Недоправда

Дослідники політичного дискурсу твердять, що невід’ємною його частиною (особливо у випадку діалогу політичних противників) є ухиляння від істини.

Остання, вчорашня, програма Анни Безулик «Я так думаю» на 5 каналі - це було суцільне «ухиляння від істини», звичайно, з боку політиків. Вони не дали жодної конкретної відповіді на цілком конкретні запитання. На запитання ведучої про те, чи ведуться переговори між БЮТ та ПР щодо розширення коаліції, замість відповісти «так» чи «ні», політики почали розводити словесну казуїстику на тему, що таке «переговори», а що таке просто консультації і т.д. Прохання Віктора Шлінчака перерахувати десять найважливіших антикризових законопроектів   також  зависло у студійному повітрі. І так з більшістю запитань.

Очевидно, наші політики не оригінальні. Міхаель Халер, науковий директор Інституту досліджень практичної журналістики при Лейпцизькому університеті , у своїй книзі «Інтерв’ю»  згадує про дослідника комунікації Клауса Мертена, який, проаналізувавши з точки зору контент-аналізу одне з телевізійних інтерв’ю колишнього канцлера Німеччини Гельмута Коля, отримав цікаві результати. Як виявилося, відповіді Коля у 23,6% випадків не мали нічого спільного з поставленими питаннями, а неточну відповідь той давав у 50,9% випадків.

Отже, політики дуже часто продукують таку собі недоправду, а журналісти (зрозуміло, у більшості випадків без їхньої на те згоди) стають лише засобом політичної презентації.  І тут аж ніяк не вина моїх колег по цеху. Це лише данність політичного дискурсу, яку навряд чи можна змінити в рамках тих форматів політичних ток-шоу, які існують сьогодні на різних українських телеканалах, і в рамках тієї політичної культури, яку мають наші політики.  Єдиним порятунком виглядає лише критичне сприйняття таких політичних дискусій.