СРСР: рай для Буратино

Навіть ті, кому сьогодні тридцять, не пам’ятають життя за СРСР. Вони, звісно ж, мають дитячі спогади, але оцінити ту епоху з, так би мовити, суспільно-економічного боку не можуть. Ті, кому сьогодні двадцять, узагалі в СРСР не жили. Вони знають про СРСР лише з розповідей близьких людей та зі ЗМІ.

Сьогодні серед молодих українців помітно поширюється «ностальгія за тим, чого не бачив». СРСР в уяві чималої кількості молодих людей постає ледь не раєм земним, благословенною країною, де всі жили багато й щасливо.

Тоталітаризм, утиски свободи? Нинішнім молодим людям важко уявити, що це таке. Їм важко уявити, що таке зарегламентоване життя, коли кожен крок - під контролем, коли нічого не можна. Коли, скажімо, директор школи наказує учням випускного класу (які вже мають паспорти!), які зачіски їм дозволено носити, а які не дозволено, й із лінійкою вимірює довжину волосся - щоб ані на міліметр не довше, ніж дозволено.

Нинішнім молодим важко уявити, що відома фраза з «Діамантової руки»: «Не будете покупать лотерейные билеты - отключим газ» була не такою вже далекою від реальності. І це зовсім не за «доісторичних» сталінських часів. Важко уявити, що таке відчувати себе безправним і залежним від будь-якого найменшого клерка, коли хамувата продавщиця в гастрономі - не менш як Представниця Держави (бо й справді гастрономи були державними), а покупці - настирливі прохачі, що відволікають Представницю Держави від важливих державних справ.

Важко уявити: водій автобуса, що проскочив зупинку, на всі протести пасажирів спокійно відповідає: «Подякуйте державі, що вас узагалі возять!», й у відповідь усі мовчать, бо знають: водій тут - начальник. Ресторанні офіціанти, жеківські сантехніки, гардеробниці в театрі, приймальниці в хімчистці - всі вони були не обслугою, а начальством, Представниками Держави. А ви для них були ніхто.

Уже не так легко пригадати: в магазинах треба було вистояти довжелезні черги двічі - спочатку до каси, а потім уже, з чеком, до продавця. І чек у покупця не залишався, його треба було віддати продавцеві. Якщо вам продали брак - що ж, не пощастило вам, не склалося з покупкою. Довести ви нічого не могли.

Важко уявити, як це: щоб зробити одну маленьку ксерокопію, треба брати дозвіл у «Першому відділі», й будь-кому його не дадуть, а ксерокопійований текст ретельно перевірять.

Натомість у ЗМІ (а ще більше в інтернеті) поширюється «прейскурант радянського життя». З нього виходить: громадяни СРСР жили просто-таки в казковій країні мрій. Коробка сірників, олівець, склянка газованої води без сиропу коштували 1 копійку! Проїзд у трамваї, склянка квасу, маленька булочка - 3 копійки! Проїзд у тролейбусі (насправді, до речі, не в усіх містах), 1 кВт/год. електроенергії - 4 копійки! 7 копійок коштували порція морозива, лампочка. 10 копійок - бутерброд із ковбасою в кафе, кілограм картоплі. 15 копійок - плавлений сир «Дружба» (укладачі прейскуранту, щоправда, забувають нагадати, що це не за кілограм, а за 100 грамів), кілограм кавуна, склянка виноградного соку. 16 копійок - хліб «Український», кілограм борошна, півлітра молока.

20 копійок - проїзд у таксі за кілометр (от тільки дуже хотілося б знайти бодай кого-небудь, кому бодай одного разу вдалося розплатитися з таксистом саме за таким тарифом), білий хліб. 22 копійки - порція дорогого морозива, тістечко, пиво «Жигулівське» (пляшка). 30 копійок - літр бензину, півлітра кефіру, шкільний обід. 40 копійок - літр дорогого бензину, кілограм рису, кілограм ліверної ковбаси, чоловіча стрижка. 46 копійок - кілограм гречки, літрова пляшка молока. 50 копійок - комплексний обід у їдальні, пачка жуйки (щодо останньої, піди ж її ще знайди у продажі!). 50 копійок - квиток у кінотеатр. 55 копійок - банка згущеного молока (теж номінальна ціна: згущенка була величезним дефіцитом). 72 копійки - трилітрова банка яблучного соку.

90 копійок - десяток яєць, плитка шоколаду, шкарпетки чоловічі, кілограм цукру, рушник махровий. 1 рубль - обід у їдальні, місце на курорті в розпал сезону за добу (брехня!). 2 рублі 20 копійок - кілограм ковбаси «Докторської», десятилітрове пластикове відро. 2 рублі 90 копійок - кілограм ковбаси «Любительська». 3 рублі - кілограм яловичини, кілограм сиру, книга, жіноча стрижка плюс хімія, щомісячна плата за електроенергію, футбольний м’яч. 3 рублі 40 копійок - кілограм масла. 3 рублі 60 копійок - пляшка шампанського.

Даруйте за довгий список, але як же мають почуватися нинішні школярі та студенти, прочитавши його? Та в них просто дихання має перехопити! Юність - вік радикалізму, тож будь-який нормальний школяр чи студент має тут само загорітися бажанням будь-що відновити той земний рай. Докласти всіх зусиль, аби жити так, як жили його батьки. У стані перехопленого дихання одразу й не збагнеш: ті копійки - то зовсім не «ці» копійки, сьогоднішні.

За що, до речі, окрема подяка тим мудрагелям, які 1996 року, запроваджуючи гривню, не знайшли нічого кращого, як тільки назвати нову розмінну монету копійкою.

І головне ж, нічого не заперечиш: здебільшого весь цей список - правдивий. І хай деякі ціни подано станом на початок 1970-х років, а не на початок 1980-х, але ж однаково вражає! От тільки список цей - неповний.

Тож доповнимо його. 100 рублів на місяць - найбільша можлива зарплата випускника вишу, в разі вдалого розподілу. 120 - 160 рублів на місяць - зарплата інженера у НДІ, лікаря в поліклініці або лікарні, вчителя у школі, бухгалтера. 90 рублів на місяць - зарплата фахівця з технікумівською освітою, медсестри, виховательки дитячого садка, секретарки, бібліотекаря, музейного співробітника. 80 рублів на місяць - зарплата прибиральниці, двірника. 60 рублів на місяць - дуже поширений розмір пенсії. 47 рублів на місяць - пенсія за другою групою інвалідності. 300 - 400 рублів на місяць - зарплата університетського доцента, а то й професора.

І ще продовжимо цей ряд. Найдешевший кольоровий телевізор - 700 рублів. (А 1980-х років чорно-білі вже остаточно виходили з ужитку.) Ціни в СРСР, до речі, мали одну характерну особливість. От у продажі з’являється новинка, річ нового покоління. Вона, звісно ж, коштує дорожче, ніж старіші її аналоги. Минає час, ці старіші аналоги знімають із виробництва, новинка припиняє бути новинкою й набуває широкого поширення, але... так і не дешевшає. І не подешевшає ніколи. Наступна новинка, виріб ще новішого покоління, коштуватиме ще дорожче й теж ніколи не подешевшає. І при цьому офіційного зростання цін немає: не можна ж зіставляти новинку зі старим мотлохом!

Але продовжимо далі. Джинси - 150 - 180 рублів у магазині (купити їх там можуть лише лічені щасливчики, переважно москвичі) та 200 - 250 рублів із рук. Осінні куртки з емблемою московської Олімпіади, виробництва Східної Німеччини (вони з’явилися в київському ЦУМі лише одного разу; черга стояла на цілий поверх) - 120 рублів. Непогане на вигляд літнє взуття радянського виробництва - від 40 до 50 рублів, зимове - від 70 до 100. Наручний годинник більш-менш пристойного дизайну в магазині (не ювелірний і не на спецзамовлення) - 85 - 90 рублів.

Уже зовсім не так привабливо виглядають ті копійчані ціни, чи не правда? Якщо брати паритет цін і зарплат за абсолютними значеннями, то ті ціни треба помножити на двадцять, а то й на тридцять. І... чимало з них виявляться такими самими, як і тепер. Відносно середніх зарплат. Так, чимало з них виявляться все ж таки нижчими. Але істотно нижчими - не так уже й багато.

От вам і весь земний рай. От вам і «золотий вік». І справді: напівправда гірша за брехню. Якби не напівправда, було б зрозуміло: радянський «земний рай» - намальований, мов заповітні двері в казці про Буратино.

Стаття вийшла в інтернет-виданні «Українське Слово» www.ukrslovo.org.