Останнє у блогах

Більше

Архів


Пішов з життя мій перший Редактор…

Олена Талаєва, 14.05.2012 16:47

До Ігоря Федоровича Лубченка я прийшла працювати наступного дня після здачі випускних екзаменів в школі. Мама працювала парторгом на нафтобазі і привела мене із сестрою на комбінат друку «Радянська Україна» - вони туди поставляли бензин. Ми бігали по коридорах комбінату як по лабіринту, і зрештою опинились у відділі листів «Молоді України». Так я потрапила в редакцію газети.

І дуже швидко захотіла стати журналістом. На новій роботі захворіла секретарка і мене посадили у приймальню головного - відповідати на телефонні дзвінки. Головним у «Молоді України» був тоді Ігор Федорович.

- Будь ласка, - викличте водія, - каже мені Лубченко по інфарктному телефону, під час дзвінка якого вся редакція затихала. Ігоря Федоровича у нас дуже любили і боялись.

Я тут же забуваю і про водія, і про дзвінок. У 17 з гаком років є й важливіші речі.

- Чому ж немає водія?, - вискакує як з табакерки Ігор Федорович зі свого кабінету.

- Бо у водія обід!, - витріщаюсь я на шефа. - Має водій право на обід?

Ігор Федорович з переляку в обличчі міняється. Тихенько так, тихенько задкує до свого кабінету і вже звідти:

- Має право, має...

Володя водій ще довго потім сміявся над тим, як я захищала його права.

Ігор Федорович міг годинами розпікати у себе в кабінеті журналіста за помилку чи неуважність:

- Напиши, що подія відбулась днями, а не «вчора», якщо це сталось тиждень тому! , - кричав головний у себе в кабінеті, аж через зачинені двері в прийомну чути.

Головний вчив писати правду. Вінумів вчити. Краснописьменники з редакторового кабінету вилітали як підсмажені. Але ніколи б Ігор Федорович не образив начальственним риком дівчинку-секретарку. Чи свого водія. Ігор Федорович був дуже інтелігентною людиною. І справжнім журналістом. Редактором.

«Молодь України», коли головним був Ігор Федорович, мала мільйонний тираж. Газету любив читач. А молоді журналісти приходили в «МУ» як  в Ітон. Це був найкращий університет журналістської майстерності в країні. Перша полоса в «Молоді України» - це справді передова. Підвал - це стаття-розслідування, від якої не відірвешся. А вже коли передову писав сам головний редактор - це значить, в країні відбулась подія державної ваги. Ігор Федорович не втратив талановите перо, як став начальником.

Ігор Федорович ще й серця свого не втратив. Хоч і віддавав його щедро і нам, молодим журналістам, і численним читачам, які писали листи в газету так багато, що з пошти мішками носили. Всю редакційну пошту головний редактор читав сам.

Не стало Ігоря Федоровича Лубченка. Немає й газети «Молодь України». Тої, справжньої із мільйонними тиражами. Газета померла, коли з неї пішов головний редактор. Зайшло й наше тепле і щедре сонечко української журналістики. Не повернеш. Нам буде без нього погано.


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Журналіст.


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS