Скандал в Могилянці: Гвалтуйте! Рятують!!

Зараз мені самого себе гнівно хочеться запитати: «Невже ти не готовий померти за те, щоб ненависні тобі  погляди мали право бути висловлені?». І я, соромлячись власної безпринципності,  відповім: «Я не тільки не готовий, але був би повним кретином, якби помер за це».

Подібне  питання могло б постати після історії  із свавільним закриттям виставки «Українське тіло» у Центрі візуального мистецтва Києво-могилянської академії. В пресі пишуть, що ректор Сергій Квіт побачив ту виставку, нібито обізвав її лайном. Таким чином  нагадав радянського пихатого начальника Микиту Хрущова, який щось подібне сказав  про виставку шістдесятників, а потім її розганяли тракторами. В могилянці до тракторів не дійшло. Але, кажуть, суворий Квіт замкнув приміщення на ключ.

І тут, природно, завирували пристрасті. Учасники виставки оприлюднили звернення із закликом зібрати підписи на їхню підтримку. «Подібними діями, - сказано в ньому, - які ми розцінюємо як неприпустимий акт цензури, з публічної дискусії цілеспрямовано витісняється цілий спектр важливої соціальної та політичної проблематики, унеможливлюючи її критичний розгляд».

Знайшлися журналісти, які розгледіли, так би мовити,  політично-психологічну  складову у вчинку розгніваного ректора. Дописувачка Ліза Бабенко  в інтернет-журналі Ліва.com.ua написала, що «такої  реакційної позиції слід було очікувати». Чому? Та все дуже просто. Сергій Квіт, виявляється, широко відомий своїми націоналістичними поглядами, пропагандою націоналістичного теоретика Дмитра Донцова і публічними контактами з ультраправими.  Якщо  цю логіку розвивати, то, мабуть, якби він був любителем Леніна - в жодному разі не дозволив би собі нічого подібного.

Можна лише гадати, чим керувався Сергій Квіт  закриваючи виставку - чи то вона образила його вишуканий смак. Чи то він справді, можливо, як радикальний націоналіст не може дозволити, аби українське тіло споглядали в усій його непривабливості. Або злякався полум’яного  моралізатора Василя Костицького. Чи, може,  всюдисущого нардепа Вадима Колісниченка, який, поколупавшись пальцем  у зображених на виставці піхвах, висмокче  з цього пальця не лише розпусту, а ще й український буржуазний націоналізм. Як би там не було, а факти волають дурним голосом: цезура - та й годі. «Гвалтуйте! Рятують!!!».

Автор цих рядків мріяв би , щоб зображення пенсів і піхов без зайвої цнотливості зайняли належне їм почесне місце на виставках і музеях незалежної України. Але  роботи  мають бути такими, щоб від споглядання цих творів мистецтва  скромні пані і панянки ловили себе на геть нескромних думках. А в чоловіків щось починало ворушитися у штанях. А від тих творів,  фото яких стоять під новинами про закриття виставки  нічого не лише не заворушиться, а навпаки змаліє і замерзне. Причина одна єдина: вони просто непрофесійно зроблені. Коли  там і проскакують цікаві ідеї, то викладені настільки нудно, що не   хвилюють ні розум, ні тіло. Можливо, за винятком авторки на прізвище Брюховецька. Сама ідея її твору у мене викликає заперечення. Але там принаймні ворухнулося якесь почуття - бо в її мазні  присутній  такий, сякий професіоналізм.

Думаю, що про цей скандал ще шумітимуть трохи. Продовжуватимуть звинувачувати ректора в свавільності, самодурстві,  у порушенні принципів демократії.  Однодумці Сергія Квіта доводитимуть, що порнографії не місце у пристойному науковому закладі. Можуть і автора цих рядків звинуватити в тому, що він не мистецтвознавець, а береться судити про тонке мистецтво. І автор з цим погодиться. Можуть сказати, що не можна критикувати лише тому, що на мій суб’єктивний смак воно не годиться. Я і з цим погоджуся. Скажуть не можна підтримувати закриття мистецького заходу лише тому, що якомусь начальнику воно не сподобалося. І щодо цього у мене нема заперечень.

Але всі ці теоретичні незаперечні принципи розіб’ються  об один анекдот, який я вичитав в інтернеті. « Чим інсталяція відрізняється від перфоманса?». « Коли хтось спершу наклав купку лайна перед твоїми дверима, а потім подзвонив - це інсталяція. А коли спочатку подзвонив, а потім наклав, то те - перфоманс».

В рамках цього анекдоту, на жаль, і відбуваються всі дискусії.