Останнє у блогах

Більше

Останні коментарі

Guestwralm
<a href=" http://ukys.online/porno-star-party/ ">porno star party</a> <a href=" http://ukys.online/porno-escort/ ">porno escort</a> <a href=" http://ukys.online/older-dating-online-a ustralia-reviews/ ...
Коментарів: 72458
possetuhfursips
dom <a href="https://cbdhempoil10.com/#&qu ot;>cbd</a> koq <a href="https://cbdhempoil10.com/#&qu ot;>cbd hemp oil walmart</a>
Коментарів: 72458
Snormaautonia
prx <a href="https://onlinecasinoleo.us/#& quot;>casino play</a> dra <a href="https://onlinecasinoleo.us/#& quot;>online casino games</a>
Коментарів: 72458
Guestwralm
<a href=" https://uhyv.website/free-black-lesbian- potn/ ">free black lesbian potn</a> <a href=" https://uhyv.website/wives-taking-big-di cks/ ">wives taking big dicks</a> ...
Коментарів: 72458
Exhiseehene
tjx <a href="https://onlinecasinofan.us/#& quot;>no deposit casino</a>
Коментарів: 72458
Guestovabe
<a href=" http://ujyp.website/gay-sex-hard/ ">gay sex hard</a> <a href=" http://ujyp.website/blonde-teen-porn-sta r/ ">blonde teen porn star</a> <a href=" ...
Коментарів: 72458
Guestovabe
<a href=" http://ujyp.website/yong-naked-teens/ ">yong naked teens</a> <a href=" http://ujyp.website/watch-gay-porn-video s/ ">watch gay porn videos</a> <a ...
Коментарів: 72458
Brodepromarex
ctv <a href="https://onlinecasinofan.us/#& quot;>casino slots</a> jfz <a href="https://onlinecasinofan.us/#& quot;>casino real money</a>
Коментарів: 72458
meatmexankelt
ans <a href="https://cbdhempoil30.com/#&qu ot;>plus cbd oil</a> ghx <a href="https://cbdhempoil30.com/#&qu ot;>plus cbd oil</a>
Коментарів: 72458
Guestovabe
<a href=" https://uhyn.site/free-ethiopian-dating/ ">free ethiopian dating</a> <a href=" https://uhyn.site/seohyun-dating-rumor/ ">seohyun dating rumor</a> <a ...
Коментарів: 72458

Архів


Хто відповість за інфобезпеку? Кажуть – народ!

Діана Дуцик, 06.07.2015 16:59

Мінінформ хоче, щоб за забезпечення інформаційної безпеки відповідав весь український народ.

Це одна із тез нової Концепції інформаційної безпеки. У статті 5 цього тексту одним із основних принципів забезпечення інформаційної безпеки України названо «гармонізацію особистих, суспільних і державних інтересів, відповідальність всього Українського народу за забезпечення інформаційної безпеки». «Всього Українського народу». Ніяк не менше. Автори Концепції, мабуть, так, у довільний спосіб, проінтерпретували статтю 17 української Конституції, де прописано, що "захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими фукнціями держави, справою всього Українського народу". Але термін "відповідальність" має все-таки зовсім інше змістовне навантаження. Та й Концепція - документ зовсім іншого рівня.  

Концепцію було публічно презентовано минулого тижня. На жаль, замість громадського обговорення, яке було заявлене, відбулась пародія на громадське обговорення (кому цікаво, читайте на моїй сторінці у Facebook).

А документ не просто потребує доопрацювання. Він потребує абсолютно нової редакції, оскільки:

по-перше (і це ключове зауваження): має дуже  мало спільного з реалізацією реальної політики;

по-друге,  не визначає інтереси та пріоритети держави в сфері інфобезпеки, не відповідає на реальні загрози (бо не окреслює їх повною мірою), які стоять перед Україною сьогодні в інформаційному просторі;

по-третє, має розмиту структуру (про все потроху) і написаний жахливою мовою.

Все інше - деталі, над якими можна було б просто поіронізувати, якби не серйозність моменту - тобто війна.

От, наприклад, Концепція містить такі активно вживані (філософські, а тому дуже дискутивні) сьогодні поняття як «українська ідентичність» чи «національна гідність».

Наприклад, згадана уже стаття 5 ще одним принципом забезпечення інформаційної безпеки визначає «формування в інформаційному просторі української ідентичності як невід’ємної складової сталого суспільно-політичного дискурсу». По-перше, дискурс не буває «сталим», він постійно змінюється. По-друге, що таке «українська ідентичність», автори тексту не пишуть, чим створюють широке поле для інтерпретацій. Або в статті 8, яка визначає загрози інфобезпеці, серед загроз «комунікативного характеру» є і «зневажливе ставлення до людської і національної гідності». Що таке «національна гідність», знову ж таки ніхто не пояснює. Припускаю, що у різних громадян цієї країни уявлення про власну «національну гідність» може бути різним. Будемо його уніфікувати? J

Стаття 7 одним із основних напрямів державної політики у сфері інформаційної безпеки визначає (цитую дослівно):

«використання українського національного інформаційного продукту для поширення в міжнародному інформаційному середовищі загальнолюдських цінностей та інформаційного розвитку людства, зокрема обмін із закордонними партнерами України баченням, підходами та механізмами протистояння новітнім викликам, спрямованим на демократичні цінності та свободу слова в інформаційному просторі, що були інспіровані деструктивною політикою інших держав».

В цій фразі прекрасно все... Хіба є сумніви у когось, що «український національний інформаційний продукт» можна використовувати для поширення загальнолюдських цінностей як мінімум в «міжнародному середовищі», а максимум - «для інформаційного розвитку людства»? Дивно, чому тільки «людство», а не планетарний масштаб? Друга частина речення ще більш геніальна, бо тільки надзвичайно обдаровані можуть зрозуміти, як «підходи та механізми протистояння новітнім викликам» можуть бути «спрямовані на демократичні цінності та свободу слова», і чому все це було «інспіровано деструктивною політикою інших держав», і що таке взагалі - ця «деструктивна політика», і яких саме держав?

Або візьмемо статтю 4 під назвою «Базовий підхід до забезпечення інформаційної безпеки». Цитую:

« 1. Діяльність державних органів у сфері забезпечення інформаційної безпеки зосереджується на двох напрямах:

забезпечення сталого розвитку інформаційного простору України  з метою досягнення ним ТАКОГО рівня, який завдяки СВОЇМ ВЛАСТИВОСТЯМ міг би протистояти зовнішнім та внутрішнім загрозам;

забезпечити створення і функціонування системи захисту процесу розвитку інформаційного простору від загроз».

Хто зрозумів, якого «ТАКОГО» рівня і яких «властивостей»?

Є й статті, які можуть у той чи інший спосіб обмежити свободу слова (хоч у Концепції йдеться ніби-то про підтримку свободи слова).

Так, стаття 7 однією із загроз інфобезпеці визначає «поширення суб’єктами інформаційної діяльності викривленої, недостовірної та упередженої інформації для дискредитації органів державної влади, дестабілізації суспільно-політичної ситуації, що значно ускладнює прийняття політичних рішень, завдає шкоди національним інтересам України чи створює негативний імідж України». Що означає «недостовірна та упереджена інформація для дискредитації органів державної влади»? Це ж  будь-яка критика може бути так розцінена. Те саме стосується і наступного пункту, який визначає як загрозу «інформаційний вплив на населення України, у тому числі на особовий склад військових формувань, мобілізаційний резерв, з метою послаблення їх готовності до оборони держави та погіршення іміджу військової служби». Критика військових корупціонерів, наприклад, також буде розцінена як «погіршення іміджу військової служби»?

Не акцентую увагу тут на питаннях кібербезпеки чи загрозах інфраструктурі (це вже хай профільні експерти роблять). Але, як на мене, вони також прописані слабо. У той же час є багато міжнародних документів, які регулюють ці питання. І можна було б просто використати ці документи замість вигадувати український велосипед, навіть у сенсі термінології.

 

Про реальну політику

На превеликий жаль, усі концепції, стратегії та інші подібні документи, будь-коли писані в цій країні, ніколи не виконувалися, бо у переважній більшості не мали нічого спільного із реальною політикою.

У системі реальної української політики нема місця подібним концепціям, бо реальна політика здійснюється в інший спосіб - кулуарно та непрозоро. Окрім того усім відомо, що українська політика тотально олігархізована. І відповідно це стосується й інформаційної сфери. В такій системі координат на відповідний правовий чи аналітичний продукт нема запиту (цей запит у першу чергу мають формувати ключові особи держави), тому й пишеться він «для галочки».  І Концепція інформаційної безпеки тут не виняток.

Коли ми говоримо про реальну українську політику та її інформаційну складову, то повинні розуміти, що є два основні виклики (принаймні на сьогодні):  

-         російська інформаційна агресія;

-         олігархізований медіаринок.  

Все інше - похідне.

Представлена Концепція інформаційної безпеки не дає відповіді, що робити із цими викликами. Більше того, якщо перший ще у певний спосіб артикульований у цьому тексті (хоча недостатньо чітко), то про другий взагалі практично не йдеться. Концепція визначає  загрозами свободі слова «втручання в редакційну політику з боку власників ЗМІ» та «монопольну концентрацію власності на ЗМІ» (п. Г, ст.. 8). Але це не відображає усю глибину проблеми.

Також треба розуміти, що протистояти російській інформаційній агресії буде складно, не вирішивши проблему деолігархізації медіаринку. Бо все взаємопов’язано.

Але у держави (тобто у нинішньої влади) нема політичної волі, аби провести реальну реформу медіаринку (у першу чергу телеринку) - і відповідно змінити розстановку сил в інформаційному полі.

Усі ключові гравці медіаринку на сьогодні зберегли статус кво. Продовження ліцензії телеканалу «Інтер», який відбувся легким переляком, - яскраве свідчення цьому. В інформаційному просторі України продовжують працювати кілька ключових медійних холдингів, які задають тон на ринку політичної інформації: холдинг Коломойського (група каналів «1+1»), холдинг Фірташа-Льовочкіна (група «Інтер»), холдинг Пінчука (Новий, СТБ, ICTV), холдинг Ахметова («Україна»), із дрібніших гравців 5 канал Порошенка, канал «112 Україна» та холдинг «Вести».  І навіть закон про прозорість медіавласності, який парламент ніяк не прийме, не змінить цей статус кво. Ще одним гравцем на медіаринку можна вважати державу (яку в різні політичні моменти представляють різні політичні сили та політики, які входять у владу). А будь-якій владі завжди легше домовитися з медіаолігархами, аніж спробувати вдатися до структурних змін на ринку.  Це означатиме, що й надалі ці олігархи задаватимуть тон суспільно-політичному дискурсу залежно від їхніх особистих поточних інтересів, якщо не буде політичної волі на зміни.  

Щоб розуміти, що і як потрібно змінити, деталізуємо проблеми, які є в медійному просторі:

-         телебачення (та й інші медіа) в Україні ніколи не було бізнесом, сьогодні й поготів. Рекламні ринки впали разом із економікою, усі  телеканали зараз у мінусі. Зрештою, політичні дивіденди від наявності телеканалу для будь-якого медіавласника в усі часи були набагато вищі за економічні (це одна із причин, чому канал «112 Україна» розвивався саме як інформаційний і чому він так вперто зараз хоче поміняти свою програмну концепцію  з розважально-інформаційної на інформаційну);

-         усі експерти давно говорять, що в Україні забагато медіа, ринок не може забезпечити рекламою таку кількість; але саме бездумна (а може, свідома?) державна політика у сфері ліцензування призвела до появи великої кількості каналів, які перестали бути прибутковими (або ніколи такими не були), а отже, предмет для «торгу» влади та власників зберігається;

-         система, в рамках якої телеканали (які належать згаданим вище олігархам) закуповували практично лише російський продукт, створювалася роками, і також не без участі чи мовчазного споглядання держави; я не бачила ще жодного розслідування, яке б пролило світло на це питання, бо довіри до пояснень з боку топ-менеджменту каналів (що це економічно вигідно, бо дешево) у мене нема. Хто аналізував цифри, робив порівняння?  

Суттєво змінити розстановку сил на телеринку (акцентую увагу на телебаченні, бо ТБ залишається для більшості громадян України основним джерелом суспільно-політичної інформації) могли б нові підходи:

-         до ліцензування. Деякі експерти висловлюють ідею, що умовою ліценції має бути прибутковість каналу (якщо канал через три роки не виходить на самоокупність, він втрачає ліцензію). Ця ідея, безперечно, не ідеальна, але обговорювати її можна.

-         до підтримки виробника українського контенту (не важливо, це кіно, література, медіа ).

Та це лише частина проблеми. Навіть якщо телеканали стануть прибутковим бізнесом, це не дає гарантії, що власники перестануть користуватися ними як інструментами політичного впливу. А відтак потрібно виробити механізми, які унеможливлять це.

Але в Україні олігархи - священні корови (показова порка Коломойського не рахується), тому навряд чи реальна політика мінятиметься найближчим часом. А відтак і в інформаційній сфері революційних змін очікувати складно. Тим паче вибори на носі - медіа будуть потрібні всім, і владі, і опозиції. Яка там безпека...

Критики скажуть, що такі деталі не повинні бути в Концепції, що в цьому документі закладаються базові речі.  Так, погоджуся. Але щоб виписати базові речі, потрібно розуміти деталі.

P.S. Для тих, хто не зміг дочитати Концепцію до кінця. Реалізація цієї Концепції має бути забезпечена відповідними нормативно-правовими актами - а це 10 Державних програм у різних напрямках (принаймні стільки прописано в Концепції). Їх ще писатимуть. Уже в передчутті...

P.P.S. Було б правильно долучити до розробки і Концепції, і тих документів, які її наповнюватимуть, міжнародних експертів, які добре знаються на цій темі (наприклад, з НАТО), аби не вигадувати український велосипед. Ну, і опиратися на міжнародні документи у цій сфері. Навіть Росія це робить.


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Виконавчий директор ГО "Телекритика"


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS