Смітники замість Європи?

Країни Європейського Союзу збільшують тиск на Росію. Змикають довкола неї кільце санкцій. Дуже часто, до речі, собі на шкоду. Чималеньку шкоду - принаймні, якщо підраховувати безпосередні, цьогомоментні наслідки. Й звинувачень у "зраді національних інтересів" там не чути або майже не чути, бо цінності, як виявилося, й справді є вищими за ціну.

Чому я взяв вислів "зрада національних інтересів" у лапки? Бо це в нас - причому в патріотичному середовищі - цей вислів лунає мало не на кожному перехресті. Чути цей вислів від регіоналів або комуністів було природним. Від демократів і прихильників європейських цінностей - ні. Бо що таке "зрада національних інтересів"? Зрада Батьківщини - це стаття у Кримінальному кодексі з чітко визначеним складом злочину. Що таке національні інтереси, й у чому вони полягають - це кожний розуміє на власний розсуд. Принаймні, в жодному нормативному документі перелік національних інтересів не виписано й у ранг закону не зведено. Тож і "зрада національних інтересів" - це часто-густо звичайне інакодумство. Інакша точка зору, ніж у того, хто гнівно звинувачує.

Що ж до Європи... Попри звуження кільця європейських санкцій довкола РФ, зі ЗМІ ми чуємо й чуємо: Європа нас здала, Європа продала Україну Росії... Нікуди не зникли й матеріали про те, яка Європа бездуховна, механістична, яке там нудне й регламентоване життя, як там homo homini lupus est. Одне слово, "клятий підступний Захід". Дискредитація Європи, зокрема й із вуст "проєвропейських" політиків, нікуди не поділася - хіба що, можливо, стала тоншою й менш зухвалою.

Паралельно йде й інший процес - дискредитація України в очах Європи.

Ні, сперечань бути не може: Нестор Шуфрич - одіозний персонаж, діями якого мали б опікуватися слідчі органи. Так само й інші колишні та нинішні регіонали. І жодних теплих почуттів вони викликати не можуть. Але "смітникова люстрація"? Або, як цілком серйозно повідомляють серйозні ЗМІ, "народна люстрація"? Оце вона й є - розмитість значення слова "народ".

Групи людей, що кидають шуфричів на сміття, - це народ? Можна сказати й так - принаймні. В розумінні "чимало народу" або "народ зібрався". Чи це юридично значуща кількість громадян України? Напевне ж, ні.

Хоч скільки викидання на смітник називали б "народною люстрацією", а вони залишаються тим, чим є - актами самосуду. Пишучи й кажучи про "народну люстрацію", ЗМІ легалізують самосуд. Легалізують стан, коли групи людей на власний розсуд виносять і приводять у виконання вироки. Беруть на себе функцію "виразників волі народу", якої їм ніхто не надавав.

І річ зовсім не в шуфричах та фуфличах. Річ у тім, що самосуди ніколи не вели до перемоги законності й справедливості. 1917 - 1918 років було поставлено до стінки чимало тих, чиє місце й справді було саме там. Чимало корупціонерів, розкрадачів, утискувачів, користолюбців. Чим це скінчилося?

Скінчилося це тим, чим тільки й могло, - 1937 роком.

Бо це сьогодні кидають у смітники персон загальновідомих. Але ж це так просто: тицьнути в людину пальцем і вказати натовпу: от він - регіонал! Або: от він - корупціонер! Або: от він - ворог!

Тим і відрізняються самосуди від судів, що розбиратися натовп не буде. Він звик виконувати команди сліпо й тупо. Зважити всі обставини натовп не може, та й не має бажання. "Розіпніть його!" - й натовп із задоволенням саме це й зробить. Навіть гадки не маючи, кого й за що він карає.

До чого призведе "народна люстрація"? Передусім - до зростання суспільної агресивності. До нетерпимості. До перетворення суспільства на натовп. І правильно: з тими європейськими толерастами нам не по дорозі, так?

Політичні партії викидають на смітники своїх опонентів і надто самостійних громадських діячів. Претенденти на високі посади організовують "народну люстрацію" для тих, хто стоїть у них на шляху. Олігархи влаштовують смітникові війни зі своїми конкурентами в боротьбі за здобич. "Ваше слово, товаришу сміттєвий бак!" Чи влаштовує нас усіх така перспектива?

...Знесення активістами в Харкові пам’ятника Леніну. Після того й ніби внаслідок того - сутички в місті, патрулювання міських вулиць Нацгвардією на бронемашинах, нібито прискорене завезення з Росії до Луганська партії шевронів "Харківської народної республіки".

І знову те саме: знесенню пам’ятника Леніну можна було б радіти, якби... Якби не те, ЯК це було зроблено. Якби не безліч історичних уроків: оце "ЯК" часто бува важливішим за "ЩО".

Після весняних заворушень у Харкові настав напружений спокій. Нестійкий спокій. Надто вже поруч - Донбас, надто вже схожі сценарії розгорталися навесні. Надто мало зусиль потрібно, щоб зіштовхнути регіон у прірву.

Шанований Денис Казанський зазначає http://tyzhden.ua/Society/119962: за деякими оцінками, в Харкові близько 30% жителів налаштовані проросійськи, близько 15% - проукраїнськи, решта 55% - байдуже, "болото". "В нас спокійно, але довкола міста - фашисти", - чи мало харків’ян оцінюють ситуацію так, як ця пенсіонерка, чиї слова пролунали якось на Національному радіо?

Оте "болото" - чи не штовхне їх це спилювання пам’ятника до проросійського полюсу? Йому, болоту, тепер тицятимуть свіжим прикладом: мовляв, Київ нав’язує Харкову свої погляди, свої ідеали й свою волю! Харків’ян заставлятимуть жити за чужими для них взірцями! Як ви гадаєте, чи "болото" не повірить? Чи не погодиться?

І що ж? Європа може тільки схопитися за голову: в Україні - новий епіцентр напруженості, й напруженості на порожньому місці. Чи погодиться вона гасити полум’я скрізь, де погуляють наші гарячі голови?:

Настане час, коли всі леніни в Україні впадуть. Хотілося б, щоб цей час був недалеким. Але остаточно й безповоротно впадуть вони тоді, коли на те буде воля більшості тих самих харків’ян. Зрештою, не сам по собі страшний той ідол: страшний він тим, що ще надто багато людей поділяють його людиноненависницькі ідеї, чимало українців вважають його за великого. Пам’ятники - це лише наслідок.

Для того, щоб змінити світогляд тих-таки харків’ян, потрібні зусилля. Знести пам’ятник легше. Але знести пам’ятник замість докладати зусилля - то зветься "робити вигляд". Суто по-радянськи робити вигляд - задля галочки, а не задля справи. "Міроприємство проведено, пам’ятник демонтовано" - й вірити, що від тієї самої секунди харків’янам змінився світогляд.

Чи по-європейськи це - робити вигляд? Чи по-європейськи це - підмінювати розв’язання складних проблем імітацією, та ще й такою, що розбурхує вогнище? Чи побачить у нас Європа братів за ідеалами?..