Останнє у блогах

Більше

Архів


Ну що, пани?

Зульфія , 04.04.2009 14:58

Моторний Діма Сизов випередив мене в частині вражень про фільм "Тарас Бульба". Я людина малограмотна, йшла на фільм не знаючи анічогісінько про особистість режисера Бортка. Мене здебільшого мучило одне питання, яке не зникло і після перегляду: чому наші режисери, які знімають телепопсу на російський ринок, не бачать в упор свого глядача? Чому фільми про історичну минувщину нашої країни знімають то поляки, то росіяни?

Мені видається показовим, що театр півтисячолітніх бойових дій за Україну переноситься наскрізно не тільки в політику, урядові конвенції та газові договори, але й в сферу інформаційних сутичок, зокрема не якихось там сюжетів, статей чи репортажиків, а в "дорогий" бізнес - художнє кіно.

Єжи Гофман, при всій його любові і толерації до України не міг цілком зрадити Сенкевичівській образності, і слабкий акцент протиставлення дикості і зухвалості Івана Богуна шляхетному польському лицарю присутній в картині "Вогнем і Мечем", так само як поведінкове протиставлення хороброго, але питущого козацького війська шляхетно-задумливим загонам войська польського.

Російська сторона пішла далі - мало того, що Бортко "дописав Гоголя" в тому, що йому хотілось побачити в "Тарасі Бульбі", він просто привласнив запорізьке козацтво (у фільмі постійно повторюється словосполучення "Сєчь-мать", а "Украйна" - двічі чи тричі за фільм, і то, здебільшого в негативному контексті, наприклад, коли Андрій зрікається Батьківщини, то не Русі, а саме "Украйни") і Русь, руський дух, історично і антропологічно зовсім іншій, відмінній московській народності.

Я не хотіла би вплітати особистість режисера і його політичні вподобання, судячи про його доробок з цієї позиції, як у нас водиться - що не напиши, що не скажи, коментатори і критики починають перехід на особистість автора, ніби уповноважені судити людину, а не його роботу. Хочу тільки сказати, що людина, яка зняла "Собаче серце" через півтора десятиліття вступає до комуністичної партії РФ, - з огляду на цей нюанс можна було очікувати від Бортка ще гіршого пафосу і глибшої пропаганди (як кажуть євреї, гірше завжди може бути), тому мене дивують вигуки і стогони мовляв, "як він міг?". Зрештою, повинно бути зрозуміло, як Бортко "не міг" - по-іншому зняти фільм в тому середовищі, в якому він живе і працює, ну навіть, якби хотів. Проте, добре, що він не мучиться, а цілковито став на бік "где ему лучше", - як каже Бульбі у фільмі Янкель про вчинок Андрія. Надто наївним було би чекати, що поляки знімуть для українців, росіяни знімуть для українців, в той час як "свої" українці сидять на печі, та ще вимагають ще щоб "чужі" за власний рахунок "пробуджували" і встановлювали історичну правду. З якого це доброго дива? Чи ми працюємо в той час над тим, аби допомагати становленню національної самоідентифікації інших націй - польскої, російської? Ні? То чого ж ми вкотре очікуємо що хтось прийде, візьметься, повимітає в нашій хаті, помиє і піде, наче "мавр, котрий зробив свою справу"?

Не розмірковуючи про надто складні контексти, я переглянула кіно, і звичайно, мене весь час смішило те, як "москалі рядяться в хохлів", зокрема дуже смішно виглядають на відвертих "рязанських мордах" наші смушкові шапки і чуби, а особливо, коли Остап, старший син Бульби звертається до батька такою московською говірочкою, ну точнісінько як наш Лесь Подерев’янський, читаючи в особах свою п’єсу "Кацапи", і в фінальній сцені катування кричить: "Где ты, батькА, слышишь ли?". Звичайно, режисер певно, добре попрацював, аби хоч в цій сцені актор не вимовив "т" як "ц", бо тоді би виглядало ще смішніше - згадавсь би Бацька дружнього слов’янського народу. Трагічність сцени дещо перетворюється на фарс, і в кожному випадку рятує акторський талант Богдана Сільвестровича, без якого фільм не відбувся би взагілі, ну хіба - нездалим водевільчиком, і українська публіка виходила б із залу тільки регочучи і витираючи сльози сміху.

До честі Богдана Сільвестровича, майстерно згладжуючи своєю талановитою грою подібні моменти, коли хочеться щохвилини, тільки в кадрі з’являється хтось іще, крім нього, вигукувати "не вірю", він таки не зміг подолати бар’єр абсурду і просто речитативом вигукав в сцені "на кострищі" коротеньку пафосну промову про те, що "поднимается уже и крепнет в русской земле царь", дописану Бортком, і блискавично знов розчиняється в образі, коли тут же кричить козакам, аби рятувались від погоні "підгірною стежкою і стрибали в воду". Вважаю цей фільм є чудовим бенефісом для нашого видатного актора, тому що крім нього, там немає на що дивитись - польська княгиня, хоч і гарна, проте тексту жодного для неї нема, воєвода, її батько, хоч і литовець, рясніє явно "нешляхтянським лицем" (і знов якимось "рязанським") і різкою непольскою говірочкою. Костюмовані "шляхтяни" виглядають, наче "ряженные бояре", ну кумедно на них сидить шляхтицьке вбрання, як на Бульбі польский берет і гофрований комір.

Я намагалась абстрагуватись від усього решти і насолоджувалась грою Богдана Сільвестровича, витягуючи, наче сироватку, живильний архетип звитяжної долі моїх предків, аби взяти від шоу по максимуму, підживити в собі оптимізм і дух воїна, який в зв’язку з кризою і весняним авітамінозом геть понизився, в двох місцях навіть пустила сльозу, - коли в битві Бульба, як птах, прикриває свого єдиного уже сина, підбадьорюючи його "я тут, синку", розуміє нерівність сил і смертельну небезпеку, намагається його врятувати, але падає, поранений, і коли він, переодягнений, в сцені катування Остапа спостерігає і вигукує надривне батьківське "чую, синку!".

То що, пани? Чи довго нам ляхи і москалі "нас" показиватимуть, чи таки почуєм, синки-брати, побачим, сестри-дочки самих себе і прокинемось від віковічного заціплення?


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
популярна блоґер


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS