Останнє у блогах

Більше

Останні коментарі

SazuelFloor
genuine viagra viagra gel tabs best price http://viagrawithoutdoctorpres.net - viagra without a doctor viagra and alcohol safe announcements <a href="http://viagrawithoutdoctorpre s.net">viagra ...
Коментарів: 93
Cash Advance
bad credit loans <a href="https://creditloansguaranteed approval.com/">credit loans guaranteed approval</a> bad credit loans <a href=https://creditloansguaranteedapprov al.com/>credit ...
Коментарів: 13
rehzivovodn
http://doxycycline-cheapbuy.site/ - doxycycline-cheapbuy.site.ankor <a href="http://onlinebuycytotec.site/ ">onlinebuycytotec.site.ankor< ;/a>
Коментарів: 241
adusahigeze
http://doxycycline-cheapbuy.site/ - doxycycline-cheapbuy.site.ankor <a href="http://onlinebuycytotec.site/ ">onlinebuycytotec.site.ankor< ;/a>
Коментарів: 241
ojudpigohu
http://doxycycline-cheapbuy.site/ - doxycycline-cheapbuy.site.ankor <a href="http://onlinebuycytotec.site/ ">onlinebuycytotec.site.ankor< ;/a>
Коментарів: 241
iniduzozonju
http://doxycycline-cheapbuy.site/ - doxycycline-cheapbuy.site.ankor <a href="http://onlinebuycytotec.site/ ">onlinebuycytotec.site.ankor< ;/a>
Коментарів: 241
Direct Lender Loans
credit loans guaranteed approval <a href="https://creditloansguaranteed approval.com/">credit loans</a> credit loans guaranteed approval <a href=https://creditloansguaranteedapprov al.com/>credit ...
Коментарів: 7
Money Loan
bad credit loans guaranteed approval <a href="https://creditloansguaranteed approval.com/">credit loans guaranteed approval</a> poor credit loans <a href=https://creditloansguaranteedapprov al.com/>credit ...
Коментарів: 19
Matthewbussy
https://clck.ru/BNBSY - заработок в интернете с выводом
Коментарів: 4730
Quick Loans
credit loans guaranteed approval <a href="https://creditloansguaranteed approval.com/">credit loans</a> credit loans guaranteed approval <a href=https://creditloansguaranteedapprov al.com/>credit ...
Коментарів: 3

Архів


Епоха державного антисемітизму?

Борис Бахтєєв, 13.12.2011 11:26

Дивні речі відбувалися на початку цієї осені. Світ (саме що світ) відзначав сумні роковини - сімдесятиріччя початку масових розстрілів у Бабиному Ярі. А дивні речі влаштувала наша влада. На рівні офіційної риторики влада «забула» про всіх жертв Бабиного Яру, окрім євреїв. Цигани, оунівці, військовополонені, мирні кияни - порушники встановленого окупантами «порядку»  - жодної згадки про всіх них на офіційному рівні не було.

На рівні офіційних дій влада «забула» подарувати свою дорогоцінну увагу всім без винятку скорботним заходам - навіть улаштованим єврейськими організаціями. На рівні ж наших «вільних» ЗМІ... А от підібрати цьому визначення дуже й дуже важко.

Тоді ж, наприкінці вересня, на щорічну прощу до Умані з’їжджалися хасиди. Цьогоріч, після встановлення безвізового режиму взаємних поїздок між Україною та Ізраїлем, очікували різкого зростання кількості прочан. (Оцінки ці в підсумку виявилися сильно завищеними. Те, про що буде написано нижче, змушує запідозрити: чи не навмисне?)

Днів за десять до початку прощі українські ЗМІ почали просто-таки війну проти хасидів. День за днем із телевізорів і радіоприймачів лунали жахливі історії про те, як страждають бідолашні уманчани, як кляті хасиди встановлюють у їхніх оселях свої порядки, як вони зневажають українців і знущаються з них. І за собою не прибирають, навіть у туалетах, і співають голосно, й узагалі мир і спокій порушують. Нема через них нормального життя, звичний ритм у місті виявляється геть зруйнованим.

Національне (державне!) радіо розповідало про приїзд хасидів ледь не в режимі зведень із фронту. Усій Україні нічого не лишалося, як тільки співчувати уманцям, що опинилися майже під чужоземною окупацією. Минулорічні, а згодом і цьогорічні конфлікти було роздуто до масштабів національного лиха, Національне радіо й телеканали змальовували хасидів як хуліганів-головорізів. При цьому провину за бійки та сутички (складалося враження, ніби вони відбувалися на кожному кроці й безперервно) радіо й телебачення покладали виключно на хасидську сторону.

Було цілковито замовчано той факт, що внаслідок бійки загинув ізраїльтянин (випуски новин вели мову про одного загиблого; з контексту складалося враження, що то не міг бути ніхто, окрім українця). Також було замовчано факт того, що кількох уманців було затримано міліцією за звинуваченням у влаштуванні бійки з прочанами.

Про ці факти можна було дізнатися лише з нечисленних друкованих та інтернет-видань; радіо й телебачення ж віщували катастрофу: насувається орда, Вітчизна в небезпеці!

Почитати коментарі до матеріалів про цьогорічну прощу хасидів - волосся встає дибки. Такого людиноненависництва, такої кількості реплік у стилі «А от молодець був Гітлер» у коментарях в українському інтернеті (для полум’яних борців із націоналістами - здебільшого російськомовних коментарів у російськомовному інтернеті!!!) не було ще ніколи. Чи не телебачення з радіо спровокували їх?

ВО «Свобода» заявила про бажаність перенести могилу цадика Нахмана до Ізраїлю - мовляв, щоб і духу тих хасидів в Україні не було. «Умань без хасидів!» - виголосили «свободівці» гасло. Гаразд, ВО «Свобода» є ВО «Свобода». Але ту саму ідею з тією самою мотивацією (тільки висловленою дещо делікатніше) підтримала костенківська УНП!

Повідомлення про буцімто катастрофу в Умані цілковито затьмарили собою тему Бабиного Яру, на їхньому тлі ця тема загубилася. Кореспонденти всіх без винятку телеканалів дивним чином знехтували навіть тим аспектом теми, який, здавалося б, лежав на поверхні.

Повторю: цього року святкування єврейського Нового року збіглося в часі (причому абсолютно збіглося!) з сімдесятими роковинами початку масових розстрілів євреїв у Бабиному Ярі. То невже не цікаво було: чи внесли прочани корективи до свого святкування? Чи згадують узагалі про цю гірку подію? Чи вшановують пам’ять безневинних жертв Холокосту? Цікавий аспект, чи не правда? То чому ж він не зацікавив телевізійників? «Умучені від хасидів» - а там хоч трава не рости? Аспект висвітлення завдано; крок праворуч, крок ліворуч - самі знаєте що?

Варто зауважити: так, хасиди є представниками ортодоксального (дуже ортодоксального) юдаїзму. Хоча на момент свого виникнення хасидська течія вважалася за прогресивну й навіть реформаторську. Наведу два особистих враження. Перше: Київ, вересень минулого року. Самісінький центр, Європейська площа. Іде групка чорнявих хлопців. Голосно й дуже емоційно розмовляють, жестикулюють. Кроків за двадцять поза ними йде групка дівчат. Усі - в довгих сукнях, у хустках, що закривають усе, окрім обличчя. Очі опущені додолу, в руках - важкезні сумки та валізи, розмовляють між собою вони пошепки.

«Мабуть, араби», - майнула думка. Аж тут помітив: на головах у хлопців - кіпи. І згадав: це ж якраз тільки-но, день-два тому, завершилося паломництво хасидів до Умані!

І друге враження. Дніпропетровськ, самісінький центр, проспект Карла Маркса поблизу центрального універмагу. Неймовірна спека, +35. Хлопець із дівчиною. Він - у футболці та джинсах, вона - в ультрамодерному костюмі: легенька бавовняна блузка з короткими рукавами та з такого самого матеріалу брюки - з низьким дном, що теліпається десь на рівні колін, на голові - чи то капюшон від тієї блузки, чи то хустка. Просунута молодь? Але в дівчини під блузкою - товстелезний чорний вовняний светр, такі зазвичай носять узимку. Він закриває все - від шиї ледь не до самих пальців рук. З дівчини просто ллється піт - але вона мужньо несе своє «літнє» вбрання. Оцей контраст між костюмом за останньою модою й светром «усе закрито» просто-таки б’є в очі.

Стоять вони, стоять і раптом рушають. Він - попереду, вона - кроків на десять позаду, йти намагається слід у слід. Погляду не піднімає: чесне слово, таке враження, ніби вона вперше в житті наважилася вийти на вулицю без паранджі. На голові в хлопця - кіпа... Що ж, недаремно кажуть: Ізраїль - дивовижна мішанина з усіх сущих у світі культур та епох.

Так, хасиди - з нашого погляду, архаїчна релігійна течія, з притаманними їй особливостями суспільних стосунків і повсякденної поведінки. От тільки небажання (табу) щось робити у свята - це ніяка не зневага до України та українців. В Ізраїлі ортодоксальні юдеї поводяться так само, чим викликають невдоволення світської більшості населення цієї країни. У будинках ізраїльських міст є навіть спеціальні ліфти, які щосуботи й у свята зупиняються на кожному поверсі - щоб ортодоксальні юдеї не змушені були натискати кнопки. На релігійні свята в Ізраїлі зростає смертність - бо ортодоксальні юдеї вважають за гріх скористатися телефоном, аби викликати лікаря. Такими є реалії цієї країни - безвідносно до інших країн і народів. Але чи розуміють це ті, хто дивиться українське телебачення? А чи їм утовкмачують, ніби це хасиди навмисне демонструють свою зневагу до українців? Адже будь-який фаховий кореспондент мав би бодай зацікавитися: а чому це після хасидів залишаються купи сміття? А як там у них удома?

Змальовувавши страхіття хасидської навали, розписувавши в репортажах і синхронах, яких руйнувань завдавали прибульці квартирам уманців, наші телебачення й радіо одностайно замовчали фундаментальний факт: прочани не вдираються до квартир уманців, не захоплюють їх, а знімають і платять за це чималі (дуже й дуже чималі) гроші, коштом яких чимало уманців безбідно живуть цілий рік. І якщо мешканці Умані так уже не хочуть, щоб у їхніх квартирах мешкали чужинці, вони мають дуже простий вихід - не здавати їх. А з репортажів можна було зрозуміти, ніби хасиди ледь не захоплюють квартири силою.

Одностайність усіх телеканалів у висвітленні події наводила на думку про скерованість антихасидської пропаганди в масштабах держави. «Умань без хасидів!» - здавалося, це гасло стало тих днів загальноукраїнським.

...Гаразд, погодьмося: уманчани мучаться від того, що їхнє місто заполоняють люди іншої віри, інших традицій та інших правил поведінки. Але як із паломництвом наших громадян до Святої Землі? Адже тамтешнє населення - що євреї, що араби - до православ’я теж, м’яко кажучи, є байдужим! І поведінкові стереотипи українців їм теж часто-густо видаються... ну, не надто звичними й зручними, а то й не надто цивілізованими. А може, українці славляться своєю законослухняністю та неконфліктністю? Усі без винятку? А може, святкування християнськими прочанами, наприклад, Великодня не порушує звичного ритму життя місцевого населення? А поміж тим, угода про безвізові поїздки в даному разі є двосторонньою, й так само, як цього року в Україні побільшало ізраїльтян, наступного року в Ізраїлі побільшає українців! То, може, варто й ізраїльським ЗМІ розписувати в усіх барвах випадки неналежної поведінки українців?

А може, в Україні немає православних релігійних фанатиків, зокрема серед вірних Московського партіархату? (В даному разі згадування Московського патріархату позбавлено політики й ідеології, а є лише констатацією безсумнівного факту: ортодоксальні православні нізащо не можуть бути вірними церкви, яка не є загальновизнаною як канонічна. Тож православні фанатики - це таки вірні УПЦ - МП.) Може, не побачити в Києві біля православних храмів груп неохайних жінок у глухих хустках та чоловічих черевиках? А може, серед православних немає людей, які демонструють зневагу й презирство, а то й ненависть, до представників інших конфесій?

Зрештою, може, наші ЗМІ є конфесійно толерантними? Протягом останнього часу на Національному (державному!) радіо довелося чути дві «християнські» програми. Першу було присвячено вихованню дітей. Ведучий і гості стверджували, що фізичне насильство є єдино правильним способом виховання, лише воно здатне утримати дітей від антисуспільної поведінки, діти, мовляв, мають ще й дякувати батькам за те, що ті б’ють їх, і взагалі кожна в кожної нації найефективнішим методом виховання є традиційний для цієї нації; для нас - ремінь. А ще розповідали про «повагу до старших», яка зводилася до одного: старші завжди праві, діти завжди винні.

Другу програму було присвячено жінкам, у ній стверджували: брюки є гріхом, косметика й парфуми є гріхом, жінкам узагалі не личить вештатися вулицями без чоловіків, а тим паче виявляти громадянську активність; їхнє місце - вдома біля дітей.

Ну й, нарешті, зовсім уже одкровення: ми - православні, бо ми правильно славимо Бога, а не так, як нам диктують з Америки. Але чомусь у жодній цивілізованій країні світу не проголошують гасел «без українців» або «без православних».

Зрештою, самі ізраїльтяни скаржаться: в нас тепер безлад, якого ніколи не було. Такий самий безлад, як і у вас: усі довкола влади тільки й чубляться за місця. А нещодавно трапилося й зовсім неможливе: майора ізраїльської армії (а армія в Ізраїлі - річ свята) затримали за контрабанду наркотиків. Чимало ізраїльтян пояснюють це просто: з останньою хвилею імміграції приїхало надто багато людей, які є євреями лише за паспортом і за прізвищами, а в душі - типові «хомо-совєтикуси». Тих людей, які докладали неймовірних зусиль, аби записатися в паспорті росіянами, а потім, коли це стало економічно вигідно, раптом згадали, що вони - євреї.

То чи серед українців таких от «хомо-совєтикусів» немає? Зовсім-зовсім немає?

Але навіщо так далеко ходити? Щорічна навала приїжджих на Крим ані в яке порівняння не йде з паломництвом хасидів до Умані. Кількість населення Ялти, до речі, абсолютно дорівнює кількості населення Умані. Усі інші міста Південного берегу Криму (окрім Севастополя), а тим паче селища - незрівнянно менші. Публіка до Криму теж їздить різна - до того різна, що у приватній розмові севастопольські міліціонери скаржилися: улітку їхнє місто стає украй криміногенним, і злочинців не впіймати: скоїли вони злочин і тут само поїхали з міста, шукай потім їх. Серед кримчан теж чимало (дуже й дуже чимало) невдоволених навалою відпочивальників; якось один мешканець Керчі сказав навіть у приватній розмові, що «наши люди должны работать, а не по курортам ездить». І сміття після відпочивальників у Криму залишається - Умані й не снилося, й побитого-поламаного - не злічити. Ну то й що - може, влаштовувати акції «Крим без курортників», а телебачення хай собі показує, що курортники - то ледь не шкідники й диверсанти?

І знову ж: навіщо так далеко ходити? Менш ніж за рік Україна очікує на чемпіонат Європи з футболу. А футбольні «ультрас» - то вам не глибоко набожні хасиди. Та й буде їх дещо більше. То, може, поки не пізно, відмовмося від чемпіонату? Або влаштовуймо акції «Євро - 2012 без уболівальників»?

До речі, Умань під час паломництва хасидів - це просто унікальна лабораторія, полігон, на якому правоохоронні служби могли б відпрацьовувати на практиці свої дії під час футбольного чемпіонату. Польща, скажімо, такого не має.

А може, взагалі перетворімо Україну на щось середнє між Туркменістаном та Північною Кореєю, виженімо іноземних гостей як таких, бо від них самі лише капості - й заживімо собі щасливо?

Це - один аспект. Є й інший. Припустімо, вимоги УНП (ВО «Свобода» не чіпаймо) щодо перепоховання цадика Нахмана в Ізраїлі буде задоволено. Якого резонансу у світі це набуде? Україна тим самим прямо заявить, що ізраїльтяни є в нас небажаними гостями?

Хоч би як хто до цього ставився, а життя й діяльність Нахмана з Брацлава - це сторінка української історії й саме її. Не ізраїльської, а саме української. Як і взагалі історія українських євреїв. Один приклад: був в СРСР відомий естрадний співак Еміль (Рахміль) Горовець, уродженець Гайсина. Ще на початку 1970-х років він виїхав до Ізраїлю, й з тих пір в СРСР його було наказано забути. От що пише про нього російська (!) «Вікіпедія»: «В 1960 году (йому було 37 років. - Б.Б.) Горовец запел на русском языке, который был для него третьим - после еврейского и украинского». Та сама стаття в російській «Вікіпедії» наводить слова співака: «Готовясь к отъезду, я сделал большую программу на еврейском языке. Но откуда мне было знать, что культура на идише в Израиле искореняется? Представители " Сохнута" со мной упорно говорили на иврите, хотя все они отлично понимали и русский, и идиш». Ідиш, література й культура на ньому - це все факти української історії та української культури. Так само, як кримьскотатарська, румейська, урумська, мова татар Донбасу...

Так само, як ізраїльські місії на хвилі національного відродження викладають українським євреям іврит замість рідного для їхніх дідів і прадідів ідишу, так і грецькі місії викладають українським грекам новогрецьку замість румейської та урумської, вважаючи останні за «неправильні». Загальновідомі ж представники донецьких татар більше цікавляться футболом, ніж відродженням мови їхніх батьків. Тож, окрім України, підтримувати всі ці мови й культури нема кому. Оголошувати їх чужинницькими, а то й ворожими - значить заганяти їх у небуття.

Здавалося б, українські патріоти, люди, що вболівають за українську культуру, мали б розуміти це краще за інших. Бо відчули все це на собі й не мали б поводитися з іншими так, як дуже не хотіли б, щоб поводилися з ними...

Сталася, взагалі-то, страшна річ. Дуже страшна, жахлива й огидна. Смакуючи окремі випадки конфліктів хасидів із уманцями, наші ЗМІ (а слідом за ними й деякі «патріоти») витягнули з шухляд забутий зі сталінських часів (якщо не з часів «справи Бейліса») принцип колективної провини. Коли протиправні дії скоює громадянин України Іваненко, хто винен? Громадянин Іваненко. Коли протиправні дії скоює громадянин Ізраїлю Іванзон, хто винен? Євреї, всі до єдиного. От саме таку думку навіювало й навіювало українцям телебачення. Чи, може, я перебільшую? Може, насправді ідея всіх телелякалок була якоюсь іншою?

Отут ми й підходимо до сакраментального запитання: навіщо? Якою є мета?

Адже за наших нинішніх умов можна стверджувати: якщо якась тема знаходить однакове, односпрямоване висвітлення в переважній більшості ЗМІ - без участі владних інституцій тут не обійшлося. Тож навіщо тим владним інституціям було розпалювати в українському суспільстві печерний антисемітизм, ненависть (чи, принаймні, неприязнь) до євреїв? Відповідей тут може бути декілька. Найперше - спровокувати «патріотів», щоб тим самим показати «звіряче обличчя опозиції». На щастя (й на велику честь), окрім костенківців, на цю провокацію ніхто не клюнув. (ВО «Свобода» повелося саме так, як і мало повестися, виходячи з його ідейних настанов, тому «свободівців» до тих, хто клюнув, не зараховуймо.)

Інше завдання - знайти вихід з тупика, в який влада себе загнала. З одного боку, їй конче потрібно довести, що то вона й саме вона інтегрує Україну до цивілізованого світу (хоча насправді умови безвізових взяємних поїздок українців та ізраїльтян було напрацьовано ще за попередньої влади; залишалося тільки поставити остаточний підпис, що нинішня влада й зробила). З іншого боку, їй не менш конче потрібно, щоб світ знав про Україну лише з її слів (переможних рапортів), а отже, щоб якомога менше іноземців бачили Україну на власні очі.

І третє завдання - приховати, закамуфлювати власну неспроможність розв’язати проблему паломництва хасидів до Умані. Точніше, навіть не неспроможність, а нецікавість до цієї проблеми, нехтування нею. Бо проблема справді існує. Що треба робити, щоб її розв’язати? Правильно: докласти зусиль. Аж до того, щоб запровадити спеціальні законодавчі акти, які б регулювали її й саме її. Щоб і хасидам в Умані було комфортно, щоб вони відчули українську гостинність (а це ж буде позитивна репутація України по всьому світі - адже євреї мають родичів і знайомих чи не в усіх країнах!), але щоб і уманцям було якомога менше незручностей, а тим паче щоб уманські жінки не мусили з настанням сутінок сидіти вдома й не висовувати носа на вулицю, як «наполегливо просять» хасиди, бо, за їхніми переконаннями, жінкам у свято місце вдома й лише вдома. Щоб обидві сторони не лише не заважали одна одній, а допомагали. Щоб обидві сторони знали свої права й обов’язки й могли відстояти їх у суді, покладаючись не на абстрактні, а на цілком конкретні законодавчі норми.

Наша влада й тут мавпує Росію. Російська Федерація на очах перетворюється на країну, де всі ненавидять усіх. За етнічним походженням, фахом, статками, місцем проживання, статтю. Класичний принцип «Поділяй і володарюй». Нещодавно в інтернеті переглядав кадри автокатастроф. Коментарі до них жахали. Чи не більшість коментаторів зловтішалися, коли в катастрофах гинули етнічні неросіяни (а тим паче кавказці або українці). Якщо в аварії винен росіянин - коментатори не шкодували для нього епітетів. Особисто для нього. Якщо в аварії винен етнічний неросіянин - коментатори звинувачували всю націю. Якщо в аварії винна жінка - яких тільки характеристик і «добрих побажань» усім жінкам не було в коментарях!

Ба більше: чимало росіян пишаються своєю ксенофобією, сексизмом та численними іншими фобіями! Пишаються своїм хамством, вбачають у ньому ознаку великої нації!

Звісно ж, і наша влада стоїть перед спокусою поділяти й володарювати. От тільки шлях цей є загибельним. Варто в тій самій Росії трішечки послабшати тотальному контролю влади над суспільством - і країна вибухне від накопиченої в ній ненависті всіх до всіх. Майбутнього на ненависті не збудуєш. А мораль з-під палки існує рівно доти, доки є палка.

Варіант статті вийшов в інтернет-виданні «Українське Слово»


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Журналіст.


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS