com/#" >hemp oil benefits</a>
Коментарів: 73106
amomiulouctiz
gyn <a href="https://onlinecasinogameslist 24.us/#">casino online slots</a>
Коментарів: 73106
Roodywrillania
ygm <a href="https://onlinecasinogames777. us/#">best online casinos</a> mfq <a href="https://onlinecasinogames777. us/#">play online casino</a> tar <a ...
Коментарів: 73106
Guestwralm
<a href=" http://upef.space/ebony-lesbian-porn-pic / ">ebony lesbian porn pic</a> <a href=" http://upef.space/big-girl-takes-big-dic k/ ">big girl takes big dick</a> ...
Коментарів: 73106
Kedreaday
ioq <a href="https://hempcbd2020.com/#&quo t;>cbd oil florida</a>
Коментарів: 73106

Архів


Важке життя без вишиванки

Олександр Михельсон, 28.06.2009 04:10

Буває так, що ти вперше дивишся той чи інший фільм, коли його вже бачили всі твої друзі поголівно. Та й вороги теж - бо ж не триматимеш ти у ворогах людину, з якою ви не маєте спільної точки зору хоча б на щось, тобто, інакше кажучи, «точки дотику».

 

І ось, побачивши цей фільм, ти розумієш, що оце є САМЕ ТЕ; і ця сукупність кадрів та звуків назавжди входить до твого особистого анамнезу, чи то пак, катехізису... Все одно.  

 

Причому потім тобі навіть соромно зізнатись, що ти цей фільм побачив уже бозна в якому поважному віці. Адже набагато раніше всі твої друзі, та й вороги... ну, див. вище.

 

У мене така річ сталася - тільки не лякайтесь - із фестивалем «Країна мрій».

 

Ні, безумовно, нема прощення тому моєму давньому знайомому, котрий призначив мені там ділову зустріч. Немає і бути не може.

 

По-перше, там неможливо будь-кого знайти. Я маю на увазі, якщо ти когось і справді шукаєш, а не хочеш здибати випадково. І якщо, звісно, приперся туди вперше - от як я.

 

По-друге, там неможливо НЕ ЗНАЙТИ того, кого ти, в принципі, й радий бачити (а то й просто так радий), але про зустріч із ким зовсім не домовлявся.

 

Ліричний відступ №1: Справа ще й у тому, що я боюся спеки. Ні, це не те слово: я не терплю високої температури повітря, якщо це повітря знаходиться приблизно в тому ж об’ємі геометричного простору, що й моє нещасне тіло. А повітря, коли воно вже має відповідну температуру, платить мені цілковитою взаємністю.

 

Словом, спека та я ненавидимо одне одного давно, щиро й невиправно. Це як взаємна ненависть негрів та ку-клукс-клану, або України та Олеся Бузини: кожна сторона казатиме, що опонент «почав перший», але важливо тільки те, що примирення неможливе ні за яких обставин.  

 

Саме через спеку я не вдягнув на «Країну мрій» єдину свою, подаровану рік тому, вишиванку. Вона в мене чорна, і я просто забоявся засмажитись.

 

А в результаті відчував себе просто якимось турістам із Навасібірска. Причому, щоб ви не сумнівались, турістам, каторий ужасна страдаєт ат жари...

 

Але давні знайомі - от що, а не спека, стало для мене ознакою «Країни мрій».

 

Ще проходячи повз «Літературну сцену», чуєш пісню, що стоїть однією з мелодій виклику в твоєму телефоні. Атож - інститутські приятелі Грицько Вагапов та Богдан Кутєпов учергове заводять свій «Реп», і він «Пре»... Ще один наш із тодішньої тусовки продає футболки з логотипом їхньої групи «Vперше чую». (Почім-почім?! Пізніше побачимося, старий, я поки так музику послухаю...).

 

На алеї, де продаються здебільшого вишиванки, за лікоть ловить старий знайомий - уже не перший рік як народний депутат, але, наскільки мені відомо, все ще хороша людина.

