Про Хасіс Толоконнікову і хвороби профсередовища

Я запостив на Фейсбуці дурницю. Процитував листа Євгенії  Хасіс, жінки, яка сидить за вбивство Анастасії Бабурововї . Правду сказати, я просто не знав  прізвища Хасіс. Вона писала про Толоконнікову,  учасницю Пусі Ріот, що вона бреше, коли пише про жахи російських колоній. Я не правий в тому, що треба було  спершу розібратися, хто така Хасіс,  і лише потім довіряти їй.

Мій лист був продиктований тим, що у мене викликає сумнів Толоконнікова як символ російського опору. Хочу підкреслити:  я вважаю, що Пусі Ріот посадили несправедливо, що їх мають захищати. Але дивувало, що ці дівчата стали ледь не символом руху опору. Чому? Я про це писав у цій статті 

Мої критики висловили на Фейсбуці   думку, що Толоконнікова  подорослішала в колонії і змінилася. Таке може бути. Дай їй,  боже,  справді подорослішати. Отож, я шкодую, що, не розібравшись, хто така та Хасіс,  запостив її листа.

При всьому при тому від мого посту була користь. Він дозволив висвітлити проблеми журналістського середовища. Я ще раз побачив потік хамства лише через те, що висловив відмінні від когось погляди. Браття і сестри по перу (комп’ютеру і диктофону), на жаль, вкотре переконуюся: багато з вас (нас) готові горлянку перегризти тим, хто має інші погляди. Дуже часто саме це вам (нам) заважає усвідомити спільний інтерес і виявити солідарність, коли б’ють або принижують журналіста відмінних від вас поглядів. Ви (ми) не розумієте того, що сьогодні  лупцюють його, а завтра лупцюватимуть вас. І він точно так же зловтішатиметься.

Принагідно просто зараз  трапилася мені цитата з російського філософа Григорія Померанца: «Дьявол начинается с пены на губах ангела, вступившего в бой за святое  и праведное дело. Все превращается в прах - и люди, и системы. Но вечен дух ненависти в борьбе за правое дело. И благодаря ему, зло на Земле не имеет конца. С тех пор, как я это понял, считаю, что стиль полемики важнее предмета полемики».         

Друге. Мене зачепили  балачки про профспілку. І те там не так. І це там не так. І вона взагалі недопрофспілка. Я думаю, чи погодяться з такою оцінкою  працівники кременчуцького каналу «Візит», ТРК «Бриз» з Керчі, телеканалу ТВА з Чернівців, газети «Аргументы недели. Крым» та деякі інші, які на собі відчули нашу підтримку і самі взяли активну участь у своєму захисті за нашої підтримки?  Невже вони знічев’я або створили осередки НМПУ у себе, або чимало їхніх працівників вступили до організації?

Прошу звернути увагу: вони створили  осередки не тому, що ми їм привезли гроші від грантодавців (такого не було), а тому, що вони усвідомлюють: такий інструмент в першу чергу потрібне не Соросу, а їм самим.  

Але  у нас справді повно лайна в роботі. Та  я вкотре спостерігаю феномен безкомпромісних  критиків - базкомритиків, як я їх для себе називаю. Вони розповідають як треба робити, що треба змінити, і що вдосконалити.  Вони здивуються, але я з багатьма критичними зауваженнями погоджуюся. Та коли їх запрошують прийти і зробити, починають шукати приводи, щоб відмовитися.

Нагадаю, що в нас три штатних працівники. Всі решта, в тому числі і я, працюють на громадських засадах. Я ніколи не чув стурбованість з приводу того, що активісти не отримують зарплату. Ніхто не висував ініціативу якимось чином їм це компенсувати.

Особливо дивно було читати просто несамовиту критику від одного колишнього з членів комітету КНМП. Він автора цих рядків обзивав мраззю.

Пригадую, що в період його членства ми спокійнісінько співіснували і жодної лютої ненависті і критики не спостерігалося. Правда, і толку від нього було нуль. Він висунув якусь ініціативу і збирався втілити її в життя, але так і не зробив цього. Риса типова для безкомритиків.

Він же висловив переконання, що я недарма  запостив публікацію із право радикального сайту. Певне, натякаючи, що саме таких поглядів я і дотримуюся. Аналогічні підозри висловлювали деякі інші члени профспілки, коли на засіданнях Прес-клубу НМПУ і НСЖУ ми презентували журналістів, чиї  погляди їм не подобаються. Не вперше спостерігаю спроби приписати мені нав’язування своїх політичних поглядів цілій організації.

Хочу наголосити, що медіа-профспілка об’єднує людей з різними, часом протилежними поглядами. Ми під  час засідань комітету або з’їздів обговорюємо питання захисту нашого права мати свої погляди, навіть, якщо вони комусь не до вподоби. Свої політичні дискусії члени профспілки не переносять в середину організації. Якби це було не так, то вона б давно розвалилася за політичними вподобаннями.

І ще одне. Є група людей, які аж із штанів вискакують, намагаючись довести, що чи то я особисто, чи то сама профспілка це якесь збіговисько негідників, циніків, крадіїв тощо. Ну, мабуть, обговорювати щось з такими людьми нема сенсу. Бо хто ХОЧЕ в щось вірити, того не переконає жодна аргументація. І це питання уже аргументів, а діагнозів.

На останок. Проблема виникла з того,  що я не ставлюся до писанини у ФБ надто серйозно. Він для мене, ніби кухня для обговорення проблем, але, як виявляється, далеко не у всіх таке ж сприйняття. Мої пости сприймаються не як балачки, які ні до чого не зобов’язують, а як публікації в пресі. Та ще й як позиція не просто журналіста, а голови  організації.  Тобто медіа-профспілка випливла в число уже достатньо відомих організацій і її голова автоматично став публічною особою, що мене, правду кажучи, обтяжує. Бо публічна особа має поводитися особливо акуратно і зважати на кожне своє слово. Очевидно, це треба мати на увазі під час майбутнього спілкування в ФБ.