Свати для вати

Кажете блятняк? Я на власному мозку переконався, що блатняк  це ще дитячі іграшки у порівнянні з деяким іншим мистецтвом.

 Їхав ось Гюнселом до Києва і там врубили серіал «Свати» телеканалу «Інтер»  і 95-го кварталу. При чому відволіктися не можна, бо воно звучить на весь салон. Хочеш - не хочеш, а мусиш, якщо не дивитися, то слухати. І так десь п’ять годин. Якщо ви не ватник, то цей гумор лише в депресняк загнати може.  

Там про хохлів у Криму. Вони там шокають і гекають. Я не проти шокання і гекання. Але воно в них гіпертрофоване. Такі собі хохли-совки з минулого.

 Вони живуть у будинках,  які є  готелями,  і здають в оренду кімнати. І це сюжетна основа цього кінематографічного творіння. На цій основі  там  киплять дріб’язкові пристрасті, вони там сваряться, миряться, знову сваряться,

Я знаю, що побутових серіалів повно по всьому світі. І що вони невибагливі і розраховані на такого самого невибагливого глядача. І глибину там годі шукати. Просто житейські історії.

Але, розумієте, оці самі «Свати» вони не просто на масову аудиторію розраховані. Вони для шлунків з руками. Мистецтво для справжньої вати. Гумор на рівні: «Так тут лайном смердить». «А ти хотів, щоб в туалеті квітами пахло?»  - це я  аналогію провів. Бо наступного дня, хоч застрель, не можу пригадати конкретних жартів з цього серіалу. Ну не відклалися вони в моїй голові. Для цього специфічний мозок треба мати.  

А точніше щось  таки пам’ятаю. Там один герой питає в іншого: «Ти як  дружині заміж вийти пропонував?». Той каже: «Накатив сткана і далі нічого не пам’ятаю». Наводжу цей приклад і розумію, що вирваний з контектсу він, можливо, й не так аж страшно звучить.

Справа не лише в конкретних жартах. А в загальній атмосфері. Вона така, якби в ресторані   пахло б позавчорашнім борщем, або ще краще - щамі.

Характерні риси цього гумору.

1.     Побутове хамство: люди постійно сваряться через якусь фігню, хамлять одне одному. а потім миряться. Дуже схоже на взаємини мешканців  совкової комунальної кухні. При цьому хамство воно ніби й не вважається хамством, бо воно щире. А коли щиро нахамив, то це не нахамив, а правду-матку сказанув.  

Там герой, відправляючи кудись жінку, каже таксисту: «Ты девушку аккуратно отвези, а то я номер твоей колымаги запомнил». Тіпа, еслі шо, найду, пасть парву, маргали вікалю.

2. Поблажливе ставлення до п’яниць. Якщо п’яний, то йому все можна пробачити. Бо ж пияцтво - це поважна причина. П’яніца - уважаємій чєлавєк.

 3. Спокійне ставлення до того, що можна когось обдурити. Як виявилося, одна сімейка живе там в чужому будинку. Власником є голландець. Яким чином він дав можливість їм там жити, вибачайте, не розібрався. Мабуть, тому що не спочатку (слава Богу!) дивився. Так ось він приїздить і тут з’ясовується, що вони його будинок в оренду курортникам здають без його дозволу - розводять його як лоха. Він здогадується про це, але не ображається, а пропонує їм робити спільний бізнес. Бо (увага!!!!!) у вас шірокая русская душа, у нас такой душі нєт. Хохли радо погоджуються.

Одне слово, для споживачів такого продукту сварливість, брехливість, кидання лохів і тому подібні «чесноти» є нормою життя. І запроваджуються такі поняття у мозок так ось веселенько, легенько, через сміхуйочкі і піздахаханькі.

 Думаю, не помилюся, коли скажу, що носії таких цінностей, відповідно шанувальники подібного роду мистецтва зараз за свободу лугандонії б’ються.

На ано і панятна. Шірокая руцкая душа. У нас такой нєт.