Останнє у блогах

Більше

Останні коментарі

HpoFoelry
Добро пожаловать в удивительную страну - гостеприимный Израиль. Вашему вниманию индивидуальные экскурсии для ...
Коментарів: 105
htaletaihv
[url=http://canadian-pharmaonline.com]ge neric viagra in usa[/url] cheap herbal viagra http://canadian-pharmaonline.com
Коментарів: 1024
vtaletojvi
<a href="http://canadian-pharmacyisale .com">cheapest place to buy viagra</a> how to buy viagra http://canadian-pharmacyisale.com
Коментарів: 94
AAtrorgoAssoge
Torsion bras de quelqu`un est comment poupe votre sang pousse contre les parois de vos arteres lorsque votre coeur determination pompe le sang. Arteres sont les tubes qui transportent perseverent ...
Коментарів: 64
htaletykbt
<a href="http://baymontelreno.com" ;>buy cialis in usa</a> order discount cialis online http://baymontelreno.com
Коментарів: 98
italetsizu
[url=http://usedrestaurantequipmentaz.co m]buy cialis daily online[/url] order cialis online canadian pharmacy http://usedrestaurantequipmentaz.com
Коментарів: 1024
btalettezc
<a href="http://canadian-pharmabuy.com ">pfizer viagra online</a> cheap price viagra http://canadian-pharmabuy.com
Коментарів: 94
lgkdfn
<a href=http://camadian-pharmacya.com>ch eap viagra us</a> buying viagra in australia online http://canadian-pharmacya.com
Коментарів: 136
htaletcmxw
<a href="http://missreplicawatches.com ">buy cialis cheap canada</a> cialis generic best price http://missreplicawatches.com
Коментарів: 98
rtaletdtaj
<a href="http://h-m-j.com">via gra cost per pill</a> order viagra online overnight http://h-m-j.com
Коментарів: 143

Архів


Анна Гунько. Хто прийшов з мечем...

Наталя Голованова, 29.10.2014 01:51

Сьогодні в моєму блозі - гостя Анна Гунько, студентка 4 курсу Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, спеціальність "Журналістика", 

  виконано в курсі доцента Т. В. Казакової "Теорія та історія соціальних комунікацій".

                                              

 

Хто прийшов з мечем...

 

- Добре, що війна, - говорить моя нова знайома, - я в Каразіна вступала ще минулого року. Не пройшла. Тепер хоч повчуся тут.

Я мовчу. Мені б і хотілося сказати їй, що навряд чи її шанс послухати лекції в моєму університеті вартий життів тисяч загиблих на Сході. Хотілося б привести її на могилу мого співвітчизника Жені Войцехівського, який загинув у зоні АТО під час нападу бойовиків на комендатуру міста Щастя, а на девʼятий день за ним ледь не пішли його батьки - могилу замінували. Хотілося б, щоб вона подивилася в очі його дітям - трьох та пʼятироків, у яких війна забрала тата. Хотілося б, щоб вона поговорила з моєю подругою Людою, у якої в Луганську лишилися батьки, брат, бабуся. Щоб Люда розповіла, як це - навчитися відрізняти стрілянину «Граду» від «Гаубіца» за одну ніч, не мати змоги поговорити з батьками протягом місяця і, зустрівши їх, усвідомити, що мама зовсім посивіла, а тато лякається звуку салютів.

Моя нова знайома ще дитина. Вона ще, певно, не усвідомлює, що якщо українські солдати не втримають натиск Росії, то через кілька тижнів те, що вона прослухає лекції в Каразіна, вже нічого не буде означати, і що «завтра» для нас усіх може і не настати.

Сергій - майбутній скульптор. Його мати була членом партії регіонів у Донецьку, допомагала в організації референдуму за ДНР. Батьки давно виїхали в Росію. Сергій лишився тут.

Не так давно до його донецької квартири завітали бійці батальйону «Айдар». За квартирою доглядав дядько Сергія, який не мав до політики жодного відношення. Шукали матір. Убили дядька. Ні за що, ні про що.

Попри це, Сергій не приймає бік Росії. Здавалося б, після такої безкарності й несправедливості, хоч-не-хоч оскаженієш, загостришся, загрубієш, зненавидиш таку країну й таку армію. Сергій каже, що війна - є війна, і все може трапитися. Він прощає все, і хоче єдиного: аби лише це побоїще нарешті закінчилося, його країну лишили в спокої, Путін нарешті помер і він зміг нормально жити й творити.

Катя Сіденко з Ялти. Не так давно її домівка стала частиною Росії. І тепер її батьки живуть в одній країні, а вона - в іншій. Катя не розуміла суті й цілей Майдану, не підтримувала ідеї євроінтеграції. При цьому, завжди запевняла: вона - українка. І тепер, коли її батьки втратили практично все, і що робити далі, вона не знає, Катя зберігає спокій і не відмовляється від своїх позицій. Вона повторює, що вона - українка і жартома називає себе «бандерівкою».

Я пам’ятаю Майдан. Пам’ятаю, як у парку Шевченка з людей зривали жовто-блакитні стрічки п’яні молодики з російським акцентом. Па’мятаю, як 1 березня наших хлопців побили і поставили на коліна, а вони співали гімн України. Ці ж хлопці тепер там, на Сході. тримають оборону, щоб я могла жити. Я тоді не могла навіть уявити, що прийде війна - холодна, безпощадна й страшна. Війна, яка не обирає, хто старий, хто молодий. Яка забирає життя й робить сивими матерів.

За своє коротке життя я встигла пожити всюди: і на Заході, і в Києві, і на Сході. Я знала людей, які недолюблювали мене за мою українську й незмінний срібний герб на шиї. Але я завжди вірила, що будь-яку неприязнь можна зламати, якщо бути чесною, справедливою й доброю. Війна знищила мою віру. Війна знищила усі сподівання на те, що мій знайомий був волонтером. Він привозив ліки й продукти людям похилого віку в зоні АТО. Один з чеченських бійців, яких нібито немає на території України, вистрелив йому в обличчя.

І тепер моя нова знайома говорить мені про те, що війна - то велика вдача. А переселенці, яких прийняли в свій дім мої батьки, одягли їх, годують їх, дзвонять знайомим в Донецьк і розповідають про те, «што у етіх бандеровцев тут в халадільнікє многа продуктов, Донбас іх корміл».

Так що ж таке війна? Яка вона на дотик, на запах, на смак? Війна має смак сліз і запах гарі. Війна має звук залпу «Градів». Війна має очі Жені Войцехівського, який вже ніколи не заговорить.

Війна - це втрати. Але й поганий мир нам не потрібен. Ми не нападали, ми - обороняємось.

І навіть не зважаючи на те, що комусь - війна, а комусь - мати рідна, я хочу миру для цих людей. Хочу спокою. Хочу, щоб чиновники припинили заробляти на солдатах і ми нарешті перемогли. Хтось сказав: «Я не знаю, де в України серце, але болить десь на Сході». Так от Схід болить не лише мені. Схід болить нам усім. І хто прийшов з мечем, від меча загине.


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Автор "Журналісту України", зарубіжних видань, літератор.


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS