Передусім - СКРОМНІСТЬ і ПРАВДИВІСТЬ

   Щодо того, хто може керувати в суспільстві (на всіх рівнях), немає сумніву: люди (трударі села, робітники промислових підприємств, сфери IT-технологій, лікарі, викладачі, вчені, митці тощо, у тому числі пенсіонери та молодь) готові довіряти тим і прислухатися до того, хто розумний і мудрий, щирий, хто не лукавить із ними, хто живе і діє з повагою до них, бажає їм рівня життя не нижчого за свій, якості навчання і можливості сприймати прекрасне, відпочинку та лікування на рівні, не нижчому, ніж у нього, і навіть і вищому, хто не сам радий посісти високий пост, а прагне висунути "кращого", іншого, не себе, - тобто живе по вищих канонах людських цінностей, по канонах альтруїзму, радий служити суспільству перш за все, а потім вже собі самому і своїй сім’ї... Більш за все справжній керівник печеться за збереження колективу, народу, нації, жителів планети - духовне, інтелектуальне, естетичне, фізичне. І у власній діяльності обов’язково спирається на професійну еліту, науковців, у першу чергу філософів...
     Кілька корисних цитат з першоджерел, які є засадничими у теоріях та практиках сучасного державотворення.
    Італійський мислитель ХVІІ ст. Алтузіус: "функціонер має бути мудрим, досвідченим, обізнаним, точним, швидким, лояльним, СКРОМНИМ, гнучким і ПРАВДИВИМ. При прийнятті рішень та виданні декретів він має враховувати побажання громадян, не може бути необачним, і ніякий особистий інтерес не повинен перешкоджати сумлінному виконанню його офіційних обов’язків".  
     На жаль, ось що відбувається на практиці, - про це пише Платон у своєму великому діалозі "Держава" (подаю у перекладі російською Єгунова): "Надо обратить внимание, Сократ, величайший ты простак, на то, что справедливый человек всегда проигрывает сравнительно с несправедливым. Прежде всего во взаимных обязательствах между людьми: когда тот и другой ведут какое-нибудь общее дело, ты нигде не найдёшь, чтобы при окончательном расчёте справедливый человек получил больше, чем несправедливый, наоборот, он всегда получает меньше. Затем во взаимоотношениях с государством, когда надо делать какие-нибудь взносы: при равном имущественном положении справедливый вносит больше, а несправедливый меньше, и, когда надо получать, справедливый не получает ничего, а несправедливый много выгадывает. Да и когда они занимают какую-нибудь государственную должность. то у справедливого, даже если ему не придётся понести какого-нибудь иного ущерба, приходят в упадок его домашние дела, так как он не может уделять им достаточно внимания, из общественных же дел он не извлекает никакой пользы именно потому, что он человек справедливый. Вдобавок он вызывает недовольство своих родственников и знакомых тем, что не хочет покровительствовать им, если это противоречит справедливости. А у человека несправедливого всё это обстоит как раз наоборот..." (Книга 1).
     Таку вселенську ваду суспільств - у всі часи і для всіх народів світу! - описав ще давньогрецький Платон, великий філософ часів V ст. до н. е. Між іншим, справедлива людина якщо й не найзаможніша у своєму оточенні, але вона найсильніша, і про це Платон там, у "Державі", теж пише...
     Чи буде прогрес у втіленні справжніх людських цінностей у реальному житті - в різних поколіннях, у різних країнах, - і чи розпочнеться справжнє очищення сутності речей від лушпиння на практиці, залежить ТІЛЬКИ від САМИХ ЛЮДЕЙ, себто від нашої власної правдивості, принаймні з самими собою, від  нашої гідності, скромності й бажання жити й працювати "за други своя", за народ свій що є сили.