Останнє у блогах

Більше

Архів


Серинча

Олег Покальчук, 10.05.2009 12:57

Я дедалі більше люблю «Свободу Савіка Шустера», бо вона жанрово починає нагадувати мені не менш улюблену передачу «Голі та смішні». Тільки замість симпатичних жіночих цицьок глядач має можливість уздріти обмежену кількість членів так званих «політічеських партій». Таке розкриття прийому, звісно, на любителя.

Але воно не повинне викликати жодної турботи у Нацкомісії з питань моралі.

 Бо після режиссерського «обнаженія прийома» стає очевидно, що картинка ніколи не дотягує ні до порно, ні навіть до галімої еротики. Але мене (чисто професійно) бентежило при цьому, що означені учасники шоу бувають страшно збуджені.

На звичній осі «Ерос-Танатос» нічого не знаходилося відповідного. Бо політики про свою безпеку страшенно дбають, а на сильні почуття здатні лише при вигляді бабла. Максимум це тягнуло на підліткову ментальну мастурбацію, але з хронічними і передбачуваними обломами. Бо перерва на рекламу в розпалі шоу – то є класичний coitus interruptus.

І от. На щастя термінологічну підказку дав мені в пятничному шоу Нестор Шуфрич. На шоу мали обговорювати двох маніяків світового масштабу – Гітлера і Сталіна. Постановка питання не нова. Перший – психопат, другий – параноїк (за діагнозом професора Бехтерєва). Режисерська помилка (а може й задумка?) була в тому, що нервові люди не можуть результативно оцінити інших нервових людей. Такі дискусії зазвичай відбуваються в лікарняних палатах шпиталю, де я колись працював. Але перед прийомом аміназину чи галопиридолу.

Шоу відбулося. Присутність нетрадиційного режисера Романа Віктюка справила враження, що це почасти його режисура. Віктюк колись поставив блискучу пєсу «Служниці» Жана Жене. Де два красівих пацанчіка, які грають служниць Клер і Соланж, удають з себе власних господинь. Глядач тільки в кінці розуміє, що то ніякі не пані, а челядь. Але що то красівиє «голубці» - легко січе на самому початку, і втішається з мистецького приколу.

Трагікомізм шоу полягав в тому, що коли мова пішла про те, що Сталін нічим не кращий за Гітлера, кілька персонажів впали в стан, який я для себе назвав «серинча». Це слово широко вживається в закарпатському діалекті, воно угорського походження і означає - «щастя». Там кажуть «маєш серинчу», «не маєш серинчі».

По тому, як поступово розширювалися зіниці двох регіональних українців і одного харківського бургомістра (чим, власне, слово гірше за «ме-ер»?), я зрозумів, що у них гострий напад серинчі. Українська версія того ейфоричного стану, який Стефан Цвейг колись описав у творі «Амок».

Бо при послідовній сталінській політиці один з них би зараз смирно махав кайлом в шахті, інший дудів би максимум в трембіту на полонині, а третій журливо думав, як би йому виїхати на історичну батьківщину живим і неушкодженим.

Хоча Давид Жванія зазначив одному з цих персонажів, що такі їхні словесні перли вочевидь вказують на приготування до еміграції.

Примазування сучасних політиків до подій Другої світової війни , з їхніми примітивними, історично безграмотними, агресивно-нахабними оцінками - дуже гарне «обнаженіє прийома». І говорить про прикре явище в психології українського етносу. Хохли- кагебісти, хохли-партноменклатурники часто були ще запопадливіші перед своїми кремлівськими господарями, ніж від них того вимагалося. Як за часів Олександра ІІ - генерали з кантоністів. Та й запопадливе залицяння частини українців до польських, німецьких, мадярських чи румунських адміністрацій в міжвоєнний і воєнний час – має ту саму бридку, холуйську природу.

Кажуть, що у речника регіоналів на язиці, то у прем`єра на думці. Однопартійці його не раз підколювали за це на телеефірах, вимагаючи критикнути сердешну. Але я не про історію стосунків, а про актуальну політичну термінологію. Бо то все на одне виходить.

Дуже сподобалося, як Шуфрич послідовно називав сталінські злочини «помилками». Їм зівсебіч кричать і росіяни і українці, і московські і київські, що Сталін тільки на цій війні звів в могилу понад 26 мільонів людей, що «країна-переможець» від такої дебільної політики розвалилася і рештки продовжують розвалюватися, а переможена країна возєдналася і процвітає .

Закони Німеччини, прйняті в 1960-61 роках і діючі досі, гарантують ветеранам вермахту, «фольксштурму», жандармерії, охоронних підрозділів , частин СС «Адольф Гітлер» і «Мертва голова» гарантують їм пенсії, звільнення від податків, інші пільги.

Ще до запровадження «євро» кожен нагороджений Лицарським Хрестом отримував пенсію в 5 000 марок. (Палким критикам №14 Ваффен СС «Галичина»: треба негайно відправитися під німецьке посольство на мітинги, а також до російського, бо російські дивізії СС – №29 і 30 воювали під сучасним російським триколором)

Прикметно, що цей закон називається - «про жертв війни». Це матеріальне вибачення перед людьми, що їх втягнули в міжнародну аферу. Вибачення за злочини націонал-соціалізму і Гітлера, які німецька держава визнала неодноразово. За злочини комунізму і Сталіна ніяка держава ніколи ні перед ким не вибачилася. Навпаки.

Навіть проста логіка підказує, як і кому Бог віддячує за усвідомлення і каяття , і як карає за тупість і гординю.

Сталіністська заміна слова «злочин» - «помилками»,»недопрацюваннями», «перебільшеннями» і тому подібною демагогічною прутнею – живе і процвітає. Навіть в сучасній Росії ви не побачите такого махрового сталінопоклонства, а в разі політичної потреби хитрий Путін безпонтово покладе квіти до підніжжя памятника генералу Манергейму, одному з організаторів голодної блокади Ленінграду.При цьому Фінляндія  тричі воювала з СССР, а фінські націоналісти малювали кордон Великої Фінляндії по Єнісей.

Старі і нові політичні злочини у нас продовжують називати «помилками», останній дебош міністра - «жартами» з німецькою поліцією». На трансляторів цієї термінології нападає політична серинча, і з них ллються просто історіософські перли. (Чи сиплються? Може як в казці, знаєте, - вдарило копитцем, а з-під копитця – перли...)

Фінал серинчі був приблизно такий – Гітлера застрелили(?) і спалили, як собаку, а Сталіну - осанна і алілуйя, а про «помилки» не треба говорити, бо то паплюжить подвиги наших дідів.

Недопрацюваннячко було в тому, що нашим речникам сталінської мудрості бракувало георгієвських стрічок. Та дарма, премєр наступного дня відпрацювала. Президент наш на покладанях мав квіти з синьо-жовтою національною стрічкою, а премєр – з імпортною, полосатенькою.

Через пару днів їм всім буде наплювати і на Сталіна з Гітлером, і на ветеранів, фальшивих і справжніх, і на всю історію з географією. Бо треба буде ділити кредити, і повіє запахом європейсько – російського бабла.

Але запах серинчі ще надовго залишиться.


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Соціальний психолог.


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS