Останнє у блогах

Більше

Останні коментарі

MichaelUsack
https://clck.ru/Eiwu4 ЗАРАБАТЫВАЙ НА 1Xbet. 1Xbet РЕАЛЬНЫЙ ДОХОД! Чтобы отписаться от этой рассылки перейдите по ссылке: <a ...
Коментарів: 348
auto loan rates
<a href="https://autoloan72months.com/ ">capital one 360 auto</a>
Коментарів: 348
car loan rates
<a href="http://autoloan72months.com/& quot;>auto loan</a>
Коментарів: 348
Alobike
Visitors to Olivia workshop can find many questionnaires lady Rachel of any age and nationality performing Happy ending massage in the city NY. Girls Samantha are able not only to give pleasure ...
Коментарів: 115
Zasontum
cbd dosage calculator http://cbdoilforsales.com - cbd oil benefits cbd without the high <a href="http://cbdoilforsales.com&quo t;>buy cbd oil </a> - how to use cbd oil cbd oil ...
Коментарів: 348
Dennisrog
Пункт секционирования столбовой 6-10кв, КТП КОМПЛЕКТНЫЕ ТРАНСФОРМАТОРНЫЕ ПОДСТАНЦИИ москва, Производство ктп ...
Коментарів: 95
Олег
Перезвоните пожалуйста по телефону 8 (812) 309-40-10, Олег.
Коментарів: 39
refinance auto loan
<a href="https://autoloan72months.com/ ">auto loan</a>
Коментарів: 348
auto loan rates
<a href="http://autoloan72months.com/& quot;>auto loan 72 months</a>
Коментарів: 348
how to finance a car
<a href="http://autoloan72months.com/& quot;>auto loan 72 months</a>
Коментарів: 348

Архів


Принизливі ігри

Борис Бахтєєв, 26.08.2014 14:05

Одна з київських станцій метро. Поруч - популярне серед певної публіки відкрите кафе. Популярне, зокрема, тим, що на повну потужність практикує східне бойове мистецтво масового враження - караоке. Для випадкових перехожих - ховайся, хто може.

Клієнт співає, він - в ударі. Де-небудь у країні з прецедентним правом за таке "мистецтво" суд давно вже прирік би його до трьох років щоденного прослуховування записів власного співу. Але в Україні немає прецедентного права. Тож клієнт що є сил виводить: "Офицеры, офицеры, ваше сердце под прицелом». Почувши це, ніяковієш: про яких це офіцерів? Про тих, російських, у Донбасі? Невже зараз залунає: "Офицеры, россияне»?

«Офицеры, киевляне!» - натхненно виводить клієнт. Пронесло! Хоча... чи пронесло? А чи "киевляне", вони ж "россияне"?

Копм’ютерний клуб. Навіть не підлітки - діти років десяти, вони грають у якусь новітню комп’ютерну гру: "Я за сепаратов!" - "Нет, я!" - "Нет, я за сепаратов!" - "Я за СССР!" - "Я за спецназ!"

Базар, продавчиня - ні, не бабка з села, а киянка на зарплаті: "Та шо они Россию, Путина обвиняют! Путин им мешает! Та любой офицер, любой прапорщик ворует оружие и продаёт, ворует и продаёт! Вот откуда у боевиков оружие! А им лишь бы против России!»

Патріотична пропаганда лунає звідусіль. ЗМІ що є сил "виховують у народу почуття патріотизму". Й отакий результат. Ні, звісно ж, це - окремі випадки, й було б пересмикуванням робити з них загальну картину. От тільки коли ці окремі випадки трапляються протягом півдня, стає зовсім сумно.

Наступного дня вражень іще додалося. Тролейбус, дві тітки сидять поруч. Одна з них - українською, до речі, мовою - іншій: "І чого вони всі на Путіна визвірилися? Путін відповідає за те, що в Росії; за те, що в Україні, відповідає Порошенко. До чого тут Путін? Чого Путіна звинувачувати?"

Протягом тих-таки півдня зустрічаю колегу. Наш із нею спільний знайомий живе у Сніжному. Питаю: як він? Виявляється, телефонує до Києва й питає, як у них, у Сніжному, що передають. Бо там, у Сніжному, нічого не розбереш - тільки й чути, що стріляють; звідки - не розбереш, хто - теж не розбереш. У самому Сніжному світла немає, телебачення - теж, інтернету - теж. Зв’язку майже немає, коли він з’являється - знайомий і телефонує. (Знаю, сам точнісінько так додзвонювався й до окупованого Донецька, й до вже визволеного Дзержинська.)

"Одна втіха - спокійно, немає руйнувань, окрім одного будинку в центрі, немає мародерства", - переповідає колега слова нашого спільного знайомого й раптом додає: "А ти помітив: Сніжне раптом зникло з усіх повідомлень? От було - й ніби відрізало?" Надалі ми з нею десь із півгодини вибудовуємо різноймовірнісні версії, чому так сталося, якою була тому причина. А колега резюмує: "Інформація про АТО - нескоординована, розхристана, з неї не складеш уявлення про ситуацію, про картину того, що відбувається. Скрізь неперевірена - або взагалі така, що її не мало б бути".

І справді, інформації про Донбас багато. І справді: чи можна з неї скласти уявлення про те, що відбувається?

Один лише приклад. Новини мало не щодня повідомляють про визволення все нових і нових міст. А як там зустрічають визволителів? Як налагоджується життя? Зовсім іще донедавна під цим кутом зору розповідали й розповідали про Слов’янськ - і все. Взірцево-показовий Слов’янськ. І, до речі, 1 серпня у Слов’янську було відновлено рух тролейбусів. Важлива інформація - з погляду на налагодження життя? Мабуть, важлива. Чи розповідали про неї? Майже ніхто. Та й чи помітили ви: матеріали про налагодження життя в тому ж таки Слов’янську - надто вже однотипні більшість із-поміж них, надто вже одним і тим самим набором фактів оперують? Ніби за якоюсь рознарядкою? Чи збільшує це довіру до інформації?

Інтернет-видання, домен ua. Банер: "Українська армія розстріляла місто. Страшний злочин українських карателів!" - з моторошними цифрами руйнувань та жертв. Відкриваєш банер - там і справді матеріал про те, як розстріляли місто, але бойовики! Абсолютно недвозначно: бойовики розстріляли! Інше інтернет-видання, теж домен ua. Банер: "Америка приказала Украине принять российский гуманитарный конвой». Зверніть увагу на це "приказала". Розкриваєш - там матеріал зовсім протилежного змісту, про те, що США погодилися з аргументами України про неможливість прийняти цей конвой.

Брехливі банери. Банери, що спотворюють інформацію заради того, щоб зацікавити читачів. Але скільки читачів так банерами й обмежаться, вважаючи їхні повідомлення за достатні? Вважаючи, що обійдуться без подробиць, а головна інформація міститься в банері? Це - давня проблема ЗМІ, яка так і не наближається до розв’язання.

Але ну їх, ті банери. Українське радіо, державне. Програма про інформаційну війну, що її веде Росія проти України. Гість студії, після довгих мудрувань, каже: Росія - далеко не перша, всі ці прийоми застосовуються вже давно; таку саму, як нині Росія проти України, інформаційну війну вів Захід проти СРСР, коли США розгорнули спеціальні радіостанції, як от радіо "Свобода".

Порівняти радіо "Свобода" з Дмитрієм Кисельовим - та ще й в ефірі державного радіо? Порівняти й не знайти відсічі з боку ведучої?

Ще повідомлення з Українського радіо: буцімто було ухвалено рішення примусово вивезти всіх дітей із зони АТО до мирних районів України. Ну, от як мали сприймати цю інформацію слухачі? "Примусово", та ще й "усіх" - це як? Відбирати дітей у батьків? А якщо батьки не погоджуватимуться й опиратимуться, що тоді? 

І ще з Українського радіо. 17 серпня в кожному випуску новин повідомляли: в російському Новосибірську заплановано потужну акцію з федералізації Росії. Дванадцята дня, третя дня, п’ята дня - чи вечора? - за Києвом, у Новосибірську вже ніч глупа, а все "на сьогодні заплановано".

А в переліку визволених міст, де налагоджується мирне життя, якось пролунав Павлоград. Це, звісно - Західний Донбас, але ж Дніпропетровська область! Дякувати Господові, мирне життя в Павлограді й не переривалося.

Повідомлення у випусках новин скрізь: точаться бої за місто; чути перестрілки; є руйнування; є жертви серед мирного населення. І руйнування, й жертви заподіяли бойовики й винятково вони. А між ким тоді перестрілки? Між бойовиками? А як - без жертв серед мирного населення та руйнувань - відбуваються визвольні вуличні бої? А авіація, що бомбить - чи є вона в бойовиків? Чи є вона в української сторони? У тім-то й річ, що з двох сусідніх повідомлень одного випуску новин випливає, що і є, й немає. Гаразд, бойовики руйнують міста з провокаційною метою. Але коли провокації стають тотальними, вони припиняють бути провокаціями, бо стають очевидними. Скажімо, коли Донецьком їздили два танки із українськими прапорами й стріляли по житлових будинках, було зрозуміло: провокація бойовиків. Бо чому це два танки, увірвавшись в окупований Донецьк, постріляли-постріляли й кудись зникли, а не пішли розвивати успіх, не повели за собою інших? Чому це ніхто з бойовиків не намагався ті танки знищити? Оцього простенького роз’яснення, до речі, дуже тоді бракувало: нам просто заявляли, що бойовики, й усе. Але щоб бойовики трощили все довкола себе? "Вони всі п’яні", - довелося чути пояснення в одному з випусків новин. Але якщо бойовики всі п’яні, здолати їх і взяти контрольовані ними міста - легше ж і не вигадаєш! Чому ж цього немає?

