«Слово» пропагує безграмотність

27 травня прогарама «Слово» на Першому каналі Національного радіо, окрім іншого, вчила слухачів, як правильно вживати назви вулиць. Виявилося, що назви, утворені від імен людей, у жодному разі не можна вживати у прикметниковій формі: вулиця Пушкіна й у жодному разі не вулиця Пушкінська.

За версією «Слова», прикметникову форму мусять мати назви вулиць, утворені, наприклад, від назв фруктів: Виноградна, Яблунева...

Підхід, звісно ж, дуже цікавий. Якщо намагатися сформулювати окреме правило для кожного типу понять, від яких утворено назви вулиць, тут і збожеволіти недовго. Як, наприклад, бути з вулицею Хрещатик? Або зі львівською вулицею Під Дубом? А як бути з київськими вулицями Кіото та Флоренції, херсонською вулицею Залаегерсег, якщо, за «Словом», назви вулиць, що їх утворено від назв міст, мусять мати прикметникову форму й тільки таку, ать-два?

Як, зрештою, бути мешканцям київської вулиці Пушкінської, яка в усіх документах фігурує саме як Пушкінська? Вживати «правильно», «вулиця Пушкіна», а там хоч трава не рости? А як бути одеситам із їхньою «неправильною» Дерибасівською?

Як киянам треба «правильно» вживати назви вулиць на Татарці - Татарської, Половецької, Печенігівської? «Вулиця Половців», «вулиця Печенігів»?

Дивно, але цікава й компетентна зазвичай програма «Слово» продемонструвала повне нерозуміння, що таке топоніми. А назви вулиць - це саме топоніми. Це - не описові характеристики (вулиця широка, красиво забудована, Дерибасівська), а власні назви. Щодо яких існує одне-єдине правило: вживати власні назви треба так, як їх зафіксовано в документах. Без жодного натяку на власний розсуд. Бо «вулиця Пушкіна» й «вулиця Пушкінська» - це дві різні назви. До речі, вулиця Пушкіна в Києві теж є, тільки не в центрі, як Пушкінська, а на Бортничах.

А тепер увага. Погляньте на назви вулиць, чиї назви збереглися в Києві незмінними понад століття. Пушкінська, Некрасовська, Тургенєвська, Ігорівська. Були ще Караваєвська, Бібіковський бульвар. О, є ж іще Андріївський узвіз - і зовсім не «узвіз Андрія»!

До 1917 року назви вулицям давали лише у прикметниковій формі. Такою була в Російській імперії традиція. І не лише в ній: скажімо, центральна вулиця Гдині має назву Святоянська, а не Святого Яна. Та хоч би там як, а нічого особливо імперського, ніякого національного гноблення саме в цій традиції не було. «Яка вулиця? - Пушкінська». Ми ж так і питаємо: «Яка це вулиця?», а не «Кого це вулиця?»!

Потім прийшли більшовики й почали називати вулиці у своєму прикметному стилі: «вулиця імені товариша Леніна», «вулиця імені товариша Дзержинського». Так-так, от саме звідти й пішла звична для нас форма «вулиця Кого».

І от тепер радіопрограма «Слово» прагне оголосити цю більшовицьку традицію єдино правильною й єдино можливою. Може, не варто?

Заклик уживати назви вулиць «правильно», нерозуміння особливої природи власних назв уже призводили до такого «торжества здорового глузду», що хоч плач. Була колись у Києві вулиця Нивська. Потім якийсь чиновник вирішив підправити назву, й стала ця вулиця Невською. У Києві. Колишня вулиця Залужна стала Залежною - теж «бо так правильно».

Є на Солом’янці вулиця Тополева. Але всі її мешканці звуть її не інакше, як вулицею Тополєва. Хто такий той Тополєв - того не знає ніхто. Але всі дуже дивуються, коли дізнаються про справжню назву своєї вулиці. От до чого призводить домінування парадигми «вулиця Кого». А чи так уже рідко доводиться чути: «вулиця Здолбунівського», «вулиця Милославського»? Люди звикли до «вулиць Кого» й усі назви сприймають саме так.

Окрема історія зі «здоровим глуздом» і «правильним уживанням» - то подільська вулиця Хорива. Спочатку вона була Хоривою (рос. Хоривая) - цілком за традицією ХІХ століття. Потім якийсь чиновник - борець за грамотність перейменував її на Хореву (рос. Хоревая): про тхорів він знав, а от про Хорива - ні. 1980-х років її назву виправили: вона стала вулицею Хорива. «За формою правильно, за змістом - знущання»: з назви зник весь історичний колорит, весь подих століть.

Вулиця імені товариша Хорива. Вам подобається? Якщо подобається, тоді й справді не шкода знищити спадок давньюї традиції - вулиці, названі за прикметниковою формою. А разом із тим можна й старий Київ остаточно розламати - хай усе буде нове, сучасне й «правильне» для вживання.