Останнє у блогах

Більше

Останні коментарі

Архів


Як міністр Луценко своїх «друзів» з Вічним вогнем переплутав

Олена Зерняк, 06.05.2009 19:09

Як міністр Луценко своїх «друзів» з Вічним вогнем переплутав

С того часу, як у Києві відбулися 2 концерти грузинського квінтету «Урмулі», що їх організовувала наша концертна агенція, мене весь час мучила думка. Писати про це, чи не писати? Йдеться не про концерти, а про міністра.

Хоча, про концерти теж скажу. Обидва були без перебільшення чудовими. Публіки було - кіт наплакав. Але що то була за публіка!!! Як вона сприймала музику! Як вона приймала музикантів! «Урмулі», які між нашими двома концертами побували у Польщі, де вони в якості guest-star виступали на міжнародному фестивалі «Нова традиція» http://www.polskieradio.pl/muzyka/nowatradycja/filmy/ (подивіться на це, хто до концертів не дійшов!), і де їхні виступи проходили з аншлагами, спочатку були не на жарт шоковані напівпорожніми залами.

Але потім! Особливо у Будинку офіцерів, де люди після кожної композиції аплодували стоячи, а надміру екзальтовані особи навіть плакали, «Урмулі» вирішили, що в глядачах - головне не кількість, а якість. І виклалися на повну! Я такого від них ніколи не чула і не бачила!

Через це - наша ВЕЛИЧЕЗНА подяка усім глядачам, які прийшли!!! «Урмулі» були чудовими, але ви - були найкращими!

А тепер про сумне. Про міністра. Прочитавши зранечку хроніку бойових дій у Франкфуртському аеропорту - «наші проти німців», я вирішила: «получай, фашист, гранату!». Таки напишу.

Отже. Було це так. Ще коли я передостаннього разу була в Тбілісі, «Урмулі» мені розповідали, що вони знайомі з Юрою (Юра - це цитата) Луценком. Він двічі був у Грузії, познайомився з «Урмулі», вони його сюськали і пуськали (а я добре знаю, як вони вміють це робити! Це страшно!!!). І не тільки його, а ще й його дружину. Про синів не знаю, чи сюськали «Урмулі» і їх - тож брехати не буду. І зважаючи на вищесказане, зважаючи також на те, що пан міністр залишив їм свої координати, а ще беручи до уваги, що чоловіча дружба для грузина - це святе, «Урмулі» чомусь вирішили, що з нашими політиками, допиваючи котрийсь десяток літрів домашнього вина, отак от просто можна взяти і подружитися.

Тоді я цій історії не надала ніякого значення, а потім і геть про неї забула. Але «Урмулі» мені про неї нагадали. Після першого концерту, коли я проводжала їх у Бориспіль на концерти до Варшави, Нуго (Нугзар Кавтарадзе, керівник квінтету) раптом луснув себе по лобі і вигукнув: Ой! Я, дурень, забув! На тобі телефон, подзвони Юрі Луценку, запроси його на наш наступний концерт і скажи, щоб обов»язково з дружиною приходив! Як я міг забути, як я міг забути! - ці причитання Нуго я чула, аж поки ми не розпрощалися на реєстрації.

Для «Урмулі» я готова на все. Не тільки Луценку, я б Черновецькому подзвонила, якби мене про це попросив Кавтарадзе. Чемно дочекавшись кінця робочого дня, щоб не турбувати міністра «прі ісполнєніі», я набрала номер його мобільного. Почула страшний шепіт «я на Кабміні, передзвоніть за півгодини». Давши міністру ще додаткових півгодини, щоб він встиг отямитися після кабінетного гвалтування, я знову набрала його номер.

Наша розмова відбувалася так:

Добрий вечір, Юрію Віталійовичу! Мене звати Олена, і я телефоную Вам на прохання  Нугзара Кавтарадзе, керівника грузинського квінтету «Урмулі», який доручив мені запросити Вас на їхній концерт. Концерт буде.... - закінчити я не встигла, бо раптом почула у трубці страшний ор. Я не знаю, чи є в нашій мові слово «ор», але це був справді він. Не крик, не волання, не зойк, не галас, не гамір, не лемент, не репет, не вереск і не гармидер. Це був натуральний «ор».

Та знаю я, знаю, знаю, прийду!!! Що ви від мене хочете?!!! Я ж сказав, що прийдуууууууу!!!!!!  - я розгубилася. Кому він казав, що він прийде? І куди він збирається іти? Може, він мене якось не так зрозумів? Ця думка мене заспокоїла, і я лагідним голосом продовжила...

Юрію Віталійовичу, я від Вас нічого не хочу, але керівник «Урмулі» Нугзар Кавтарадзе.....

Ааааааааааааааааа! Прийду я, прийду!!!!!!!!!!!! Ааааааааааааа!!!!!

Треба сказати, що тут мене переклинило. Я страшенно розсердилася. Що ти за нечема, де тебе виховували, я тобі дзвоню від твоїх друзів передати запрошення на концерт, а ти на мене пельку відкриваєш?!!! Та хто ти такий?!!!! Через це я продовжила свій спіч далі. Максимально спокійно і максимально в»їдливо:

А ще можете своїх підлеглих привести, бо в нас квитки погано розходяться, і я боюся, що зал буде порожнім....

Аааааааааааааааааааааа! Мені мої люди потрібні на вулицях, а не на концертах!!!! Вони повинні за порядком стежити!!!!! Аааааааааааааааа!
 
У мене почало закладати вуха, і я вирішила поставити останню крапку в розмові:

- А ще Нугзар Кавтарадзе сказав, що йому буде дуже приємно Вас бачити на концерті разом з дружиною...

Виникла пауза. Із замиранням серця я чекала тексту «Аааааааааааа! Мені моя дружина потрібна на кухні і в ліжку, а не на концерті!!!! Ааааааааааа!» Але не дочекалася. Міністр кинув трубку.

Кілька разів матюкнувшися, і подумки, і в голос, я вирішила, що я виконала доручення, і про присутність Луценка на концерті можу забути. Ні фіга!!!

Ця приємна розмова відбувалася у п»ятницю, а в понеділок, перед концертом, міністр нагадав про себе сам. Дзвінок на мобільний.

Алло, це Олена Теодорівна? - суворий чоловічий голос.

Мамо рідна, мабуть з податкової! (це подумки) - я їй нічого не винна, але коли мене називають Оленою Теодорівною, серце щоразу стискається.

Це Сергій Юрійович. Помічник Юрія Віталійовича. - в ці хвилини я бігала невідомо де, намагаючись порозтикувати непродані квитки, аби хоч якось врятувати наш титаник. Який  Сергій Юрійович? Який Юрій Віталійович? Нарешті пазли склалися. А голос продовжив.

Міністр ще не знає, чи буде він на концерті, але хоче знати: якщо він буде, чи його зустрінуть? Чи можна буде вручити музикантам квіти? І хто буде вести концерт?

Якщо треба, зустріти - зустрінемо, квіти вручити можна, а про ведення концерту я ще не думала - не виключено, що я сама буду його вести. - це була моя відповідь.

Добре, тоді перед врученням квітів, вам треба буде зачитати текст. Він короткий і не складний, не більш, ніж на півсторінки. - «о господи, який в жопу (Отаре, вибачте за слово «жопа»!) текст!!!!!- подумала я і сказала «добре!» - у мене не було ані хвилини на суперечки, і я вирішила розв»язувати проблеми по мірі їхнього надходження.

Проблеми надійшли о 18.00, за годину до початку концерту, в особі Сергія Юрійовича і двох солдатиків у парадній хвормі з лампасами, еполетами, ще іншими красивими феськами на формі (я не знаю, як вони називаються)  і здоровенним кошиком гербер. Коли я побачила цей кошик, в мене перед очима попливло все і зокрема рядки з бессмертного твору Поді «посеред сцени стоїть кацапське крісло, позбавлене художнього смаку». Я уявила собі цей похоронний вінок на сцені!

