Хто зраджувати крайній?

У стрічці новин останньої доби найболючіше вразив заголовок: "За місяць в одній сім’ї повісилися два сини".

Я, зізнаюся, не зміг відкрити і прочитати про ці жахи. Страшно було вникати в суть подібного.

Але коли по обіді "чорного вівторка" сталися відомі події в Верховній Раді із прийняттям сакраментального закону про мови, якось в аналогію з цією неймовірною родинною трагедією невідомих людей подумалося, що за часів "царювання" нового вождя опозиції, лідера так званої об’єднаної  фронди пана Яценюка і со товарищі, протягом неповних сорока діб (із 24 травня по 3 липня), регіонали вдруге поспіль підвісили всіх українців за геніталії. На чолі з тим таки паном Арсенієм...

Ви ж, сподіваюся, пам’ятаєте, як цей молодик наприкінці цьогорічної весни несамовито кричав на всіх поворотах, з усіх екранів і радіоефрів: "У другому читанні ми їм нізащо не дамо прийняти цього закону. Хай так і знають: більше подібне не повториться..."

Еге ж, херню городив - іще й як повторилося. До того ж із зухвалим трибом. Тепер вийти Україні з цієї паскудної ситуації буде так важко, як каменю з води.

Але незворушний "лідер" ніби й цього очікував: знову співає, як півень на току. Учора ввечері пан Яценюк уже заявив: мовляв, восени ми все це відвернемо, поставимо ситуацію на своє місце...

Схоже, панові Арсенію забожитися, що собаці муху проковтнути.

По-перше, восени нічого не вийде - це абсолютно точно. Хіба ж ми не знаємо скільки поминає часу з утрясання формальностей після того, як обирається новий склад Верховної Ради. Півтора місяці - щонайменше. Якщо вибори відбудуться 28 жовтня, то ні до яких засідань нового парламенту осінню 2012 не дійде. А зважаючи на вкрай складну політичну ситуацію в країні, на величезне протистояння двох ворогуючих сторін у державі, навряд чи новий парламент запрацює до нового року. Бо ж влада обов’язково вдасться до махінацій, а народ не схоче знову бути ошуканим. Коса може серйозно найти на камінь...

Але дай Боже, щоб я тут помилився...

По-друге, я просто не можу повірити в те, що працюючи в Верховній Раді пліч-о-пліч із протиборчою стороною, а олігархи з НУНС і БЮТу залюбки обідають із мільярдерами від Партії регіонів, - з одного боку близько трьохсот людей, з іншого теж більше сотні, - не могли не знати, що операція з "продавлювання" мовного закону через парламент намічена на початок вечірнього засідання 3 липня.

Подібне вберегти в таємниці, що шило в мішку... Тому думаю, що інформація в опозиціонерів була, але її скрили свої ж від своїх, від себе самих.

І нарешті, по-третє.

Якщо ви спостерігали за пресою, то хто, скажіть, приїздив від керівництва Росії на фінальний футбольний матч минулої неділі?

Для тих, хто не знає скажу - глава адміністрації президента Росії, генерал ФСБ Володимир Іванов.

Про що була в нього розмова з українським керівництвом. Преса повідомила - про нагальну необхідність запровадження другої державної мови в Україні...

Себто, для Москви це гостріше, як повечеряти, як води напитися...

Чи треба бути генералом КГБ, вибачте - СБУ, яким є лідер фракції БЮТ-Батьківщина (тут я маю на увазі Андрія Кожем’якіна), щоб зрозуміти: Кремль найбільше цікавить мовний закон? І дурневі стає зрозуміло, що  їм конче потрібен довбанутий "руський мір" у незалежній Україні. Аби прив’язати нашу державу до свого кормила бодай через донецьку фєню.

Що яценюки, кожемякіни,турчинови не могли вирахувати, куди вітер дме?

Думаю, що не хотіли. Або їх, можливо, кожного зокрема, через якісь свої там перевесла змусили перегнутися, відвернутися, не побачити, не почути того, чого, мабуть, скрити загалом і не можна було.

І ці "вожді" вдруге підряд останнім часом на події у Верховній Раді зробили на люди великі очі. Мовляв, ти диви, як у них вийшло...

І тому, якщо були б ці "лідери" доброчесними паничами, то давно б уже нинішньої доби скинули б свої командирські свитки, і сказали: люди добрі, вожді з нас, як із собачого хвоста сито. Вибачайте, і дозвольте нам поступитися іншим, більш достойним і сміливим.

Але ж ви знаєте, і мені це добре відомо, що ніколи не відважаться на подібне ці хлопці. А , можливо, й завдання такого не мають...

Словом, менджують ситуацією, як циган кіньми. Мовляв, хто ж міг очікувати, що регіонали організують усе так віроломно.

 І така, на жаль, правда, гостра як коса.

Мене ж особисто це ще більше насторожує, позаяк я уже не раз писав про те, що ці керманичі для об’єднаної опозиції, все одно що човен в морі без весла. Ось хоч би це, (почитайте тут http://www.pravda.com.ua/columns/2012/06/8/6966200/)), однозначно вказуючи на те, що немає і не буде толку в цьому опозиційному полку, якщо біля стерна знаходитимуться такі безвідповідальні люди.

Для них головне, аби знову проскочити на бантину Верховної Ради. А Україна, її душа - мова... Вони й добре російською володіють...

А ще мене просто вразив нардеп Олесь Доній.

Весь минулий тиждень пройшов під його кудахкання про створення якогось всеукраїнського комітету із захисту української мови.

І справді, добра, правильна справа. Але чому до його складу ввійшло лише 300 осіб? І що, на цьому запис припинився?

На всіх сайтах прізвища трьохсот відібраних "комітетчиків" і ні слова про те, чим насправді вони займається, як іншим українцям приєднатися, чим зайнятися,як підсобити потрібній справі.

Скажу відверто: повний абсурд. Начебто, створивши комітет трьохсот, вони вже в одну мить врятували ситуацію...

До речі, поки Доній і інші пишалися своїми організаторськими здібностями, за цей час у Севастополі до 45 тисяч дозбирали ще 45 тисяч підписів на підтримку російської мови. А ці у києві кудкудакають як квочка, котра щойно вивела на показ висиджені качата..

Знаєте, там давно уже має бути три мільйони підписантів, за тижнів два-три - тридцять мільйонів. Усі, кому дорога наша рідна Україна.

І ще питання до О. Донія. А чому ці триста штиків 3 липня увечері не опинилися під Українським домом, де щирих, переконаних українців уже розганяють сльозогінним газом?

Ага, розумію, просто насправді вийшов комітет трьохсот, щоб похизуватися та... посвистіти...