 

-           Читав оце тебе на «Телекритиці», - сміється він. Дрібниця, а приємно ;)

 

Випадкова зустріч біля однієї з брам - ще одна товаришка за журналістським цехом. Здається, вчилася на курс старше. «Хотіла тобі написати певну гидоту під оцим блогом, але пожаліла», - сміється вона.

 

Людину можна зрозуміти: в інституті була переконаною русофілкою, а вже стільки років працює в націонал-демократичних виданнях :)

 

Інший давній знайомий підтримує тост із медовухою, але показує при тому якогось загадкового жеста. Озираюсь: позаду нікого нема. Музика реве так, що йой, тож лише за кілька хвилин з’ясовуєм: пан мав на увазі щось на кшталт «дерева всохли - нема де повісити жида чи москаля!».

 

Пан чомусь пояснює, що пожартував. Ми з друзями пильно дивимось один на одного, але бачимо лише українців. Що ж: відомим телеведучим краще знати, як жартувати при великому скупченні глядачів.

 

Ліричний відступ №2. Пані постбальзаківського віку просто в натовпі спиняє поставну і, чесно, дуже гарну дівчину років двадцяти трьох. На дівчині - повне народне вбрання у відповідній кольоровій гаммі.

 

-           Дєвушка, а можна вас сфатаграфіровать? - проситься дама.

 

Дівчина дещо дивується, але стає на місці.

 

-           Ви такая красівая, а какая красата вот ета вот ваше платьє! - пояснює дама аж, ніби, з подивом...

 

Дещо далі дві дівчинки старшого шкільного віку (це на око, хоча хто розбере нині той шкільний вік?) тягнуть на довжелезній жердині патріотичну інсталяцію: Державний Прапор, під яким - у той самісінький розмір - зелений, із золотою арфою, Історичний Стяг Ірландії.

 

-           Свободу Ольстеру! - кричимо.

 

Одна дівчинка нахиляється до другої: «А чий це в нас унизу прапор?» - «Ірландії» - «А де той Ольстер?».

 

Що ж: може, як прийде додому, пошукає в Інтернеті. Не завадить.

 

...На сцену виходять якісь румуни з купою духових інструментів. Українці, включаючи зірок вітчизняної журналістики, розпочинають на небезпечних схилах неймовірно дикі танці - спочатку під щось румунське, потім під Бреговича, потім (чомусь) під «Хаванагілу», потім - знов під Бреговича.

 

-           Все-таки на диво драйвова річ, - звертаєшся ти з приводу «Хаванагіли» до сусіди по накинутому на траву покривалу, відомого вітчизняного публіциста на історичну тематику. - От ти все на світі знаєш з приводу історії. Ти не знаєш, «Хаванагілу» часом не українські євреї винайшли? Бо інші, мені здається, не зуміли б...

 

Публіцист дещо дивується й пояснює: на осьо, Сашко, медовухи випий та й не став дурних запитань.

 

-           Е-е-е, - кажу я (медовуха вже діє), - от ти не читав мене на «Телекритиці»? А в мене там є дуже віддані читачі, яких відповідь на це питання неабияк зацікавила б!...

 

Медовуха триває, румуни тривають паралельно, а ділова зустріч триває саме так, як вона тільки й може тривати за всіх цих обставин.

 

Ще потім ми, з ліпшим другом Юрком Косминою, до пізньої ночі допиваємо медовуху на природі.

 

-           Шкода, що в українській мові зберігся з давньоруської отой славнозвісний кличний відмінок. А то можна було би зробити паралель: «Країна мрій» та «Країна, мрій!». Якою-небудь російською так не скажеш.

 

-           Ну, в принципі... «Страна мечты»?

 

-           Тю, дурний. Якби таке за звучанням гасло було на якомусь сучасному російському фестивалі, воно складалося б не з двох, а з трьох слів. І з комою після першого!..


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Публіцист.


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS