Московське перевтілення Януковича

До Києва з Москви повернувся не той Віктор Янукович, який поїхав туди. Не такий. Не розгублений, а впевнений у собі та своїй силі. У цьому переконала його прес-конференція. Надто вже помітними були дві її основні віхи.

Перша: Віктор Янукович почав говорити про опозицію з позиції сили й дуже жорстко. Ганебний виступ генпрокурора Пшонки у Верховній Раді 19 грудня став логічним продовженням президентської прес-конференції. Видається, що пошук компромісів - хай навіть суто декларативний, задля годиться - та заклики до порозуміння залишилися в минулому.

Таку саму жорсткість висловив президент і до учасників Майдану: якщо ще донедавна він висловлював захват мирними протестами, то тепер навіть на словах він цього не робить. Він чітко дав зрозуміти: учасники Майдану - вороги. Хто не з ним, той проти нього. Україна - це він. Навіть словесного камуфляжу не лишилося.

Що сталося, в чому річ? Російський колега дав Януковичеві наполегливі поради? А чи пообіцяв допомогу в боротьбі з опозицією? Якщо так, то якого характеру може бути ця допомога? Того ніхто не знає.

Дуже жорстко висловився Янукович і про країни Євросоюзу. Ще місяць тому він хотів із ними асоціюватися, ще тиждень тому запевняв: курс на євроінтеграцію є незмінним. А тепер, судячи з його лексики, країни ЄС для нього - вороги, супостати. Ті, перед ким українці нібито мусять об’єднатися, забувши про всі конфлікти, - об’єднатися перед загрозою.

Тим часом Владимир Путін раптом узяв і помилував російського «в’язня № 1» - Михаїла Ходорковського. Усе відбулося, мов у казці: у четвер Путін пообіцяв, а вже у п’ятницю Ходорковський був у Німеччині.

Усе це переконує: у Москві щось-таки відбулося. Щось зловісне - таке, про що ми не знаємо, й наміру розповісти ніхто не має. Усе це переконує: не виключено, що Віктор Янукович переходить у наступ. І на опозицію, й на суспільство. Що починається період репресій. І Білорусь порівняно з ними може зрештою видатися дуже ліберальною - адже Аляксандра Лукашенку чимало білорусів і справді люблять. І такого, як у нас, рівня протестів у Білорусі ніколи й близько не було. Тож упокорити Україну можна лише за допомогою виняткової жорстокості.

Опозиція не допустить? Її лідери урочисто й пафосно заявляли на Майдані: «Ми відправимо уряд у відставку!» Відправили? Ще урочистіше вони заспокоювали: «Опозиція не допустить поглинання України Росією!» Не допустила? Замість звертатися до співгромадян як до рівних, замість радитися з ними й спільно шукати вихід, наша опозиція все прагне вести за собою у світле майбутнє. Усе стає в позу Леніна на броньовику. Усе кидає гучні, тріскотливі гасла - замість діяти.

А що ж Росія? Помилування Ходорковського підніме рейтинг Путіна в цивілізованому світі. Цивілізований світ не відмовиться заохотити російського президента. Натомість після подій останніх днів рейтинг української влади різко впав - до такої міри, що керівники ЄС остаточно облишили дипломатичну мову й почали називати речі їхніми іменами.

Якщо цей процес не зупинити, до чого дійде? А до того, що Україна для того самого ЄС стане нерукоподаваною. Що до Януковича ніхто не їздитиме, й його ніхто не запрошуватиме. Із ним не контактуватимуть. А от із Путіним контактуватимуть. Тож і перетвориться Україна на державу, яка контактуватиме з зовнішнім світом лише за посередництва Росії. Точніше, через Росію. Повернеться до статусу УРСР: «за формою - держава, а по суті - знущання». Саме те Путінові й потрібне. Саме про це він і мріє, саме цього й домагається.

А ще... Чи помилування Ходорковського не свідчить: за головну небезпеку для себе Путін більше не вважає російську опозицію? А вважає Україну - не її владу й не її опозицію, а українське суспільство, громадян України, нас із вами? А на Януковича віднині покладено відповідальне завдання - оберігати Путіна від нас?