Журналісти порозумілися із «ворогом преси»

У День журналіста можновладці різко починають любити представників мас-медіа, славити і вітати їх. А ще - висловлювати сподівання, що віднині ти будеш ще «оперативніше, об’єктивніше і цікавіше» висвітлювати їхню діяльність.

На фоні цієї «всепоглинаючої любові» було приємно споглядати реакцію львівських колег на владні реверанси. Я неймовірно тішуся із того, що Дмитро Добродомов сказав у своїй промові, яка стала гідною альтернативою вітанням губернатора. Але я сумую, що нічого подібного апріорі не могло відбутися у Черкаській області. Адже попри те, що Національна спілка журналістів цьогоріч уже вдруге зробила голову Черкаської облдержадміністрації Сергія Тулуба «Ворогом преси», це не завадило всім журналістам області здійснити паломництво до Будинку Рад і отримувати з рук «ворога» гроші, всілякі нетбуки та інші речі.

Я спеціально проглянула «звіти» колег про те, що саме там відбувалося (інформація про подію з-поміж іншого розміщена також на офіційному сайті ОДА) Так ось, коли губернатор зайшов до зали, майже всі журналісти встали. Вони зробили це рефлекторно, наслідуючи підлеглих Тулуба, котрі жваво і запопадливо підстрибують зі своїх місць, коли заходить «високе начальство». Далі губернатор нагороджував достойників - переможців творчого конкурсу. Він вручав їм грамоти, дипломи, подарунки, сертифікати на певні суми і нетбуки. Ніхто не відмовився. Усі брали, дякували і посміхалися, коли пан Тулуб тиснув їм руку (фоторепортаж тут). Тож, очевидно, Спілка журналістів десь серйозно схибила, адже у «Ворога преси» не може бути таких теплих стосунків із тими, кому він перешкоджає здійснювати свою професійну діяльність...

Мені особисто ніхто не перешкоджає. Але я для себе вже давно вирішила не брати участь у жодних подібних заходах - ані в «губернаторських врученнях дипломів та подарунків» у кращих традиціях совєтського режиму, ані у «мерських виїздах на природу», ані в «опозиційних віншуваннях» журналістів.

P.S. Про свободу слова в Україні можна буде щось говорити тільки тоді, коли на подібні «віншування» журналісти перестануть ходити табунами. І я вірю, що так буде. Колись. 

Передрук колонки на НародUA