Про журналістів, які воюють

Деякі журналісти пішли на війну. Не в якості журналістів, а в якості вояків. В тому числі члени нашої медіа-профспілки. І в надрах НМПУ на моє глибоке здивування виникла дивна дискусія. Називаю її м’яким словом «дивна», хоча його варто було б оцінити іншим епітетом - «збочена». Адже це питання взагалі не мало б обговорюватися - все настільки очевидно.

Зокрема, абсолютно очевидно, що ми маємо віддати їм шану, ми маємо молитися за них, бажати їм здоров’я і мужності, бо вони захищають нас з вами, бо вони захищають вітчизну. При цьому ризикують своїми життями. Тим не менше, деякі члени профспілки вважають, що їхнє членство має бути призупинене, а були ще й такі, які пропонували виключити їх із профспілки за діяльність несумісну з професією журналіста.

Наголошу: мова не про тих журналістів, які приїхали на війну як репортери і взяли до рук зброю - це зовсім інша категорія.  Мова про тих, хто у військовий час пішов служити до війська.

Я не прихильник категоричностей. Схильний до пошуку консенсусу. І намагаюся ніколи не загострювати ситуацію. Бо сумний досвід свідчить, що занадто гостра дискусія здатна розвалити організацію.

Однак, є ситуації, коли категоричність необхідна. І вищезгаданий випадок - саме такий.

Я не буду наводити юридичні аргументи. Будь-який кваліфікований юрист пояснить на пальцях, що перебування в армії під час війни не означає зміну професії. Просто склалися надзвичайні обставини, коли журналіст (бізнесмен, металург, водій тролейбуса, науковець, двірник, учитель тощо) відкладає свою мирну професію і йде на війну. Бо на його країну напали вороги.

За цих умов, згідно із законом, за воїнами залишається їхнє робоче місце. За аналогією не припиняється членство у організаціях, куди вони вступили раніше.

Припускаю, що можна знайти юридичні аргументи на користь виключення воїнів з профспілки. Але якби питання лежало суто у юридичній площині, то не варто було б виносити його на широке обговорення. Однак, тут проблема світоглядна.

Уявіть собі наступну сцену. Повертається воїн із завдання, де він міг кожної миті загинути. А тут йому приносять приємну звістку. «Шановний ім’ярек, Незалежна медіа-профспілка має честь повідомити, що вас виключено з організації (або членство в організації призупинено) через несумісність вашого нинішнього заняття із перебування в лавах НМПУ. Ми бажаємо вам і далі бити ворога, захищати нас від нього. З любов’ю, ваша медіа-профспілка».

Відома фраза: дух і буква закону. Вони мають існувати в гармонії. Так ось,  коли буква починає витісняти дух, то рано чи пізно це призведе до катастрофи.   На жаль, бюрократичні циркуляри замінили їм серце, мозок і здатність бачити суть справи, а не лише форму.

За нинішніх умов вся країна підтримує армію усім, чим може. Вірю, що більшість робить це з вдячністю по відношенню до воїнів. Але не будь вдячності, то це все одно слід було б робити з суто прагматичних міркувань. Бо зрозуміло, що від воїнів залежить наше життя і життя нашої країни. Той, хто підриває дух армії - є або ворогом, або самогубцем.

Я не сумніваюся, що 99 відсотків профспілчан зберегли здоровий глузд і оте нікчемне питання навіть не буде ставитися на обговорення для ухвалення рішень. Бо організація, яка виключить зі своїх членів воїнів на фронті просто приречена на загибель - вона банально розвалиться. А масові суїцидальні схильності у членів НМПУ поки що не спостерігалися.

А тим, кому не подобається така ганебна профспілка, яка не потонула в бюрократії, варто очиститися від неї. Вийти з цієї не забюрократизованої вкрай спільноти.  Можете навіть спробувати створити іншу організацію, де в статут записати, що воїнам там не місце. А ми подивимося, скільки бажаючих буде туди вступити.