Айда в казарми! Айда в неволю! (Т. Шевченко)

Коли В’ячеслав Кириленко почав свою коротку, але вже одіозну кар’єру міністра-хунвейбіна з блога "Зброя культури", всім стало ясно, що культурна революція в Україні неминуча. Я відреагував епіграмою:

Культура не зброя. Митці вам не банда.

Затямте це, другий міністр пропаганди.

Ваш дух бойовий убиває народи.

Культура дух миру і згоди відродить.

Дуже швидко виявилося, що міністру культури заважає вести війну на внутрішніх та зовнішніх фронтах, що б ви думали?.. Правильно, мирна українська культура.

Тому було прийнято рішення вдруге (посмертно) застригти у москалі нашого пацифіста Тараса Шевченка. У москалі, бо Шевченко називав москалями насильно мобілізованих солдатів.

Вдова осталась не сама, 

А з сином парубком; женити 

Його збирались восени. 

Аж гульк! Од матушки-цариці, 

Таки із самої столиці, 

Прийшов указ лоби голить. 

Се в перший раз такий указ 

Прийшов з Московщини до нас. 

Бо на Вкраїні в нас, бувало, 

У козаки охочі йшли, 

А в пікінери вербовали, 

Та теж охочих. На селі 

Зобралася громада радить, 

Кого голить у москалі. 

Порадили громадою 

Та скурвого сина, 

Вдовиченка ледащицю, 

Забили в скрипицю 

Та й повезли до прийому. 

Он яке твориться 

На сім світі! Яка правда 

У людей, мій сину. 

Така й досі, я думаю, 

В нас на Україні. 

Та другої і не буде 

В невольниках людях.

Хочу наголосити, що я як пацифіст проти воєн, але вважаю, що професійні військові можуть воювати між собою. Поки не чіпають мирного населення. Така вже в них професія.

Непрофесійна армія — це орда. Орда — це не наша мирна Україна. Ті, хто зараз розпалюють війну та женуть народ на смерть в АТО, є самопроголошеними і явними ворогами нашої мирної України, які перетворюють її за російським зразком на малоросійську орду москалів.

Ви скажете, що козаки — не москалі. Правильно. А чому? Вище Шевченко пояснює: "Бо на Вкраїні в нас, бувало, у козаки охочі йшли, а в пікінери вербовали, та теж охочих". А в москалі людей не вербують, не укладають з ними контракт про військову службу. Їх силою змушує ставати москалями та шляхта, яка має народ за бидло та невільників.

Козаки були професійною армією. Вони добровільно зробили війну своєю професією.

Будь-яка держава — це просто велика охоронна фірма. Всі вони починають державницький бізнес з розбійництва. Лідери цього бізнесу стають захисниками мирного населення від собі подібних, а лузери-рекетири продовжують мобілізувати мирне населення на свої бандитські війни. І зрештою їх знищує накручений ними самими натовп. Бо безчестя ніколи не залишається безкарним, а примушувати мирних людей воювати — це крайній ступінь безчестя для військового.

Коли в державі замість професійної армії москалі, вони за першої ж нагоди повстають проти свого командування. І це ще квіточки, коли вони зачиняють офіцерів у казармах та йдуть мітингувати з соціальними вимогами до президентського палацу. Може бути й як у перші дні війни Гітлера зі Сталіним: вояки розстрілювали своїх офіцерів, кидали у них гранати... Не кажучи вже про постійні братовбивчі війни, що виникають на грунті невільництва загалом і москальства зокрема, жахи яких так красномовно розписував Шевченко... Минулого року я спеціально переклав цей уривок поеми "Гайдамаки" для росіян, щоб теж подумали, чи варто повторювати таке жахіття.

Зійшло сонце; Україна 

Де палала, тліла, 

А де шляхта, запертися, 

У будинках мліла. 

Скрізь по селах шибениці; 

Навішано трупу — 

Тілько старших, а так шляхта 

Купою на купі. 

На улицях, на розпуттях 

Собаки, ворони 

Гризуть шляхту, клюють очі; 

Ніхто не боронить. 

Та й нікому: осталися 

Діти та собаки,— 

Жінки навіть з рогачами 

Пішли в гайдамаки.

Отаке-то було лихо 

По всій Україні! 

Гірше пекла… А за віщо, 

За що люде гинуть? 

Того ж батька, такі ж діти,— 

Жити б та брататься. 

Ні, не вміли, не хотіли, 

Треба роз’єднаться! 

Треба крові, брата крові, 

Бо заздро, що в брата 

Є в коморі і надворі, 

І весело в хаті! 

“Уб’єм брата! спалим хату!” — 

Сказали, і сталось. 

Все б, здається; ні, на кару 

Сироти остались. 

В сльозах росли, та й виросли; 

Замучені руки 

Розв’язались — і кров за кров, 

І муки за муки!

Отак наш пророк мобілізує пацифістів.

Є в цій історії один кумедний момент для мене особисто. Справа в тому, що із мобілізацією Шевченка міністр-хунвейбін Кириленко трохи запізнився. Зізнаюся: аз, грішний член громадської ради при міністерстві Кириленка, ще рік тому мобілізував Тараса Григоровича Шевченка в пророки релігійної віри в найвищу цінність людини.

Ой піду я не лугами 

І не берегами, 

А піду я не шляхами, 

А понад шляхами. 

Та спитаю в жидовина, 

В багатого пана, 

У шляхтича поганого 

В поганім жупані. 

І у ченця, як трапиться,— 

Нехай не гуляє, 

А святе письмо читає, 

Людей поучає. 

Щоб брат брата не різали, 

Та не окрадали, 

Та в москалі вдовиченка 

Щоб не оддавали.

Т. Шевченко