Юля та олігархи

Юлія Тимошенко оголосила хрестовий похід на олігархів та олігархію. Про це вона прямим текстом заявила в ефірі «Шустер лайв» минулої п’ятниці. Ну, от нарешті? Бо давно було треба? Дочекалися?

Можна було б радіти, якби не три обставини.

Перед тим, як боротися з олігархами, треба визначитися з поняттями. Хто вони такі, ті олігархи, й чим відрізняються від нормальних людей? Щоб не вийшло, що «олігархи» перетворяться на щось на кшталт сумнозвісних «ворогів народу» 1930-х років: кого захотів, того олігархом і назвав; хто стоїть на шляху - з тим і почав боротися; будь-якого конкурента - чи то політичного, чи то бізнесового - обізвав олігархом, і вперед, усі на боротьбу.

То кого ж Тимошенко мала на увазі й із ким - а ще заради чого - має намір боротися?

Отже, перша обставина: проблема об’єкта боротьби. Юлія Тимошенко: «За всіма партіями стоять олігархи». То хіба ж "Батьківщина" - вже не партія? А чи, просто за Леніним, «є така партія» - тобто, одна-єдина чиста й чесна, тоді як усі решта - погань? Погань за визначенням, погань апріорі, лише тому, що «хто не з нами - той проти нас»? А чи Юлія Тимошенко вважає себе за олігарха й сама з собою має намір боротися?

Ще Тимошенко: «Ми зобов’язані відслужити, відпахати». А я гадав, що претенденти у владу перш за все зобов’язані думати. І, щонайменше, не кривити душею - хоча б тепер, після Майдану.

І тим паче що «тільки ви підете з Майдану, який у вас у серці... розпочнеться те саме». Отже, спроби Тимошенко покерувати Майданом, судячи з цього пасажу, не припинилися. То, знову ж таки, чи не варто для цього не кривити душею?

То чи коли Тимошенко обіцяє боротися з олігархами - чи не має вона на увазі банальну боротьбу з політичними конкурентами, причому з усіма конкурентами? Чи не має на меті монополізацію влади та економіки у своїх руках - не просто олігархічну, а суперолігархічну?

Обставина друга: проблема довіри. Юлія Тимошенко: «За останні двадцять років ми не правили так, як хотілося українському народу». То хто ж це так погано правив, та ще й аж цілих двадцять років? «Ми отримали реальну свободу, реальну незалежність (після перемоги Майдану. - Б.Б.)... Ми звикли себе відчувати осколком... "недо"...». Юлія Тимошенко була прем’єр-міністром із повноваженнями першої особи в державі. Президентом цього часу був хай який завгодно недолугий, але, поза всяким сумнівом, патріотичний Віктор Ющенко, який аж ніяк не сприймав Україну «осколком». То, може, Тимошенко екстраполювала свої власні відчуття й уявлення на всіх нас? Може, це вона персонально бачила й уважала Україну уламком СРСР, а не окремою країною?

Чи можна за таких умов сподіватися, що Юлія Володимирівна, навіть маючи найшляхетніші цілі, знову не почне копіювати «передовий російський досвід» -  просто в силу свого світогляду? Тим паче що нині не лише російська пропаганда, але й кремлівські речники вже офіційно й на повному серйозі називають Росію «богатой и процветающей»?

І якщо Юлія Тимошенко дотепер не виявляла жодних прагнень боротися з олігархією, то чи є гарантія, що вона візьметься за це зараз - не на словах і не в гаслах?

І обставина третя, головна: проблема визначення. Чи розуміє Тимошенко природу олігархічної політико-економічної системи? Чи розуміє вона природу явища, з яким має намір боротися?

Юлія Тимошенко: «Олігархія - тіньова система управління Україною, отримання через політику прибутків». Визначення настільки ж справедливе, наскільки й розпливчасте.

Що ж таке олігархія? Хто ж такі олігархи? Чи можна перетворити їх на звичайних бізнесменів?

Річ у тім, що олігархи не отримують комерційного прибутку - ані через політику, ані якось інакше. Вони знімають ренту!

Якось доводилося чути влучний вислів: «Шахтарі - це ті самі селяни, тільки працюють не на землі, а під землею». Отак і олігархи: вони - ті самі поміщики, тільки володіють, користуються та розпоряджаються не тим, що на поверхні землі, а тим, що в її надрах. Поміщики! Феодали!

Що робить виробник, скажімо, пральних машин? Домагається, щоб якість його продукції була вищою, ніж в інших, а ціна - нижчою, щоб його машини були зручнішими в користуванні й пропонували споживачам нові й нові, найвибагливіші функції, яких нема більше ні в кого.

А що з олігархами? Вугілля - воно й є вугілля. Металеві труби - вони й є металеві труби. Питання якоїсь особливої якості, а тим паче унікальності, питання високих технологій не стоїть - експлуатуй собі наявний ресурс, і все. Олігархи - це не капіталісти, а феодали, й свої володіння вони отримують від монарха або за його активного сприяння. Тобто, монарх (президент із правами монарха) дарує володіння «своїм» людям. Саме так вийшло з одним відомим на всю Україну стоматологом, а за президентства Леоніда Кучми - з одним так само відомим на всю Україну молодшим науковим співробітником.

Саме монарх дарує феодалам особливі права та привілеї. Саме завдяки таким особливим правам та привілеям і отримують свої надприбутки - точніше, свою «надренту» -  олігархи. Вони не виграють конкуренцію - вони стоять над конкуренцією, вони огороджені, захищені від конкуренції, й захищені не ким-небудь, а самою державою.

Трапляється, й досить часто, що майбутні олігархи здобувають свої угіддя в суто кримін... даруйте, силовий спосіб, а потім просто ставлять монарха перед фактом, перед необхідністю оформити здобуті володіння офіційно. Тобто надати ті самі особливі права та привілеї. Так було за часів раннього Середньовіччя, так було й за перших років незалежності.

А приватні монопольні обленерго - що це, як не суто феодальні вотчини, де верховний феодал розподіляє все, що можна розподіляти?

Зрештою, за Петра І в Росії теж були феодали-промисловики, які володіли тим самим, чим і наші нинішні олігархи, - копальнями, видобувними промислами та плавильними заводами. І це явище існувало далеко не лише в Росії.

То чи можна змусити феодалів, поміщиків перетворитися на «нормальних бізнесменів» - якщо природа їхнього успіху, характер їхньої діяльності є зовсім іншими, ніж бізнес? Чи можна здолати олігархічний лад, не змінивши радикально економічної структури країни, її сировинної економічної орієнтації, орієнтації на ті самі земельні угіддя, «тільки під землею»?

Чи розуміє все це Юлія Тимошенко?