А Захід усе ще загниває

Ми, здається, йдемо до Європи - якщо я нічого не переплутав? Ми, якщо не помиляюся, вже зараз уважаємо себе за європейців, для яких документальне оформлення членства у Євросоюзі - лише справа часу?

Почитавши, послухавши й подивившись матеріали наших ЗМІ, починаєш у цьому сильно сумніватися.

"Європа нас зрадила", "Європі ми не цікаві", "Європа - корислива й меркантильна, а ідеали та принципи їй нічого не варті", - цей усезагальний стогін лунає в нашому медіапросторі від самого початку російської агресії. Кажете, Євросоюз запроваджує проти Росії нові й нові санкції? Він підтримує нас матеріально - хоча ті самі кошти цілком міг би витратити на залатування власних дірок і на добробут громадян власних країн? Це нічого не означає: однаково він здав і продав нас Росії. От, здав і продав, і крапка.

Бо ми чекаємо від нього одного-єдиного - щоб він мерщій сідав на танки й ішов проти Росії воювати. Що з того вийде - те нас не цікавить, про те хай йому, Євросоюзові, голова болить. Це - якщо ми взагалі знаємо, чого від Європи хочемо. Послухати й почитати публікації в українських ЗМІ - то Євросоюз нам чимось завинив і тепер перед нами довічно зобов’язаний. Ніби не Україна зацікавлена у зближенні з ЄС, а він із Україною - тільки от, недолугий, не розуміє свого щастя.

Останніми тижнями дедалі частіше натикаєшся на твердження: до Євросоюзу Україну не приймуть. От хоч що робіть, а не приймуть. Численні обнадійливі заяви лідерів ЄС та країн - його членів, знову ж таки, для нас нічого не важать: не візьмуть нас пихаті європейці до своєї вишуканої компанії, й усе. Аргументів зазвичай буває нуль, а переконання в безперспективності європейського шляху в аудиторії залишається.

Вирішив не шукати й не наводити посилання на конкретні матеріали, бо це не має сенсу: подібні твердження з’являються у найнеочікуваніших джерелах. Чого не з’являється практично зовсім - то це нагадування: принцип "полюби меня такой, какая я есть" у євроінтеграції не спрацьовує. Й аби претендувати на місце під євросоюзівським сонцем, Україна мусить пройти великий шлях самовдосконалення, а не просто сидіти на єесівському ганку й чекати, то просячи, то гніваючись.

Усе це стосувалося загального медійного фону. А тепер що стосується видань, стовідсотково демократичних та проєвропейських. Заголовок: "На Заході досі дивуються, щоросійськомовні українці підтримали Євромайдан". "На Заході" - це де? Виявляється, йдеться про одне-єдине дослідження одного-єдиного вченого з одного-єдиного американського наукового центру - от він, конкретний учений із конкретними ім’ям та прізвищем, і висловив подив.

Інший матеріал у тому ж виданні - про присудження Нобелівської премії з медицини. У врізі йдеться про норвезьку сімейну пару Мей-Брітт та Едварда Мозер, у тексті - про Майбрид Маузер та Едварда Моузела.

Довелося залізти до англомовної "Вікіпедії", щоб пробачити: так, вони - норвежці, й звуть їх Май-Брітт Мозер та Едвард Інг’ялд Мозер. Живуть вони й сьогодні в Норвегії. У країні, де офіційною мовою є норвезька - точніше, два її варіанти, які дехто з лінгвістів кваліфікує як дві різні мови. У жодному з них не практикуються англійські правила читання. Але суто англійське прочитання шведських, норвезьких, данських, голландських, іспанських, португальських, латиських - ба, навіть польських! - імен перетворилося в наших ЗМІ на модний тренд.

А тепер стриваймо. Якщо ми йдемо до Європи, якщо хочемо стати її невід’ємною частиною, ми маємо хоча б знати щось про ту Європу? Зокрема, про те, що в ній існує не лише англійська мова? Це російська пропаганда поширює стереотип про "два світи - два дитинства" - мовляв, є "русскій мір", і є "західний", він же "американський". Мовляв, "у нас - російська мова, в них - англійська", "в нас - рубль, у них - долар". Це російська пропаганда зловживає поняттям "Захід", навіюючи стереотип про його гомогенність, однаковість. Це російська пропаганда витлумачує одну-єдину думку одного-єдиного вченого як загальне явище на тому "Заході": а як же, як "у нас" усе робиться й висловлюється лише з волі Кремля, так і в них - із волі чи то Білого дому, чи то Пентагону; інакше й бути не може.

Тож піде Україна до ЄС - і в нас запанує англійська мова замість української, а замість Тараса Шевченка та Лесі Українки нас змусять шанувати Тераса Ш’юченкоу та Лізю Юкрейінку. Піде Україна до ЄС - і ми з вами теж житимемо під невсипущим контролем Дядечка Сема. Саме такі переконання наші проєвропейські ЗМІ навіюють на рівні підсвідомості.

А може, годі вже поширювати радянсько-русскомірівський світогляд? Усього лише увімкнути - кожний для себе - такий собі штамп-контроль?