Останнє у блогах

Більше

Архів


Віза отримана. Виїзд 05.05 з Хмельницького на Львів.

Олександр Івахнюк, 01.05.2013 06:31

Віза отримана. 07 05 я можу перетинати кордон Євросоюзу. Отож, 05 05 виїду на велосипеді у бік Львова з Хмельницького.

Шановні колеги, раптом ви вважаєте висвітлення цієї велопригоди вартим уваги вашого медіа - звертайтесь. З задоволенням розповім. Нагадаю, планую зробити коло країнами Євросоюзу  за таким маршрутом: Хмельницький – Львів -  Краків - Прага - Франкфурт -  Кале -  Париж - Діжон -  Турін - Мілан - Любляна - Будапешт і в’їхати в Україну через Чоп

Про перебіг мандрівки розповідатиму в ефірі радіо «Ера», у Фейсбуку, Твітері, викладатиму відео на Ютубі. Тим часом я продовжую тренування, бо хоча це і нескладний шлях, як для людини, яка вже більше 20 років крутить педалі у різних напрямках, однак організм повинен бути готовим до місяця щоденних нестандартних фізичних навантажень. Дуже важливо у цих справах не нашкодити здоров’ю, тому все треба робити з розумом і поступово. Це я кажу для того, хто прочитавши цю мою розповідь, раптом собі вирішив: «А дай-но і я спробую -  сяду оце зараз на велосипед і поїду у Крим». Ще раз кажу – дуже важливо не зіпсувати собі перше враження від веломандрівки і не підірвати здоров’я. Тому починайте з поїздок біля дому. Потім їдьте у парк, а через місяць-два спробуйте себе на дорозі. Ну а через півроку, якщо ви відчуєте у собі сили і серце вам каже, що воно готове до таких навантажень, можна кілометрів на сто від дому від’їхати. Але не раніше. Водночас, треба сказати, що такі поїздки під силу усім здоровим людям. Всі колись починали і я теж. Якраз оце зараз хотів розповісти про свою першу далеку поїздку з мого рідного містечка Олександрія у Євпаторію.  Це було  наприкінці квітня у 1991 році, я вчився в музичному училищі і травневі свята треба було використати для підготовки до академконцерту. Але моральних сил і бажання не було зовсім.  Організм вимагав тимчасової зміни діяльності.  І я вирішив, що це повинна бути веломандрівка у Крим, де у цей час відпочивали мої батьки.   

На той момент у моєму розпорядженні був велосипед «Україна»,  10 радянських рублів і дві банки дефіцитного у ті часи згущеного молока. Намету не було -  я зробив собі тент з прорезиненої тканини і це у мене був замінник даху над головою. 

Виїхав з Олександрії у бік Кривого Рогу, здається, 30 квітня. Йшов дощ.  З того часу маю прикмету, що виїзд у дощ  - до гарної подорожі.  Дорога до Кривого Рогу була складною, але не настільки, щоб я щось з тієї дороги через 20 років пам’ятав. Традиційна українська глеканка замість асфальту, Їхав повільно, але десь о 15 годині був на під’їзді до Кривого Рогу. Переді мною розвилка і жодних вказівників. Куди їхати – незрозуміло. По карті, ніби наліво, але асфальт кращий а отже дорога головнішою видається направо. Не повірив ні карті, ні внутрішньому голосу, який казав: «Їдь наліво» і взяв правіше.  Через пару кілометрів мене наздогнав і обігнав величезний БЄЛАЗ. Мене це не збентежило - тільки здивувало. Коли інший БЄЛАЗ проїхав у зустрічному напрямку я почав сумніватися, а коли за поворотом закінчився асфальт і замість дороги я з півкілометра їхав по розколошмаченій величезними самоскидами болотяці – зрозумів, що їду кудись не туди. Але остаточно вирішив повертатися тільки після того, як за черговим поворотом побачив, що спускаюсь у якийсь кар’єр,  і що єдиний  транспорт, який їздить цією дорогою – це БЄЛАЗи. Назад до асфальту йшов пішки. Їхати по цьому болоту вгору  було неможливо. Велосипед довелося нести, оскільки колеса настільки  були обліплені болотом і воно було таким в’язким, що єдино можливим варіантом у цьому випадку було вибратися з болота і там відмиватися. Так і зробив. Повернувся до місця де помилися з поворотом – обрав інший напрямок. За півкілометра побачив залізничний переїзд. Чергова переїзду поливала невеличкий город поряд з будиночком. Я  попросив у неї шланг і хвилин десять відмивав велосипед від болота.  Проїзд Кривого Рогу, завдяки цьому кар’єру, залишився у пам’яті яскравим спогадом. Трохи перепочивши, вирушив на південь. Їхав десь до півночі  - дорога була порожня, поряд шумів Інгулець, гавкали собаки у селах, які я проїздив, то виходив, то ховався за хмарами місяць. Уже пройшло стільки років, а ця нічна ідилічна картина до цього часу перед очима.   Коли чую словосполучення «українська ніч» - саме цей епізод життя мені згадується.  У ті часи на моєму велосипеді не було світла ні ззаду, ні спереду. Тому від мотоцикла, який на величезній швидкості з вимкненим двигуном і без фар пронісся за пару сантиметрів, мене врятувало чудо. Якби він їхав трохи правіше, або я  - трохи лівіше – зараз не було б кому цю історію розказувати.  З того часу я зрозумів, що світловідбивачів замало на велосипеді, бо світловідбивачі працюють на безпеку тільки у разі, якщо на транспортних засобах, що рухаються за вами, увімкнене світло.

Ночував у посадці. Було тепло, виспався чудово.  Другий день поїздки був, здається найпродуктивнішим. Сонце, більш-менш рівна дорога дали можливість доїхати до 16 години до Берислава.  Не знаю як зараз, але у ті часи ходив річковий трамвайчик з Берислава до Каховки і я скористався його послугами – переплив за 20 хвилин Дніпро і у Каховці на набережній сів на лавиці відпочити. Розташувався з комфортом – поклав рюкзак, зняв взуття. Відпочиваю. Раптом підходить чоловік з жінкою:

-          Слухай, чи міг би ти мені дати велосипед на десять хвилин? Забув ключі віддати дитині – сидить чекає біля дому. Ось я тобі піджак лишу, щоб ти розумів, що я зараз поверну. І дружина моя біля тебе залишиться…

Я розгубився і дозволив чоловікові в обмін на піджак і дружину скористатися велосипедом. Поки його не було я картав себе: «Ну от що я зараз робитиму, якщо він не повернеться? На піджаку і на чужій дружині далеко не поїдеш. Що ж це буде?» Я уже подумки рахував свої гроші, щоб зрозуміти, куди мені вистачить за них доїхати  у  разі, якщо найгірший варіант розвитку подій стане реальністю. За цими сумними думками не зчувся як пройшло десять хвилин і чоловік на моєму велосипеді повернувся назад, забрав свій піджак і дружину, подякував і вони пішли собі гуляти сонячною набережною Каховки, а я, посидівши ще з півгодинки, перекусивши купленим хлібом і молоком, поїхав собі далі. Треба сказати, що у ті часи хліб коштував 16 копійок а молоко, здається 22 копійки, отож я міг спокійно вкласти всі витрати на харчування у день у два рублі, якщо врахувати, що у мене у рюкзаку ще була печена картопля і згущене молоко, то я почувався впевнено і комфортно.  Під вечір завжди чомусь їдеться краще ніж вранці. Отож, до сутінків я майже доїхав до Криму.  Це зараз на кримському шляху чимало різних інфраструктурних об’єктів, а 24 роки тому єдиним придорожнім сервісом, який був до моїх послуг виявилися підстанції каналу, яким у Крим з Дніпра доставлялася прісна вода.  На одній з таких станцій я і зупинився, щоб переночувати. Вийшло як в анекдоті: «Дайте води, бо так їсти хочеться, що переночувати ніде.» Черговий підстанції, у якого я попросив води, нагодував мене вечерею і виділив місце для ночівлі. 

Проїзд по східному Криму запам’ятався безкрайніми степами безлюдними дорогами і ночівлею. На ночівлю влаштувався у посадці при дорозі під деревами. Розвів багаття.  Зранку побачив, що я розводив багаття поряд з табличкою – «обережно з вогнем», Дощу не було у тих краях мабуть давненько. Травень був гарячий – я міг спровокувати пожежу, у разі, якби не догледів. На щастя, все обійшлося, але з того часу я більше багать у таких місцях не розводжу. Так от, розвів багаття, щоб підігріти воду і попити чаю.  Води, як виявилось, було зовсім мало – не запасся. І тоді мені стрельнула в голову ідея зварити згущене молоко, оскільки я вже звичайної згущенки за попередні дні наївся – вирішив, що настав час вареної згущенки. Не довго думаючи, поклав на дві цеглини над вогнем банку згущенки. Чекав недовго. Може, з хвилину. Банка вибухнула і липка гаряча субстанція вкрила мій тент, велосипед, і частину одягу, розкладеного біля багаття, щоб просушився після дороги. 

Я забув, що згущенка вариться у воді, а не на відкритому вогні і поплатився. Довелося поділити залишки води між бажанням попити і відмитися. Ніч пройшла у солодких снах у  прямому значенні цього слова. Зранку, доїхавши до найближчого населеного пункту відмився і вирушив на Євпаторію. Варто сказати, що батьки, попри те, що були дуже здивовані моєю появою у євпаторійському санаторії  (оскільки були впевнені, що я готуюсь  до іспитів) поставились до мене лояльно: нагодували і посадили разом з велосипедом на автобус у зворотному напрямку. Академконцерт я тоді здав, але, як згодом з’ясувалося, ті мої зусилля з підготовки до нього, десятигодинні репетиції як, зрештою, і шість років музичної школи мені у житті не знадобилися.Ну майже не знадобилися. Але, повірте, після такої велоподорожі бажання вчитися додається і те, що раніше здавалося нудним і нецікавим після кількаденного крутіння педалей робиться весело і легко.  Таким чином я вивів для себе рецепт руху вперед – коли справа, якою займаєшся тебе затягує і буденність заважає жити – зміни обстановку і вид діяльності, напружуй інші м’язи і частини тіла і все стане на місце.   Двадцять років тому, їдучи на велосипеді «Україна» українськими дорогами, я мріяв про щось на зразок подорожі, яка розпочнеться за кілька днів. Писатиму про все докладно у міру сил і можливостей. 

 

P.S. До речі, забув похвалитися.  Пару днів тому відбулася церемонія нагородження переможців конкурсу "Честь професії" Моя колонка на "УП" про веломандрівку на Кубань була номінована на нагороду в одній з категорій. І хоча першу премію отримав не я - все одно задоволений. Коли назвали людей, які визначали переможців і я зрозумів, що ці шановані мною люди обрали мій текст з-поміж багатьох інших я втішився. Раптом кому цікаво - подаю лінк на той текст  і повна версія - на моїй сторінці  


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Редактор сайту www.eramedia.com.ua. Живе і працює у Варшаві. +48 794573460


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS