Останнє у блогах

Більше

Архів


Раптомщопопотам та Котлетна.

Каша Сальцова, 20.02.2013 19:13

 

 

"Крихітка" на гастролях вихідного дня - цього разу у Луцьку, вирушаємо до Тернополю, вперше за багато років - на рейсовому автобусі. З нами дядько Автодір, дороги страшнючі. Мусуємо жарт про те, що влада до дня закоханих вирізала на дорогах валентинки з бюджету. Поки чекаємо, в око впадає стара, дуже симпатична, і, як на киянина, -  рідкісна вивіска - "Котлетна".  Гарний шрифт, чавун, українська. Автоматично фоткаю телефоном, на згадку. Відразу чую обурене бурмотіння "Не можна" з сусіднього кіоску. Дама за 60 з яскраво-рожевими тінями дорікає - "Треба на фотографування дозвіл від директора вокзалу". "Чому?" - дивуюсь - "Це ж просто класна вивіска".

"Не можна. Невідомо з якою метою ви фотографуєте".

Уявно прокручую в голові фарш з думок щодо фатальних наслідків фотографування вивіски "Котлетна".

Наприклад - ось я чекінюсь в інстаграмі, за моєю міткою геолокації вивіску знаходять автори шрифта та подають до суду на кіоск.

Або - раптом у кіоску закінчилась ліцензія на використання франшизи бренду "Котлетна" і їй загрожує штраф, бо за моєю фоткою видно, що вони все ще її використовують. (Анджеліна Джолі теж не знає, що половину перукарень на Херсонщині рекламує і нічо).

Чи ще один цілком ймовірний наслідок - до гарної вивіски починається неконтрольоване паломництво секти котлетолюбів - вони влаштовують оргії, заклинають пательні, пахнуть цибулею й смальцем , внаслідок чого вокзал закривають на ремонт і тітонька втрачає бізнес.

 Поки тьотя думає чи бува не викликати їй міліцію на таку нахабу, я вже подумки вбила до фаршу піну днів і домислюю котлетні сценарії, один іншого страшніше - ось приїжджає Тьома Лєбєдєв і забирає вивіску для своєї колекції й Луцьк (О Боже!) втрачає цінний артефакт - художній зразок реклами радянського періоду українською мовою.

Або навіть так - довідавшись про стратегічне розташування кіоску, на "Котлетну" нападають сироїди в балаклавах. Вони із піснями й танцями вимагають зняти вивіску, бо вона обурює їх релігійні почуття.  Аби якось відвести від себе підозри у майбутніх злочинах, шукаю аргументів:

наводжу норму закону, яка дозволяє фотографувати у публічних місцях, згадую закон про рекламу і доступність достовірної інформації, врешті кажу про "Ревізор" Олі Фреймут, завдяки викривальним зйомкам якої недобросовісні власники ресторанів отримали медіа-копняка. Не діє. "Не можна". Віра тітоньки в "Не можна" свята й непохитна. Вона життя прожила в країні, де було не можна про всяк випадок майже все. Її вустами глаголить страх перед Раптомщопопотамом, у ній гучно промовляє манюсінький шматочок влади, данній їй орендою куточка на автовокзалі.

Власне, розповсюджений же типаж - Homo Нєположєно  - представники цієї породи  шукають приводів відмовити ближньому у будь якій дрібниці, яка залежить від них. Вони органічно не в змозі зробити крок назустріч та створені, щоб перешкоджати. Їх обурює ваша обізнаність у власних правах. Ви насмілюєтесь  без принижених вмовлянь робити те, на що маєте право просто так, без реверансів, не зазираючи у їх глибокий внутрішній світ, не спитавшись дозволу?! З їхньої точки зору це неприпустимо. Можливо, у цьому є щось тваринне - ви на секунду на їх території і все, вас мітять "недозволом". Згадайте конс’єржів, що про всяк, не дадуть припаркуватись на вільному нічиєму місці, тіток, що закриють касу за 20 хвилин до закриття банку,  музейних працівниць, що не дозволять постояти біля вікна, офіціантів що опираються, якщо треба зсунути столи для великої компанії. "Не можна" їх універсальна відповідь й гарантія того, що не доведеться безкоштовно (тобто за зарплатню) напружуватись, йдучи назустріч чужим потребам. Вони вірно служать невидимому порядку, який існує тільки у їх перестророженій голові і по суті є виром хаотичних страхів.  

Схоже, візаві теж з любителів заборонити аби щось, про всяк, тож знаходжу лише один аргумент, після якого  врешті зависає коротка пауза:

"Це ж не Ви говорите, це радянський союз у Вас говорить?" Тітонька на кілька секунд замовкає і потім примирливо каже, що нещодавно "тут у нас грабували, вікна вибивали".  Намагаюсь подумки прив’язати цей арумент до котлет. Не виходить - на моєму фото - ні таємних ходів, ні планів, ні часу роботи, лише шрифт вивіски. Купую в неї каву і ми розходимось - вона, продовжуючи бурмотіти про "Не можна"  і мої приховані мотиви. Я  - з думкою про те, що треба б заборонити "забороняти аби забороняти". Вивіску не покажу. Раптом що.  Йдіть самі на Луцький автовокзал і сфотографуйте, (поки, дійсно, Лєбєдєв до неї не добрався).

 

 


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Вокалістка групи «Крихітка».


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS