Азаров і знахабнілі борзописці

Прем’єр-міністр Микола Азаров на прес-конференції після з’їзду очолюваної ним Партії регіонів дав відкоша журналюгам, які перейшли всяку межу. Вони, мовляв, не успіхами уряду цікавляться, а запитують, чи не боїться він, що новообраний заступник Сергій Тігіпко його підсидить у партійному кріслі і в якій країні він має намір жити на пенсії
Глава уряду зневажливо тикав продажним писакам. А як інакше можна звертатися до борзописців, котрим байдуже до програми покращення життя вже сьогодні, що її з успіхом втілює уряд на чолі з Азаровим, та які підступно цікавляться закордонною власністю його сина? Мовляв, звідки вона взялася та де чадо прем’єра дістало грошики на розкішні маєтки. Шановний Микола Янович цілком слушно пояснив писакам, що це не прес-конференція про його приватне життя, а за підсумками з’їзду партії справжніх проффе, ой, вибачте на слові, професіоналів, тобто очолюваної ним ПР.

Треба ж розуміти, що цей без перебільшення видатний політик і вдень, і вночі дбає про народне благо і, не жаліючи живота свого, трудиться на народний добробут. Але ж ці створіння з камерами, диктофонами, мікрофонами в руках псують його робочий настрій і чіпляються з якимись дрібними питаннячками, які аж ніяк не пов’язані з долею країни.

І це не вперше трапляється. Раніше журналісти запитували його про маєтки на березі Чорного моря, які нібито внаслідок махінацій у податковій службі були відчужені на користь родини пана Азарова. Прем’єр-міністр тоді не став відповідати мерзенній акулі пера. І правильно зробив. Бо та акула з гнилими зубами і чорним язиком поширює всіляку брехню. Адже подумати, що хоча б одна народна копійка прилипла до чесних працьовитих рук цього альтруїста, може лише або людина з хворою фантазією, або створіння, яке просто здичавіло від свого цинізму. Це ж усім зрозуміло, що на посаді глави уряду може працювати лише кришталево порядна людина з незаплямованою репутацією. А хіба може мати плями на репутації непересічна особа, яка створила для держави таку важливу і прозору структуру, як податкова служба? Всі підприємці одностайно підтвердять, що безкорисливішого, чеснішого та прозорішого державного органу бути просто не може. Він всіляко сприяє розвитку бізнесу і ніяких хабарів не бере, хіба що добровільні пожертви, які підприємці охоче платять.

Без зайвого пафосу варто сказати: молодці, урядовці! Вони вже давно навчилися рішуче ставити на місце писак. Колись Дмитро Табачник, працюючи на посаді голови Адміністрації президента часів Леоніда Кучми, тактовно вказав репортерові жовтої газетки на його справжнє місце. Видання «Киевские ведомости» постійно нападало на працьовитого Табачника і поширювало обурливі наклепи про нього. На прес-конференції він демонстративно проігнорував запитання від, з дозволу сказати, журналіста цього часопису. Цим самим він показав приклад, яким зараз скористався і Микола Азаров.

Але ж лихо в тім, що борзописці не лише самі є вершиною безцеремонності. Вони ще й народ розбещують. Позаяк їхні пики по телебаченню, гугняві голоси по радіо, нікчемні пера в газетах одноголосно ставлять нетактовні запитання. Хоч бери і всі ці ЗМІ закривай одним махом. І пересічні громадяни, життя яких щодня покращує уряд, стають нігілістами, перестають вірити рідній владі на чолі з президентом. Ось уже й афганці, які, як ніхто, навчені в армії поважати начальство, раптом дружно розвертаються спинами до самого глави держави, коли він покладає квіти до пам’ятника загиблим у Афганістані. Вони, мовляв, невдоволені, що влада позбавила їх пільг.

А якби журналісти були чесними, то вони б їм пояснили, що пільги ці відібрані заради їхнього ж блага. Принаймні для того, щоб їм же виплатити борги із заощаджень колишнього Ощадбанку СРСР, які зникли 1991 року. Та й інші соціальні ініціативи, спрямовані на збагачення простого люду, теж потребують коштів. А де ж їх узяти? Не піде ж шановний Віктор Янукович грабувати, щоб нашкребти ці грошики.

Та народ під впливом отруйної пропаганди таких писак, чимало з яких проплачені Заходом, починає нарікати дедалі більше і більше. Якісь провокатори навіть подейкують про бунти. До святая святих українського законодавства Верховної Ради вже намагалися прорватися.

Народна влада за цих умов змушена вдаватися до роз’яснювальної роботи екстраординарними методами. І не треба дивуватися, що на всяких безглуздих протестних заходах міліції більше, ніж крикунів-мітингувальників. Не варто дивуватися, що СБУ, відклавши нагальні справи з пошуку іноземних шпигунів, запрошує крикунів для себе на співбесіди. Треба ж, щоб до народу дійшло нарешті, якщо про нього не подбає ця влада, то ніхто інший геть не турбуватиметься про нього. А народ упертий та ніяк не збагне таких простих речей.

Український тиждень