Вертиго по-краматорськи

Канал "ТВі", випуск новин. Репортаж зі звільненого Краматорська. У центрі міста влаштували свято: лунає музика, на обличчях городян - посмішки, грають діти. Й - скрізь синьо-жовті прапори: великі - їх просто море, маленькі - їх роздають усім, білборди синьо-жовтих кольорів. До міста повертається мирне життя.

Синхрони. Здебільшого люди висловлюють якщо й не радість (бо забути пережите отак одразу неможливо), то надію. Є й такі, кому синьо-жовті прапори не до вподоби: "Я українка. Але ж це як на Майдані! Все скінчилося - то навіщо тепер ці прапори тягнути?" Але таких меншість, та й агресивності особливої вони не демонструють. Так, бурчання.

Аж от герої дня - майданівці з Миколаєва. Вони видираються на пам’ятник Леніну й розмальовують його, а ще пишуть гасло: "Слава Україні!" Агресивності краматорців одразу більшає, хтось викликає міліцію. Синхрон: "Ми в Миколаєві свого Леніна звалили й тепер усіх звалимо" - й про те, як у місті корабелів (даруйте за штамп) "сепаратистам" (вочевидь, відповідно налаштованим громадянам) непереливки.

Чудова ілюстрація того, який такт і розум тепер потрібні. За словами жительки міста, люди й дотепер дивляться російське телебачення й переказують одне одному "кисельовську правду в лапках". Виявляється, й нині так!

Вони пережили шок. Страшний шок - і в шоковому стані перебувають і нині. Вони дезінформовані, в них викривлені уявлення про все, що відбувається довкола. Їм утовкмачили: гасло "Слава Україні!" - мало не фашистське. Чому, як цей "фашизм" випливає з його слів? Цим людям ще не до того, щоб ставити перед собою запитання й шукати на них відповідей. Період реабілітації лише почався, й буде він довгим.

Намагатися його прискорити? А це неможливо. Це дає зворотній ефект. Це вівдштовхує. Ну, от як вивісити над містом портрет Степана Бандери, не розповівши перед тим бодай стислої його біографії.

Зрештою, чого ми хочемо? Переконати тих-таки краматорців, що їх визволили, а тепер поважатимуть їх і допомагатимуть їм? А чи переконати, що їх завоювали, й тепер вони стоятимуть по стійці "струнко" та виконуватимуть команди? Хто вони, ті самі краматорці - визволені з біди співгромадяни, а чи переможені вороги? А чи полонені?

Зрештою, хіба не найважливішим тепер є - ні, навіть не переконати жителів Краматорська, а змусити їх самих переконатися, пересвідчитися: всі їхні жахи були навіяні, фальшиві, вони не відповідають дійсності? Кавалерійські ж наскоки якраз і переконують: ні, не фальшиві; тепер їм нав’язуватимуть чужі, "бендерівські" цінності.

Попереду в нас - велика історія. І настане час, коли пам’ятники Леніну впадуть і в Донбасі. Впадуть із волі самих донбасівців, а не заїжджих "кавалеристів". Для цього потрібне єдине: щоб донбасівці ЗРОЗУМІЛИ, а не ПІДКОРИЛИСЯ. Щоб їхній світогляд змінився, а не пішов у підпілля.

Що чіткіше ми це розумітимемо, то скоріше настане час прозріння. Прискорити ж одужання, форсувати еволюцію неможливо. У такий спосіб можна лише змусити донбасівців робити вигляд і накопичувати нові образи - поки знову не вибухне. "Головокружение от успеха» - не найкращий порадник.