Останнє у блогах
- Фільм «Легенда Г`ю Гласса» - апофеоз акторської кар`єри Леонардо Ді Капріо //Валерій Степаненко (7791)
- Українофобія та редакційна політика //Олександр Івахнюк (6182)
- Сенсації, висмоктані з пальця //Борис Бахтєєв (12024)
- Від чого здох московський носоріг? //Олександр Горобець (14270)
- Услишаць Харькав //Юрій Луканов (13771)
- Передусім - СКРОМНІСТЬ і ПРАВДИВІСТЬ //Наталя Голованова (11989)
- Як Арсенія Яценюка зробили героєм Ічкерії //Олександр Горобець (13671)
- В боротьбі не всі засоби гарні //Поліна Вернигор (5879)
- Маєток президента: думки з приводу //Борис Бахтєєв (12448)
- В эфире США - Роман Бочкала //Наталя Голованова (9105)
- На кого працює Арсеній Яценюк? //Борис Бахтєєв (10563)
- Анекдот від Проні Прокопівни //Олександр Горобець (11180)
- Ілюзії російських журналістів //Юрій Луканов (14017)
- Путинским путём //Борис Бахтєєв (8621)
- Втеча від червоних людей //Олександр Горобець (9879)
- Почувствуйте себя хохлами //Борис Бахтєєв (8536)
- Сватання в Донбасі: наших з бойовиками? //Олександр Горобець (10946)
- Гендерні стереотипи на "Інтері" //Юрій Шеляженко (5957)
- Профнепридатність прес-служби ДПС //Олександр Івахнюк (2940)
- День народження невмирущої //Олександр Горобець (11403)
Останні коментарі
Як греко-католики "купили" мою східняцьку душу
Людмила Чичканьова , 26.05.2009 19:00 |
Прочитала в "Українському тижні інтерв’ю з Любомиром Гузаром.
І згадалося.
Так вже трапилося в тому моєму рідному Донецьку, що дожила я до серйозного жіночого віку нехрещеною. Якось захворіла - незрозуміло чим, але було надзвичайно зле. І тут подруга, бібліотекарка, з якою працювали разом в технікумі, іще старша за мене і теж, як з’ясувалося, нехрещена, почала умовляти піти разом до церкви...
До того часу я в своєму житті церкву лише одного разу бачила - після 6-класу відпочивала у піонерському таборі і напредодні 22 червня невеличку групу відправили прибрати територію навколо пам’ятника загиблим радянським воїнам у приазовському селищі Урзуф (за рад. часів - Первомайське). Ми там посапали бур’яни (лише тепер задумалась - а чому місцеві самі того не робили?), все повимітали. Зовсім поруч із пам’ятником стояла величезна і облуплена церковна будівля. Ясно, що ми пішли подивитися що там і як. І от уявіть - це просто кіношний якийсь кадр: входимо у середину, а там двійко коней прив’язані і купка сіна біля них. Коні повільно собі жують, на нас - нуль реакції... В іншому куті - зерно горкою насипане. Озирнулася накруги - на одній зі стін наче пробивається залишок фрески якоїсь... Втім, щодо фрески я вже і не певна - може то моя уява з роками її намалювала?
...Так ось, вмовляє мене подруга піти і похреститися разом. Я погодилася, але попросила її (вона жила поруч з єдиною на той час православною церквою у Донецьку) про все там дізнатися, щоб не виглядати зовсім білими воронами, як прийдемо.
Нарешті ми вибрали день і прийшли. Церква розміщувалася в звичайному, здається, навіть дерев’яному будинку на Ларинці (майже окраїнний мікрорайон обласного центру). Було зимно, лютий, але в самій церкві тепло, пахне піччю. До нас підійшла служниця і наказала залишити в куточку речі та зняти з себе те, що заважало оголити ноги. Якось було ніяково і незручно - жодної загородки для перевдягання, а десь метрів за п’ять від нас священик вже проводить обряд хрещення немовляти, і родинний супровід там чималий... Врешті, ми впоралися із колготками і стали чекати своєї черги. І ось чітко пам’ятаю, як промайнула в мене думка, що яскрава косметичка, яку я поклала на сумку зверху, а не запхала за звичкою куди подалі, - може бути досить привабливою для ... грець його зна для кого. Мені вмить стало соромно за свої гріховні думки і тому вирішила я нічого з теми бебехами не виправляти.
Відверто скажу - самого обряду я майже не пам’ятаю, а лишень те, що священик вів себе як вібдувайло, прости мене, Господи. І ось коли ми поверталися до своїх речей, я вже точно знала, що мене пограбовано. Я була певна того. Так - косметичка, яку мені на день народження подарував старший син, зекономивши копійчини на своїх шкільних сніданках, зникла. Подруга почала кудорсати: "та подививсь краще в сумці, не може такого бути", потім почала сама перевертати все навкруги... покликала служницю. Та тільки оком - зирк! - і вголос: "Та ви що! Дивіться, що влаштували...Не може такого бути!..Ще ніколи, ніхто..." Подруга теж перейшла на підвищений тон і стала наполягати, щоб до нас вийшов священик - такого сорому я вже витримати не могла, шарпнула подругу за руку і потягла на вулицю. "Знаєш,- сказала я тоді подрузі, - мабуть, я ще не мала права йти до церкви, от мені і наука". "Ти просто дурна", - відрізала вона.
Історія мала неочікуване продовження. Десь через місяць по тому я заїхала у гості до своїх старих друзів. Піднялася сходами до третього поверху, натиснула на дзвінок і в ту ж хвилину із сусідньої квартири вийшла та сама церковна служниця. Ми зустрілися поглядами, але жодного слова сказано не було. Прочинилися двері тих, до кого я прийшла, - мене запрошували увійти.
А ще через кілька днів я отримала телеграму. Звичайну таку радяньску телеграму незвичайного змісту: "Зайдіть церкви своїми речами".
Я подзвонила подрузі і найближчими вихідними ми знов поїхали на Ларінку. Вийшли з автобусу, йдемо. Назустріч біжить ...та сама служниця. "Ой, це ви? Знайшлися ваші речі - вибачте, я зараз на годинку відпросилася, біжу до крамниці, а гаманець ваш у робітника (Микола чи Петро - не пам’ятаю вже). Ви йому скажіть, він віддасть. «А телеграму Ви давали?», - питаю. - «Я, - відповідає. - Там у косметичці були телефонні рахунки з адресою". А в очі все ж не дивиться...
Знайшли ми того робітника, забрала я своє "добро". Без питань. Заглянула вже після того, як вийшли. Грошей залишилося вполовину менше. Але прикметно інше - вся косметика була просто зіпсована. Помада, тіні, пудра були пошкрябані наче голкою чи нігтями... Довелося просто викинути. А що це було - ми так і не здогадалися.
Після того я ще кілька років так і не ходила до церкви. Аж до 93 року - поки приїхав у Донецьк греко-католицький священик о.Василь, Василь Пантелюк. Якісь дві бабусі -сестрички віддали йому під церкву свій малесенький будиночок. Я потрапила туди на Різдвяні свята - витягли наші місцеві рухівці. Найперше, що впало мені в око: за вхідними дверима, в мікроскопічному якомусь коридорчику стояв табурет, на ньому - звичайний общепітівський полумисок (не скриня!), заповнений грошима. Над усім цим - напис:
"Якщо у вас сьогодні не вистачає грошей на хліб - візьміть скільки треба
Якщо у вас сьогодні є зайві гроші - залиште, скільки можете"
Я чомусь розплакалася...
PS. А церкву в Урзуфі відновили, вона діє майже 15 років. Правда, у офіційних джерел своя версія, а місцеві жителі розповідали мені, що більша частина грошей на реставрацію прийшла від грецької громади закордоння.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.
Всі записи:
- Правда завжди переможе! // , 30.05.2014 16:43 Правда завжди переможе!(2563)
- "Бригантина " причалила)) // , 11.06.2013 14:19 Кинофестиваль "Бригантина". Итоги(2155)
- Александр Колбышев: // , 06.08.2012 22:23 Хроники убойного отдела(2450)
- Бердянский фестиваль. Кино. // , 07.06.2012 23:44 Заметки с Бердянского феста(2354)
- Бердянский Международный кинофестиваль-2012 // , 06.06.2012 12:11 (4476)
- Розклад по Україні (оновлюється) // , 25.01.2012 19:23 Де подивитись фільм Іллєнка(4059)
- Коментар зайвий // , 20.01.2012 16:16 І ще раз про "кіно"(1828)
- "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" - в загальноукраїнському прокаті! // , 18.01.2012 15:46 Купуй квиток - іди в кіно!(3768)
- Світ рятують веселі диваки // , 15.11.2011 17:35 Світ рятують веселі диваки(2199)
- Азиза Ибрагимова – «Дитина дощу» // , 26.10.2011 15:27 Просто хорошая история(2016)
Коментарі наших відвідувачів: