Корова Мілоша Земана

Президент Чеської Республіки Мілош Земан от уже тривалий час епатує своїми заявами - спочатку про те, що Майдан був збіговиськом бандитів та націоналістів, потім про те, що на Сході України - громадянська війна, ще потім - про бажану фінляндизацію України.

Сам цей факт не дивував би: зрештою, навіть президенти держав мають цілковите право бути упередженими, надавати перевагу неповній та геть викривленій інформації, не товаришувати з логікою та здоровим глуздом, або й узагалі бути двієчниками.

Не дивував би цей факт, якби не усвідомлення того, президентом якої саме держави є Земан.

Відмотаймо історію на сорок шість років назад. 1968 рік, Празька весна, а потім окупація Чехословаччини радянськими військами. Проблиск світла й надії, демократичний порух, брутально розчавлений радянськими танками?

Спробуймо розглянути ті події під кутом зору пана Земана. У Празі - хунта, що відсторонила від влади законно обраного першого секретаря ЦК компартії Антоніна Новотного, а згодом змусила його піти й із посади президента. За спиною цієї хунти - звісно ж, підступна Америка та її західноєвропейські сателіти. Мета хунти - позбавити чехословацьких трудящих світлих завоювань соціалізму, розірвати їхні братерські зв’язки зі слов’янськими братами в Москві та занурити в американське рабство. Заходові не потрібна Чехословаччина сама по собі, Празька весна - це крок Америки до загарбання СРСР.

Можлива така точка зору? Ще й як можлива: радянська пропаганда саме її й поширювала.

Йдемо далі. Празька весна - це прихід до влади націоналістів. Збіговисько, іншими словами. Чому націоналістів? Бо ж відомо: всі, хто йде проти волі Москви й не на догоду їй - це націоналісти. Саме в такому значенні вживала це слово радянська пропаганда, саме в такому вживає його й нинішня російська. І коли західні високочолі фахівці ведуть із росіянами дискусії про націоналізм, вони мали б починати з одного - з прохання до своїх російських візаві уточнити це поняття, дати йому визначення. Відповіді росіян раз і назавжди відбивали б у них бажання бездумно вірити російським ідеологемам, а тим паче ретранслювати їх.

Не виникне проблем і з пошуками бандитизму. Тоді, 1968 року, не було інтернету. Його роль виконували чутки, оповідки й перекази того, що буцімто почули "від родички сусіда мого знайомого". Так от, навіть багато років по тих подіях радянськими просторами гуляли просто тобі моторошні перекази, як підступні чехи стріляли в миролюбних радянських солдатів з-поза кожного дерева, як звичайні на вигляд жінки з дітьми та пенсіонери виявлялися лютими ворогами, як по-звірячому, по-садистськи вбивали радянських військовиків "ці нелюди". Як чехи буцімто розрізали мирним радянським солдатам животи, відрізали носи й вуха, закопували їх живцем. "Ну, зрозуміло: під час війни вони ж були за Гітлера!" - завершували оповідачі свої жахливі "хроніки". Це пояснення всіх улаштовувало.

А ще в тих оповідках лунало тверде переконання: радянським солдатам суворо заборонили стріляти, до Чехословаччини вони увійшли беззбройними. Навіть пісеньки з буцімто солдатського фольклору про це були - їх виконували в компаніях під гітару.

Що ж було тоді, 1968 року, в Чехословаччині? Як це що? Громадянський конфлікт! Чи геть усі 100% чехів підтримали тоді Празьку весну? Звісно, що не всі. Чи були в країні прихильники сталінізму? Звісно, що були. Відсоток таких? Яка різниця, який відсоток - були, й того досить. А радянські війська увійшли задля допомоги й порятунку. Це гуманітарний конвой такий був - і ніщо інше. Про допомогу, яку радянські вояки масовим чином надавали вдячному місцевому населенню, теж усі в СРСР знали.

Знову наголошу: написана вище маячня - ніщо інше, як спроба поглянути на ті події очима Мілоша Земана. І як же легко вдалася ця спроба!

Фінляндизація? Гаразд, відмотаймо історію ще на тридцять років назад. 1938 рік. Тоді "дружити з усіма" намагалася Чехословаччина. Не без зовнішніх "наполегливих порад", до речі. Одна лише біда: вистачило тієї всезагальної дружби дуже ненадовго.

І не дивно: балансувати між двома ворожими силами можна тоді, коли між цими силами є стан балансу. Коли їхня ворожнеча - це ворожнеча спокою. Ви можете припаркувати свого легковика між двох важких самоскидів, коли обидва міцно стоять на гальмах. Коли ж один із них покотився, ваше бажання припаркуватися поруч із ним виглядатиме щонайменше недалекоглядним. І кожний, хто назвався політиком, мав би це розуміти як щось очевидне й таке, що не потребує доведення. Але саме таку пораду й дає Україні чеський президент.

Чомусь тій-таки Фінляндії не спало на думку фінляндизуватися 1939 року.

Важко повірити, що Мілош Земан нічого не знає про трагічні сторінки з порівняно нещодавньої історії своєї країни. Тож залишається одне з двох припущень. Можливо, чеський президент є ідейним послідовником Густава Гусака й тепер обережно дає це зрозуміти. Можливо, своїми висловлюваннями щодо України він надсилає натяки про своє ставлення до знакових подій з історії Чехії. Або ж він діє за принципом: "Якщо в мене корова здохла - хай здохне й у сусіда". Тобто, якщо до Чехії історія була нелагідною, то хай і Україні дістанеться сповна. Можливо, чеського президента просто тішать чужа кров і чужі сльози.