Президент і його комунікація

Минулого тижня стартував флешмоб  #‎PoroshenkoPohovoryZNarodom. Саме так у соцмережах відреагували на той факт, що Президент не пояснив, чому були прийняті закони «про особливий статус Донбасу» і які вони матимуть наслідки для країни.

У неділю, 21 вересня, кілька центральних телеканалів у записі показали інтерв’ю з Президентом, в якому він, поміж іншим, зауважив, що не встиг нічого пояснити українським громадянам, бо мав візит до США.  

І ще не встигла громада соцмереж добряче покритикувати Петра Порошенка за це інтерв’ю (чому в записі? чому тільки обраним телеканалам?), як його радник Микола Томенко анонсував велику, фактично першу, прес-конференцію  Президента для журналістів центральних та регіональних медіа. Сподіваюся, не під тиском виборчої компанії і політичної кон’юнктури. А тому, що  є розуміння важливості комунікації з народом країни, проти якої ведеться агресивна інформаційна війна.  В таких умовах значущим є все: вчасність, зміст та інтенсивність повідомлень від влади.

Порошенко активно (ефективно чи ні - тема для окремої дискусії)  вибудовував комунікацію із зовнішнім світом. Ось зовсім нещодавно ми рахували із захопленням, скільки разів йому аплодували в американському Конгресі. А в той час вакуум нереалізованої комунікації з українським суспільством заповнювали чутки та фейки, створені в пропагандистських лабораторіях сусідньої країни.

Нібито ж усе так просто: з українським народом має говорити Порошенко, а не Путін. Українському народу логіку перемир’я, особливого статусу Донбасу, ціни на газ чи будь-якого іншого питання має пояснювати Порошенко та українські засоби масової інформації, а не Путін та Кисельов.

Але на практиці - не зовсім просто. Бо говорити має не лише Порошенко. Говорити чітко й зрозуміло має уряд, влада на місцях. А з цим проблеми. Наприклад, Віталій Кличко ще недавно не міг пояснити киянам, що у нас з гарячою водою, чи буде тепло взимку. Він взагалі багато чого не може пояснити, і тому над ним постійно іронізують у соцмережах. Та він - не унікальний.

Інформаційна совковість на всіх рівнях чиновницької ієрархії не перестає вражати. І справа не лише у тотальній відсутності інтернету в багатьох державних структурах та в допотопних комп’ютерах. Справа в тотальному нерозумінні ролі інформації в сучасному світі. «Разруха - она же в головах» - а з цим боротися складніше. Тут і модернізація може не допомогти...