Інформаційна війна й оперативність

Міністерство інформаційної політики, здається, вже сформоване. Треба розуміти, що воно діє - бо не на віддалене й невизначене майбутнє його ж створювали! А у сфері інформаційної війни все як було, так і є. Українська сторона відбиває російські наскоки "загалом" і "в цілому" й воює з російською брехнею піврічної давнини.

Нині на окупованій території Донбасу поширилося переконання: Україна хоче забирати видобуте вугілля безоплатно. Просто конфісковувати його. Годі й казати: "інформація" ця поширилася не самотужки. Їй допомогла цілеспрямована пропаганда. Задля створення картини тотального винищення донбасівців голодом та холодом.

Ну, й де наше новоспечене міністерство? Де оперативне реагування на нову небезпечну брехню? Де наші ЗМІ? У неділю у випуску "ТСН - тижня" на "1+1" показували мітинг у Луганську, де місцеві жителі таврували блокаду Донбасу, нібито оголошену Україною. "на мітинг масово зганяли бюджетників", - таким було закадрове пояснення. Автор цих рядків бачив чимало "мітингів за рознарядкою". Емоційності, переконаності там і близько не буває. Тут вони були - а отже. Промовці виступали щиро, не за обов’язком. І казали те, в чому справді впевнені, що їх справді обурює. Що було конче потрібне в цьому матеріалі, то це докладний коментар, і бажано, коментар офіційний. Щодо того, чи є блокада, а чи немає; щодо того, чому й для чого Україна пішла на припинення економічних відносин із окупованими територіями. Але цього коментаря не було. Як не було - докладного, детального й офіційного - взагалі ніде.

Питання пенсій і зарплат бюджетникам стало ще однією прірвою, що віддалило жителів окупованих територій від України. "Хай в Україні солідарна, а не накопичувальна пенсійна система - але чим же люди винні? Багато хто ані на референдум не ходив, ані на так звані вибори - а їх однаково карають". Чи роз’яснив хто-небудь офіційний цей крок держави - і, знову ж таки, докладно, зі зважуванням усіх "за" та "проти", а не двома словами?

Історія з затриманням ахметовського гуманітарного конвою. Якби не відомі імена учасників, я б вирішив, що це був або російський пропагандистський фейк, або провокація бойовиків. Бо гаразд: держава не мусить утримувати території, які відмовляються жити за її законами та не підпорядковуються її владі. Але це ж була приватна ініціатива! Що мали гадати жителі окупованих територій? Що російська пропаганда має рацію, й Україна справді хоче їх усіх винищити - в будь-який спосіб? То не сумнівайтеся: вони саме так і гадають. Ті, хто з розумінням поставилися до питання пенсій, ті, хто підтримали припинення економічних відносин із окупованими територіями, - оцієї ситуації з гуманітарним конвоєм вони зрозуміти не змогли.

І знову: а де наші офіціозі? Де наші ЗМІ? А вони мало не тиждень обсмоктували: чи були у вантажі конвою сигарети, а чи не було? То найголовніше зараз - це привчити донбасівців до здорового способу життя, чи не правда? Щоб не пили, не палили й, бажано, ще й не їли - бо відомо ж: від їжі - самий лише холестерин?

Чим, узагалі, завинили сигарети перед борцями за моральність на окупованих територіях? Чи їхнє споживання в нас визнано за злочин? Та чи знають борці з гумконвоями, що чимало хто у хлібі себе обмежить, аби лише сигарети були? Що без сигарет людина, що звикла до них, стає агресивною?

Була підозра, що під виглядом сигарет переправляли набої? Тоді, якщо набої не відрізняються від сигарет за вагою, можна було вимагати, щоб їх переправляли лише врозсип. У чому, власне, був предмет праведного гніву?

Припинення руху потягів до Криму. Гаразд, хай ситуація вимагала зробити це без попереднього оголошення, як це заведено у Європі, на відміну від пострадянського простору. Але ж про пасажирів поїздів, що на момент ухвалення рішення вже були в дорозі - про них можна було подбати? Або ж знову таки: хтось дуже офіційний мав вийти й дохідливо пояснити, що іншого виходу не було, й треба було зробити саме так, як було зроблено.

Наша демократична влада раз за разом ставиться до людей за одним і тим самим принципом: утруться й проковтнуть. Ні, не лише до жителів окупованих територій - до всіх нас.

А люди на Донбасі відвертаються від України. От жіночка з Донецька: вона ще навесні ходила на мітинги за Україну. Ризикувала, але ходила. Сьогодні вона - категорично проти України. Інша жіночка, теж із Донецька. Ще місяць чи два тому вона переконувала своїх закордонних знайомих: не дивіться російські телеканали, в жодному разі не дивіться, вони брешуть. Сьогодні вона - теж проти України.

Ми втрачаємо в Донбасі навіть донедавна щирих і переконаних прихильників України. Навіть вони відвертаються. Недолуга інформаційна політика - одна з найголовніших причин цього. А чи там, "нагорі", вже вирішили, що Донбас ніколи не повернеться й ніколи українським уже не буде - то й начхати?

А от одного переможця війни вже можна оголосити. Це - Рінат Ахметов. Якщо раніше він для донбасівців був усесильним царем, то тепер став богом і спасителем. Незалежно від політичних поглядів та вподобань, більшість донбасівців упевнені: вони ще живі лише завдяки особисто товаришеві Ахметову та його гумконвоям. Будь-які гумконвої донбасівці тепер вважають за ахметовські. Тепер Ахметову дякують не за "щасливе дитинство" - йому вдячні за життя. Такої влади над душами не отримував, мабуть, навіть Сталін.