Перший західний десант

У Київ прибула почесна делегація європейських журналістів з відомих у впливових у своїх країнах видань. Спочатку вони зустрінуться з заступником міністра закордонних справ Костянтином Єлісєєвим та євроінтеграційним віце-прем»єр-міністром Григорієм Немирею (одночасно!), котрі  їм доступно пояснять, яка саме асоціація з ЄС потрібна Києву, чому нестрашно українцям давати візовий режим і чому ми заслуговуємо бути не лише «європейською країною», а й «європейською державою», на що ніяк не можуть погодитись деякі відомі євросоюзівські політики. Пригощаючись смачною кавою з печивом та насолоджуючись невимушеною атмосферою, журналісти будуть діставати Костянтина Петровича та Григорія Михайловича  закидами в стилі «але ж Україна сама винна», а ті  мужньо й аргументовано  відбиватимуться  добрих півтори години. Можу навіть уявити,  як Ягєнка Вілчак з впливового польського тижневика «Політика» і  Томаш Урбан з «Зюддойче Цайтунг» реагуватимуть на репліки Єлісєєва про те, що візова угода  між Україною та ЄС не працює, а він візьме і  докаже це, вийнявши з шухляди сотні прикладів, коли журналістів, політологів і бізнесменів по-хамськи відсилали подалі в київському консульств Республіки Польща.   І що найважливіше - Єлісєєв і Немиря будуть говорити однією мовою й оперувати тими ж самими аргументами настільки синхронно, що мимоволі розсіють всі  розповсюджені на Заході підозри в відсутності зовнішньополітичної згоди у  самому українському уряді.

Потім журналісти пообідають ще в більш невимушеній обстановці і до того ж в симпатичній  українській ресторації з іншим заступником міністра закордонних справ - Володимиром Хандогієм, який  їм пояснить, що для України членство в НАТО  - це не якийсь тимчасовий вибрик Президента, і відмахнутись від нього черговим переносом рішення з приводу ПДЧ не вдасться. Конрад Шулер з  впливової «Франкфуртер Альгемайне Цайтунг», випивши бокал хорошого українського пива, спробує донести контраргументи німецької сторони, і на кожен з них у Володимира Хандогія буде аргумент «за». Аргумент,  який західні акули пера не зможуть проігнорувати в своїх публікаціях.

По обіді - спілкування з експертами й українськими колегами, тобто  журналістами. В одному місці зберуться українські політологи й представники громадських організацій на кшталт Центру Разумкова, Інституту євроатлантичного співробітництва etc. Під час невимушеного спілкування  західні журналісти по-справжньому відірвуть душу на палкій дискусії  й відпочинуть від маси обережних,  дипломатичних й до непристойності загальних формулювань, які чули впродовж своїх попередніх відвідин України від різнорангових чиновників та дипломатів . Експерти їм  розкажуть те, що, в принципі, інколи й так намагаються  донести в скупих коментарях, але вже у розгорнутій формі, що особливо оцінять  Чарльз Гловер з «Файненшл Таймс» та Марчін Войцехівський з «Газети Виборчої».

Потім повечеряють з  авторитетами. Німецькі й австрійські журналісти будуть в черговий раз радіти зустрічі з Віталієм Кличком та Юрієм Андруховичем, котрі їм розкажуть, чому хочуть бачити Україну, інтегрованою на Захід у всіх значеннях цього слова. Герхард Гнаук з німецької «Ді Вельт» розпитає українського боксера, як він переконував батька, що Україна в НАТО - це нормально, а Ніна Єглінські з австрійської «Ді Прессе» буде уважно слухати версію Юрія Андруховича, чим сьогоднішня  Росія небезпечна для нинішньої України.

Увечері - культурна програма. Хто не особливий налаштований - залишається в готелі «Хаятт», номери в якому організаторам подорожі (скажімо, МЗС) люб»язно запропонував Сергій Тарута, котрий дуже дбає не лише про власний бізнес у Європі, а й про імідж своєї країни в Старому Світі.

Наступного ранку - сніданок  за чашкою чаю в заміському будинку  першого президента України Леоніда Кравчука, який  буде особливо цікавий гостям як представник  старшого (для них, передусім, комуністичного покоління). Він розкаже про свою власну еволюцію - від людини, що палко підтримувала нейтралітет України, але  сягнувши поважного віку стала  прихильником членства України в НАТО. При цьому Лаура Старінк з нідерландської «Хандесблад» не забуде розпитати всі деталі такої раптової зміни поглядів.

Після сніданку - екскурсія по Києву з гарним гідом (організатори врахували, що деякі журналісти, хоча вже й бували в Україні, але жодного разу не мали часу або змоги оглянути його з екскурсоводом). Потім - легкий обід у Центрі сучасного мистецтва, який на честь групи журналістів дасть ще один співорганізатор  поїздки -  Віктор Пінчук. Нуі нарешті  дружнє прощання й  аеропорт.

... Як ви вже здогадались, це лише умовний сценарій того, як міг би виглядати перший крок України на західному інформаційному фронті - приїзд до Києва групи журналістів з впливових тамтешніх видань. Бо що може бути простіше, аніж  гостинно прийняти західних опініонмейкерів, «на блюдечку» надати їм найкращих в країні ньюсмекерів, профільних чиновників й «правильних» експертів. А в обмін на це  -  отримати змогу розповсюдити в західних виданнях  правильні та потрібні для України  мессиджі (те, чого набагато складніше досягти,  коли журналісти приїжджають у «самостійні» відрядження і спілкуються часом з першими-ліпшими співрозмовниками, незалежно від їхньої ідеологічної та зовнішньополітичної орієнтації). Складного в цьому дійсно нічого нема, але ідея, котру я та деякі мої колеги, неодноразово доносили до тих, хто у владних кабінетах вповноважений вдало витратити кошту на проведенні інформаційної кампанії з приводу ЄС та НАТО, чомусь так і не знайшла «на верхах» відгуків. Очевидно, черговий «круглий стіл», на якому одні прихильники євроатлантичної інтеграції переконують інших - виглядає для міністерств і відомств більш привабливою ідеєю, аніж спробувати сформувати  коло друзів України у тих самих країнах-членах НАТО.

P.S. Умовний сценарій я дещо запозичила з тих програм, котрі МЗС-и європейських країн організовують для українських журналістів, просто підставивши прізвища потенційних українських співрозмовників і потенційних учасників проекту з європейського боку. Якщо комусь із зацікавлених осіб у владі чи бізнесі ця інформація знадобиться - буде тільки рада.

Альона Гетьманчук - головний редактор журналу «Главред»