Шуфрич. Наруга

Це сталося 4 лютого на пленарному засіданні Верховної Ради.

На трибуну виліз (у даному разі іншого слова не підбереш) один зі стовпів Опозиційного блоку Нестор Шуфрич. Що він там робив? Те саме, що й завжди - звичним зверхньо-єхидно-менторським тоном таврував парламентську більшість. Та ні, не таврував - розмазував.

За що? За все. Одразу за все. За те, що вона існує. Мало не за Всесвітній потоп та загибель Помпеї. Зокрема, за те, що не підтримує «мирний план» (а фактично план капітуляції), висунутий Опблоком.

Виливши потоки багнюки, депутат раптом завів: «Сьогодні ми ховаємо... Якраз зараз похорон...» Із його слів було зрозуміло дві речі: Шуфрич мав на увазі Кузьму (Скрябіна); Шуфрич, радше за все, сам до пуття не знав, ким саме є Кузьма, бо надто вже розпливчасті визначення вживав.

Нагородивши Скрябіна кількома найкращими характеристиками, нардеп запропонував ушанувати його пам’ять хвилиною мовчання.

До чого це було? Трохи піару: мовляв, це Партія регі... даруйте, Опблок, як ніхто, сумує за загиблим артистом; тільки Обплокові, на відміну від фракцій більшості, не чужі людські почуття. «А зараз швиденько вдягнімо людське обличчя» - от щось приблизно таке. Трохи чи то тролингу, чи то флуду, тобто прагнення збити напругу дискусії, увести розмову від теми. А ще мовлене пролунало так, ніби Шуфрич звинувачує владу чи то в байдужості до пам’яті артиста, чи то й у його загибелі. Виглядало, ніби Кузьма був однодумцем Шуфрича й уже точно підтримав би його звинувачення.

І це вже було не те що не по-християнськи - не по-людськи. Підло. Капосно. Огидно. Бо Кузьма не міг відповісти Шуфричеві. Не міг поставити його на місце. Те, що зробив Шуфрич, - то було вже не звичне для нього кривляння. То була наруга. І після того ця людина (?) стверджує, що прагне миру, й їй болить через донбаську трагедію?