Інформація, що не інформує

16 березня в ранковому випуску новин Першого каналу Національного радіо пролунала, з першого погляду, дрібничка - але ж така типова дрібничка! Яскравий взірець нинішнього інформаційного мейнстриму.

Йдеться про інформацію про зусилля України як країни, що головує в ОБСЄ, до врегулювання придністровської проблеми. У сюжеті було перелічено заходи, яких, за планами врегулювання, має бути вжито. І, серед інших, такі: «Підвищення рівня взаємної довіри між Тирасполем та Кишиневом» (чомусь Тирасполь було поставлено першим) та «Демонтаж підвісної канатної дороги через Дністер».

Демонтування засобів транспортного сполучення як захід зі зміцнення довіри? За такою логікою, спорудження свого часу сумнозвісної Берлінської стіни стало аж таким заходом зі зміцнення взаємної довіри, що аж жах.

Дане повідомлення конче вимагало бодай побіжного пояснення, в чому полягає суть проблеми. Бодай одного речення про те, що дорога є аварійною, давно не працює, являє собою загрозу для населення міст Рибниця та Резіна, але питання про її демонтування сторони дотепер розглядали в політичному, а не в практичному ракурсі, та й коштів для цього їм бракує. Бо інакше новина навіть не зависла в повітрі - вона просто перетворилася на набір слів, який для слухачів нічого не означає. Який ані про що не інформує.

Але нічого подібного не було й близько. Ведучі просто зацитували якийсь чи то офіційний текст, чи то прес-реліз - і вирішили, що справу зроблено. Дуже й дуже знайома, повсякденна ситуація - чи не правда?

І, до речі, де саме розташована ця дорога, випуск новин теж не повідомив!

Довелося залізти в інтернет. І виявилося, що й там із українських інформаційних ресурсів повну інформацію взяти практично неможливо. От неможливо, й годі. Вони, ресурси, детально повідомляють, із яким задоволенням домовленість про демонтування дороги сприйняв Леонід Кожара, що з цього приводу гадають міністр закордонних справ Придністров’я Ніна Штанський та віце-прем’єр Молдови Еуджен Карпов. Ото й усе. «Хто що сказав» - ото й править за повну, вичерпну й цілком достатню інформацію. І хіба ж так не скрізь, не повсякчас?

Якщо називати речі їхніми іменами, то це й є оболванювання. Коли людей нашпиговують розрізненими фактами, які вони не мають змоги зрозуміти. Коли інформацію перетворюють на інформаційний шум і привчають: так і має бути. Зрештою, «хай знають, не розуміючи» - це й була фундаментальна підвалина есересерівської пропаганди. Це й був основний спосіб домогтися, щоб люди, мов папуги, повторювали напхані їм у голови гасла й штампи, не намагаючись над ними замислюватися.

Виходить, цей принцип є актуальним в Україні й сьогодні? Дуже схоже, що виходить...

...Той самий випуск повідомляв і про річницю ухвалення Декларації про державний суверенітет. На чому він акцентував увагу, що найбільше врізалося в пам’ять? По-перше, те, що ця декларація кричуще суперечила конституції УРСР, і суперечила в багатьох пунктах. А по-друге, що вона передбачала укладення нового союзного договору, тільки на нових засадах. У чому саме Декларація про державний суверенітет була антиконституційною - про те не було мовлено ані слова.

Те саме: знайте, не розуміючи. Оболванюйтеся, любі слухачі. Мисліть навіяними й нав’язаними вам штампами, а розібратися й не намагайтеся.