Герой мого оповідання став журналістом року в Польщі

Я не просто щасливий, що мій приятель Piotr Andrusieczko, а по-нашому кажучи Петро Андрусечко, бо він етнічний українець, став журналістом року у Польщі. Отож, я не просто щасливий, а щасливий подвійно. Бо саме Петро був прообразом героя мого оповідання, яке я недавно надрукував у «Дусі».  

Він пише про війну на сході України для знаменитої «Газети виборчої». Зовні він дуже спокійний. Я би сказав навіть флегматичний. Але де я його тільки не зустрічав!

 2008 року -  у Грузії. Потім бачив в найгарячіших точках на Майдані, зокрема, 18 лютого на Інститутській. Бачилися ми з ним у Криму в селищі Перевальне під Сімферополем, коли базу української  бригади берегової охорони оточили російські війська.

Петро ледь не місяць стирчав у Слов’янську, поки його не оголосили агентом вже забув якої розвідки.  Можливо, Правого сектора, але скоріш за все ЦРУ, бо він все таки громадянин не України, а Правий сектор так далеко ще  не запускає свої пазурі.

Недавно ми разом їздили до Маріуполя. Я зауважив, що він ледь не весь час спить дорогою. На моє запитання Петро сказав: «Знаеш, я від Майдану ніяк виспатися не можу. Тому кону можливість використовую».

І я його чудово розумію. Адже цей драматичний  рік Петро переживав разом з нами, у тому ж напруженні, що і ми.

Коротше, хіба що на ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС я його не бачив. Але це, мабуть, тому, що він замолодий і на то час під стіл пішки ходивJ)))

Одразу після визволення Краматорська  ми з ним зустрілися  просто на центральній площі міста. І саме там сталася знакова подія, яка і послужила сюжетом для оповідання.

Ми купили дві пляшки сухого вина і закуски, поселилися в готелі на сьомому поверсі без ліфту. А потім виявили, що нема штопора. Два ботаніки-журналісти, які висвітлюють жорстокі події, не зуміли відкоркувати пляшку вина без штопора і пішли його шукати до військових.

Що з цього вийшло ви можете прочитати тут. Польський журналіст Анджей - це літературний прообраз Петра Андрусечка. Звісно, то був не нарис і там багато чого додано  до його героїчної особи. Але в основі - це Петро.

Отож, мій друже, щиро вітаю. Я гордий за тебе. Хотів би вірити, що я став твоїм промоутером. Хоча, хто про це знає, крім нас з тобою? J))

 Коли наступного разу поїдемо ТУДИ?