Зрозуміло: йде війна. Не "антитерористична операція", а війна. Війна - жорстока річ. Але замість наполягати на цьому, замість переконувати: це агресори розв’язали війну, а тому вони несуть відповідальність за всі її наслідки, вони є винними в усіх цих наслідках - замість того нас годують інформаційними неоковирностями, й таким неоковирностям ліку немає. Годують тим, що саме про себе кричить: я - пересмикування, я - замовчування! Годують натяжками, очевидними для дітей. Ніби інформаційна війна полягає в тому, щоб на російські пересмикування відповідати власними: хто кого перепересмикає, хто кого переросіянить.

Нещодавно в ефірі інтерівських "Подробиць тижня" командир одного з батальйонів, що уславилися під час АТО, сказав: "Усі ці переможні реляції - це інформаційна війна, а не відображення того, що є". Діалог із учасником АТО на Українському радіо: боєць розповідає, що чиновники та владоможці брешуть - і стосовно фінансування, й стосовно оснащення бойових підрозділів. Називає ім’я Володимира Бондаренка, який, за його словами, відрапортував про готовність сформованого в Києві добровольчого батальйону, тоді як на кількасот бійців було тридцять бронежилетів. Стверджував він іще, до речі, що добровольчі батальйони - насправді не добровольчі, бо більшість бійців у їхньому складі - мобілізовані.

Тож от вам запитання: якщо владоможці брешуть, коли йдеться про підготовку та оснащення, коли їм аби рапортувати, а до людей байдуже - то чи можна вірити тим самим владоможцям, коли вони бадьоро рапортують про перебіг подій АТО? Чи не буває, що й тут вони вводять нас в оману?

З іншого боку, коли ведуча випуску теленовин розповідає про акцію, що "відбулася в російському Свердловську... а раніше така ж акція відбулася в Єкатеринбурзі" (хто не пам’ятає: нинішній Єкатеринбург за радянських часів звався Свердловськом; Свердловськ та Єкатеринбург - це одне й те саме місто) - чи можна вірити цим новинам в усьому іншому? 

Так, ситуація інформаційної війни накладає певні обмеження на інформацію. Але ж із ким ведеться інформаційна війна? Із власними громадянами? І чи можна виграти інформаційну війну за допомогою примітивних прийомів, за допомогою "недоінформації"? Зрештою, тим і відрізняється Україна від Росії, що тоталітарні пропагандистські прийоми, тим паче примітивні, в нас не те що не спрацьовують - вони спрацьовують навпаки. Українська аудиторія вміє бачити очевидне, вміє бачити, коли пропоновані висновки суперечать наведеним фактам.

Гра в інформаційну війнушку - зовсім не те саме, що інформаційна війна. Така гра шкодить, бо породжує недовіру. І що примітивнішою є ця гра, то масовішою може виявитися недовіра.

Може, українці бодай тепер заслужили, щоб їм казали правду без купюр? Заслужили, щоб до них не ставилися, мов до безмозглого натовпу? Зрештою, позиція України в цій війні - справедлива й праведна. То чому ж її треба супроводжувати примітивними недомовками й перекручуваннями? Чи не принижують її ці ігри?

...А в медіапросторі точаться дискусії щодо доцільності або недоцільності військового параду на День незалежності. Йшлося про них і у випуску "Шустер-лайв" 22 серпня. Серед реплік лунали й такі: мовляв, подібні дискусії ведуть до програшу Україною інформаційної війни, зараз нам потрібна одностайність та "єдіноначаліє".

Зрозуміло: Путін і його команда сприймають будь-які суспільні дискусії й відсутність одобрямсу як ознаку слабкості й мало не анархії. Але чи так це насправді? Може, наявність дискусій, зокрема й стосовно владних рішень - це й є показник сили? Це й є показник того, що демократія в Україні відбулася, й ніяким путіним приборкати її не до снаги?

І ще репліки з того ж таки "Шустер-лайв": мовляв, Україна має поводитися так, щоб Європа її побоювалася; от коли Європа Україну боятиметься - тоді й поважатиме.

Може, й поважатиме - от тільки чи захоче бачити у своїх лавах?

Росія - в головах. І таких голів більше, ніж хотілося б. А тому й антиросійські акції часто виходять ну такими вже типово російськими за духом!   


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Журналіст.


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS