Останнє у блогах

Більше

Архів


Про хамство_1

Каша Сальцова, 31.10.2012 02:25

Наштовхуючись на одне одного у метро або стикаючись на одній лінії у затісному проході, змушені обійти або посунути одне одного, американці (і не лише вони) швидко посміхаються і кажуть одне одному: "sorry". Не має значення хто у цій щоденній нано-сутичці більш незграбний або незоріентований. Не має значення градус щирості вибачення. Кажуть обидва, одночасно, швидко і автоматично. І обидва дуже швидко просуваються далі по своїм справам. Інколи учасники зіткнення встигають зробити примирливий жест, який можна було б витлумачити приблизно як "треба ж таке, зіштрикнулись, ну трапляється, нічого страшного, проходимо, проходимо".
Як поводиться українець у аналогічній ситуації? У мене на цьому тижні була можливість порівняти. На обличчі українця/українки швидко пробігає цілий врожай плодів виховання, посіяних вдома та у школі: відраза, роздратування на неквапного або незграбного винуватця, розгубленість, злість на себе за власну вайлуватість. Також спостерігаються: закочування очей. Цокання язиком. Цидіння крізь зуби "Госпадзі". А ще, часто - виклик на пиці і мовчазна вимога дати йому/їй дорогу. Приблизно те саме можна побачити, коли у спірних місцях перестріваються автомобілі. Водії (не всі, але як часто ми це бачимо?) дістають свої невидимі палички з струн серця дракона* і починають ними мірятись, свердлячи одне одного очима, замість того, щоб шукати оптимальний варіант об’їзду. Нам же ж всім знайомий вираз очей нашого товариша по країні, який промовляє "Тобішоповилазило?! "Я (Я!Я!) хочу проїхати". Про хамство як національну, пострадянську травматичну рису хочеться поговорити окремо. А поки короткий висновок: Тільки ті, хто взаємно вибачаються швидко йдуть далі.


*див. Гарі Потер.


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Вокалістка групи «Крихітка».


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS