Останнє у блогах

Більше

Останні коментарі

ahpfzo
<a href=http://cialisn.com>cialis viagra</a> buy cialis online canada http://cialisn.com
Коментарів: 137
HpoFoelry
Добро пожаловать в удивительную страну - гостеприимный Израиль. Вашему вниманию индивидуальные экскурсии для ...
Коментарів: 105
htaletaihv
[url=http://canadian-pharmaonline.com]ge neric viagra in usa[/url] cheap herbal viagra http://canadian-pharmaonline.com
Коментарів: 1024
vtaletojvi
<a href="http://canadian-pharmacyisale .com">cheapest place to buy viagra</a> how to buy viagra http://canadian-pharmacyisale.com
Коментарів: 94
AAtrorgoAssoge
Torsion bras de quelqu`un est comment poupe votre sang pousse contre les parois de vos arteres lorsque votre coeur determination pompe le sang. Arteres sont les tubes qui transportent perseverent ...
Коментарів: 64
htaletykbt
<a href="http://baymontelreno.com" ;>buy cialis in usa</a> order discount cialis online http://baymontelreno.com
Коментарів: 98
italetsizu
[url=http://usedrestaurantequipmentaz.co m]buy cialis daily online[/url] order cialis online canadian pharmacy http://usedrestaurantequipmentaz.com
Коментарів: 1024
btalettezc
<a href="http://canadian-pharmabuy.com ">pfizer viagra online</a> cheap price viagra http://canadian-pharmabuy.com
Коментарів: 94
lgkdfn
<a href=http://camadian-pharmacya.com>ch eap viagra us</a> buying viagra in australia online http://canadian-pharmacya.com
Коментарів: 137
htaletcmxw
<a href="http://missreplicawatches.com ">buy cialis cheap canada</a> cialis generic best price http://missreplicawatches.com
Коментарів: 98

Архів


Поки дядьки-сусіди горілку пили...

Олександр Горобець, 08.08.2015 21:39

Заглянув до архіву і виявив: 2 серпня минулого року я написав статтю «А «Свобода» активно будує… мости». Цікава і красива публікація вийшла з яскравими ілюстраціями того, як над річкою Гуйвою, в Андрушівці на Житомирщині, толока вертала життя пішохідному переходу через водну перепону. Все було там доладне: товстенні дошки для кладки, заготовлені й доставлені тодішньою владою заздалегідь, і дбайливо розвішані над мостом партійні з державними прапори на фоні блакитного неба та яскраво голубого озера на сонці, яке починається одразу за пішохідним переходом. (Гляньте для певності сюди).

Усе тоді я зробив начебто правильно, за винятком одного: не дочекався з написанням статті поки закінчать хлопці роботу на мосту. Не переконався в тому, що всі 74 метри дерев’яного переходу перестелять майстри тієї суботи. Мене, казати б, захопила музика ударної колективної праці, що я поспішив створити оду, знехтувавши золотим правилом журналістики, до чого постійно привчаю своїх студентів в університеті: перевір усі факти з трьох, як мінімум, джерел. Я подумав: а що там вивіряти, я ж сам носив дошки, подавав майстрам цвяхи. Були й фотодокази всього того дійства над Гуйвою-рікою. Отож ще дзвеніли пили і стукали молотки на мосту, а публікація моя, написана, що називається, на одному подиху, полетіла вже поміж люди. Вона всім так сподобалась, що її передрукували й Інтернет видання і місцева паперова преса тиснула в своїх номерах. А наступного вечора я пішов на прогулянку зі своєю вівчаркою і замало не остовпів: тринадцять метрів мосту хлопці не перелицювали. Не вистачило духу. Відклали на наступний раз.

А ось цього наступного разу, якраз і не виявилось. Бо через тиждень чи два пан Порошенко поміняв і в області, і в районі керівництво. Погнали тоді з крісел представників «Свободи». Зрозуміло, забули вони й  міст на Червону гірку. А в тих неполагоджених тринадцяти метрах утворилася, ви не повірите,  - дірка. Яка щодалі ставала все ширшою і страхітливішою. І мною розписаний в усіх фарбах оновлений міст виявився, даруйте, подарунком з гнилинкою. Бо відправляючи, приміром, дітей до школи, люди наказували: обходь дірку в мосту. Не думай, дитино, стати там, бо й можна ногу зламати і в річку, чого доброго, шубовснути.

Мене якось увечері з псом на прогулянці прихопила модна чорноброва молодичка і так натерла душу, що я над водною гладдю добряче пік раків. Запально казала:

-Це ви, пане, редакторе так файно порозписували все минулого літа, а після того бійся через цей міст перейти, щоб живою залишитися. Чому ви не напишете, що два кроки до іншого берега залишилося полагодити, а вони, як кинули все, що вже рік усі бідуємо…

І ось у суботу, 08.08.2015 р. усі ці біди, здається, скінчилися. Здулася, пішла на дно і не на самій лише Гуйві, «Свобода», не показує більше носа поміж люди. Чоловіки самотужки принесли залишки торішніх будівельних матеріалів, і зранку закипіла робота. Ще напередодні майстри підварили на проблемному місці швелери. Нині все красиво зашили. Нарешті вийшло так доладно, як про це я писав рік тому. Нарешті. Нехай їм добро буде... 

юдл

Під час ранкового мостостукання... 

З радощів я кинувся до магазину і  купив… Ні, не горілки. А два по два кілограми голубої та жовтої фарби, пензлі, розчинник. І коли чоловіки вже закінчували опоряджувати пішохідний перехід, я звернувся з пропозицією: давайте, мовляв, ще й пофарбуємо металеві опори. Аби справді було, як у людей. Якщо не хочете самі – гукніть дітей своїх. Мене, зізнаюся, страшенно вразила гнітюча тиша у відповідь. Один лише чоловік, дивлячись у землю, глухо сказав: «Якщо дасте п’ятдесят гривень – буду фарбувати…»

 

Міст, звичайно, не моя приватна власність, я на ньому не заробляю, тому й платити, зрозуміло, не мав з чого. Сама фарба, до речі, знаєте скільки коштує…

І враз до мене підійшов хлопчина.  Їх тут декілька вертілося поміж теслярів. Цей був відомий тим, що він завше намагався погладити мого пса, приємне й веселе щось сказати. І вирізнявся з-поміж інших дивним прізвищем – Єзехел. Батько його за національністю чех, старанний, працьовитий трудівник місцевого лісництва, відомий знавець техніки.

-          - Ми пофарбуємо міст з хлопчаками, якщо  ви про нас напишете в газеті, - весело й задиристо заявив.

Ну що, скажіть, мені було діяти? Самому все починати: одному тут роботи на дві доби – не менше...

-Звичайно ж, напишу, - пообіцяв. Хоча собі гарячково думав: а хто ж це опублікує, якщо навіть я напишу? Мене в цих краях по-старинці називають «редактором», хоча я вже сімнадцятий рік як зняв із себе корону головного редактора газети «Правда України», котра при  мені справді була найбільш масовим виданням в Україні.  Самих лише передплатників у 1998 року у нас, до прикладу, вияивлося понад 632 тисячі. Це - не лукавлю, - справжній рекорд Гіннеса для пори незалежності України! Тому, напевне, й по нині дехто вважає мене видавцем газети. І я на мосту над Гуйвою-рікою, даруйте за відвертість, деручи носа під світового газетного короля,  клацаючи фотоапаратом для побічної важності, показував хлопчакам, як потрібно тримати пензля, як черпати фарбу, наклададати її на металеві парапети.

Щоправда для двох моїх нових друзів усе закінчилося вельми плачевно. Один тут же вимастився в фарбу буквально з ніг до голови. Як я не здогадався його сфотографувати – страшенно жалкую. Ви б побачили таку неповторну картину - словами не передати…

Я чимдуж кинувся витирати помічника розчинником. А потім відправив додому з порадами мити руки й обличчя олією. З острахом чекаю того, що батьки його мені скажуть при зустрічі...

 Іншого з плачем відправив навдивовижу вимогливий, як виявилося, Едик Єзехел, котрого я призначив директором мосту. Тільки почали фарбувати, один з хлопчаків, голосно  схлипуючи на ходу, прошмигнув попри мене мостом, стрибнув на велосипеда і помчав щодуху у бік домів. «Ти куди?», - здивовано оглядаючи своє поріділе військо, в якому разом зі мною залишилося на той час лише четверо штиків, закричав я.

«Нехай їде, він не правильно фарбує, ще й не слухає порад…» - самовпевнено начальницьким тоном обізвався панич Єзехел…

Уже під саму завісу наших мук на осонні – ми фарбували на неймовірній спеці до + 35 над водою, від одинадцятої години ранку  майже до п’ятої вечора, - враз приїхав чоловік, відклав велосипеда під вербу і сказав: «Хлопці, дайте щіточку і фарбу я вам трішки допоможу!» 

До речі, сотні людей проїхали за цей день по за нашими спинами. Висловлювали подив, щире здивування, вражалися від красоти роботи хлопчаків, але ніхто жоден не став у поміч. А цей чоловік, знаю, що місцевий підприємець, має власний бізнес, полишив усе… Не побоявся спеки.

-         -  Це батько того, кого я прогнав з мосту, - враз стиха шепнув мені Єзехел…

Я завмер від здивування. Було ж чому здивуватися.

-А тут ваш син, спасибі, нам допомагав, - сказав я знічев’я панові Олександру, як  виявилося, так величають прибульця. Не знаючи, чи бува не наскаржився йому хлопчак на занадто сувору внутрішню дисципліну в нашому мостобуді.

-Я знаю, - зовсім мирно відповів чоловік. - Це він мене попрохав приїхати на поміч вам, - повідомив наш несподіваний підсобник. – Сказав, що вам тут дуже важко, і сонце немилосердно смажить…

На закінчення я сфотографував свою мостову бригаду «Ух». Ось вони мої великі герої й патріоти: Едуард Єзехел, Коля Дітковський, Коля Постовинський, Артем Ісмаїлов. Поки дядьки-сусіди, виглядаючи з тіні на наші муки, можливо, попивали холодну горілку під мерзле сало й свіженькі помідорчики, ці дітлахи розцяцьковували для них міст. Що ж, Слава Україні! Юній, підростаючій...

жзщш

Отож знайомтесь: юні патріоти Андрушівки (зліва направо) - Артем Ісмаїлов, Коля Дітковський, Коля Постовинський і директор мостопереходу Едик Єзехел...

Сьогодні ж напишу листа голові міста Володимиру Івановичу Бойку з проханням, щоб усіх чотирьох моїх добровільних помічників удостоїв грамоти на урочистій лінійці і вручив їх перед усіма школярами 1 вересня - за благородство в ім’я громади міста.  

А ось як тепер виглядає міст – можете помилуватися нижче:

  эжзщш

 

 


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Журналіст, письменник


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS