Євро-2012 і хуторянство

От уже для кого європейський чемпіонат із футболу став справжньою золотою жилою, то це для ремісників пісенного цеху. Принаймні, з ефіру Першого каналу Національного радіо виглядає саме так.

Ледь не щодня присвячені Євро-2012 програми дарують слухачам нову пісню. Актуальну й злободенну, мов стаття в газеті «Правда». Що вирізняє всі ці витвори мистецтва? Здебільшого одне й те саме.

Передусім, у кожній пісні ви неодмінно почуєте натхненну риму «гол - футбол». Трапляються й зовсім натхненні тексти з римою «футбол - гол». Але це вже штучний товар, пісенний гот-кутюр.

А ще в тих піснях лунає, що вся Україна живе футболом (не от зараз, а завжди), футбол для України - то наше все, й більше нам, українцям, нічого не треба. Зовсім не треба. Просто тобі рецепт щастя по-українськи на всі часи.

Та й узагалі, Україна - то найсильніша футбольна держава як не у всесвіті, то вже точно в галактиці, й «українці - грізні запорожці» неодмінно всім мало не «пасть порвут, моргала выколят». Щоб ніхто й не сумнівався.

От саме так: усі довкола - вороги, але «грізні запорожці» таки вже грізні, що хай ті вороги тремтять. Футбольний чемпіонат, відповідно, - то вирішальна битва, від якої залежить сама доля «футбольної держави». Й знову саме так: не «країни», а «держави». Залишилося тільки з’ясувати, яка з державних установ є найфутбольнішою - Верховна Рада, Кабмін, а чи Адміністрація президента.

Неодмінно є в текстах пісень паралелі зі славетними сторінками української історії, відсилання до української природи та інші «вишеньки-черешеньки». Шаблоннний демонстративний патріотизм, одне слово - той самий, надлишки якого покликані компенсувати брак справжнього патріотизму в душі авторів.

Але це все про тексти. Але ж пісня - то музичний твір! Музику трансльованих по радіо пісень відрізняє одне-єдине - повна відсутність будь-яких емоцій. Так, черргове псевдонародне брень-брень в акомпанемент до текстів. Цими футбольними гімнами цілком можна приспати надміру бешкетливих дітей.

За всім тим і не збагнути, що йдеться про чемпіонат Європи, який проходить отут, у нас удома. Про свято європейського єднання, чорт забирай. Наш усесвіт, як і завжди, обмежується Україною, й у цьому всесвіті вона й справді найсильніша, найзаможніша, найкраща й узагалі най-най-най усе на світі й усім по пиці надає. А всі гості - то чужинці, перевдягнені агенти ЦРУ й ніяк не менше.

Тож до футбольного свята нам діла немає, нас цікавить те, що й завжди, - самомилування й самозакоханість. Наш світогляд не сприймає просторів, ширших за вишнево-черешневу грізну Україну. Наш світогляд не сприймає стосунків, відмінних від «їхали козаки, показали пики».

Аж от настало 16 червня. Напередодні українська збірна програла англійцям. І Перший канал Націоонального радіо... став детально розповідати про збірну Росії та її матч зі збірною Греції, який мав відбутися того дня. Радіо наполегливо рекомендувало переглянути цей матч - та, власне, воно ані на мить не сумнівалося, що українців цікавить саме збірна Росії й ніяка інша.

То що ж, нам пропонували зневіритися у «грізних запорожцях» і відтепер уболівати за росіян?