Вбивці віри. Вбивці довіри

Вівторкового дня в ефірі радіо «Ера ФМ» я хвилин п’ять розповідав: за три місяці Майдану Україна та українці пройшли величезний історичний шлях від етнічної до політичної нації, від нації як знеособленої маси до нації як суспільства особистостей. Наголошував я й на тому, що змінилися риторика та конкретні політичні кроки ВО «Свобода». Розпатякував про те, що Ірина Фаріон припинила бути одним із головних речників цієї політичної сили й відійшла на маргінес, - і це є знаковим.

Прийшов до редакції й прочитав новину про «флешмоб» свободівців у Національній телекомпанії України.

Здавалося б, дорослі й не без освіти дядьки мали від самого початку розуміти: практичної користі від їхнього вчинку не буде жодної - адже будь-який підписаний під тиском документ є нікчемним. Здавалося б, гаразд: побили, то й побили; примусили, то й примусили. Але навіщо було знімати на відео свої походеньки й викладати їх на загальний огляд? Чим це, власне кажучи, відрізняється від поведінки беркутівців, які не лише знущалися з майданівців, а й хизувалися своїми знущаннями, викладаючи відео в інтернет? Здається, що нічим...

Пиляти паркани й виламувати двері більше нема де? А окрім як на театральні піарівські жести, свободівці ані на що не тягнуть? Вони продовжують пострадянську (а насправді радянську) традицію, відповідно до якої політика - це й є піар і більше нічого, коли піар підмінює політику? Чимало тих, хто голосував за них 2010 року, нині так і вважають.

Лише лінивий не зауважив: акція свободівців в НТКУ якось надто вже збіглася в часі з черговими словами Путіна про те, що в Україні панує насильство «бендеровцев». Та біс із цим. Лише лінивий не зауважив: у нинішній дуже непростій ситуації акція свободівців відштовхне від нової влади тисячі жителів Сходу та Півдня. Але й це не головне. Акція свободівців стала черговим пунктом із надто вже довгого переліку фактів «дивної війни», яку ведуть проти януковичівської кліки та її російських покровителів представники нової влади? Аж до того дивної, що змушує вдаватися до пошуку конспірологічних пояснень? Але й це не найстрашніше.

Хоч би як склалася подальша доля нової влади та України в цілому, а Євромайдан назавжди вписано в українську історію як одну з найвизначніших її сторінок. Як сторінку світлу й чисту.

От саме в цьому багатьох і змусила сумніватися акція свободівців в НТКУ. Вона в багатьох заронила сумніви в характері та природі переможців Євромайдану - а відтак і самого Євромайдану. Вона заронила сумніви в тому, що на Майдані (а точніше, за його лаштунками) все було так, як про це розповідали й показували. Сумніви в тому, чи не має часткову рацію антимайданівська (читай: путінська) пропаганда, а якщо має, то до якої міри.

«Істина десь посередині» - такий можливий висновок зі свободівської витівки є нищівним для ідеалів Євромайдану. Він є вбивством цих ідеалів.