Але Сергій Юрійович вирішив добити мене лопатою. Він сказав: «Хлопці будуть тихо сидіти за сценою, а коли концерт скінчиться, вони вийдуть і винесуть квіти, але перед цим ви маєте зачитати текст. Ось він. Тільки його треба зачитати слово в слово, він невеличкий» - з цими словами помічник міністра простягнув мені складений паріпець.

А пан Луценко прийде? - пробелькотіла я.

А скільки людей буде в залі? - такою була відповідь.

А що, від кількості людей залежить присутність міністра? На жаль, їх буде дуже мало. - до мене повернулося почуття гумору.

Ні, що ви, не подумайте такого. Просто ми переживаємо, щоб все було добре! - спробував загладити нетактовність помічник. - А Юрія Віталійовича зустрінуть, якщо він все ж таки приїде?

Зустрінуть. Дзвоніть. - буркнула я і повела почесну варту з букетом за сцену.

Ясна річ, що Луценко на концерт своїх «друзів» так і не прийшов. Це вам не Палац «Україна», а якийсь провінційний Будинок офіцерів, та й зал заповнений на третину. Нема перед ким позувати.

Та найвеселіше було далі. Перед закінченням концерту я розгорнула папірець. Помічник не збрехав. Там було усього півсторінки тексту. Великими літерами, 48-м шрифтом, там було написано:

КВІТИ
від міністра внутрішніх справ України

Юрія Віталійовича Луценка

І все. Справді, на півсторінки. Дякую, Юрію Віталійовичу. Довшого тексту я б, мабуть, вивчити не спромоглася.

Картка з аналогічним текстом, як потім з»ясувалася, була приліплена і до самого букету.

І от, коли офіційна частина концерту завершилася (потім було ще багато викликів на «біс»), я вийшла і сказала цю кодову фразу. Але ніхто не очікував того, що по цьому станеться. Фраза спровокувала пробудження зомбі. Спеціальним кроком, так, коли Президент покладає квіти до Вічного вогню на 9 травня, а перед ним іде почесна варта, на сцену виперлися ці двоє з кошиком.

Більшого абсурду не вигадаєш! «Емо» в цирку, їй-Богу!

Після такого прекрасного, тонкого і душевного концерту, після цієї фантастичної музики, після цих оплесків і сльоз, на сцену вивалюються двоє солдафонів, гупаючи чоботами, повільно піднімаючи ноги до поясу і витягуючи носаки. Зміна почесної варти біля Мавзолею, біля Букінгемського палацу і де вони ще там змінюються - нервово курять на балконі.
 
«Урмулі» сказали, що в цей момент вони хотіли заграти похоронний марш.
 
Глядачі були шоковані, музиканти страшенно ображені. Ми потім довго думали, куди приткнути цей кошик з квітами - в Будинку офіцерів залишати незручно, а в номери музикантів він би не помістився. Забрали з собою, поставили в холлі готелю, там багато місця.

До чого я все це вела? А ось до чого. Щоправда, мораль моєї довгої розповіді зовсім неоригінальна, і я нікого нею не здивую.
 
Невже в людини «при ісполнєніі» не залишається простих людських почуттів? Ну не можеш ти приїхати на концерт до людей, яких називав своїми друзями, то подзвони, скажи кілька теплих слів, вибачися, що не прийшов. Хочеш передати квіти - то передай цивілізовано. Не роби із себе блазня і не принижуй інших! Чому так не можна зробити??? Хто мені пояснить?!!!!!

А з квітами на цьому концерті взагалі були суцільні непорозуміння. Після виступу Кавтарадзе простягає мені букет троянд і каже «Лєна, це тобі, ти їх заслужила!» А я відповідаю: «Нуго, ти будеш сміятися, але ти пам»ятаєш, хто ці квіти тобі подарував? Це були троянди від моєї мами!»

Як ми реготали!!!

А коли я в Борисполі проводжала «Урмулі» в Тбілісі, після всього цього мені спала на думку ідея однієї милої ТБ-програми.

Але про це - в наступному пості. Улыбается


 


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Директор редакторського продакшну «Перша редакція».


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS