Останнє у блогах

Більше

Останні коментарі

BrianRes
<a href=http://vip.sibirki.com>Прос итутки новосибирск</a> <a href=http://lux.nsexy.ru>Прости тутки новосибирск</a> <a href=http://nsk.siblaguna.org>про титутки ...
Коментарів: 14
Billymib
v https://tinyurl.com/y7vbqh7x viagra price e https://bit.ly/2vwsJpi viagra vs cialis vs levitra b https://tinyurl.com/ya7kgxa4 cialis 5mg best price
Коментарів: 1548
ThomasNed
g https://tinyurl.com/ya7kgxa4 cialis from india f https://tinyurl.com/y7vbqh7x buy viagra online l https://bit.ly/2HzjlGc cialis vs levitra
Коментарів: 1548
KevinWag
f https://bit.ly/2vwsJpi is there a generic viagra <a href= https://bit.ly/2vwsJpi >viagra</a> thought
Коментарів: 1548
rxjcwolCed
<a href=https://onlinecasino.us.org>casi no games</a> <a href=" https://onlinecasino.us.org ">casino slot</a> <a href=https://onlinecasino.us.org/>pal a casino ...
Коментарів: 1548
DonaldBiorp
k https://tinyurl.com/ya7kgxa4 cialis cost <a href= https://tinyurl.com/ya7kgxa4 >buy cialis</a> doing
Коментарів: 1548
Modafinil
http://essaywritingserviceoc.com ; http://paydayrgd.com ; http://modafinilyc.com ; https://viagra17.com ; http://cialisxtl.com
Коментарів: 1548
Nathantup
http://essaywritingserviceoc.com ; http://paydayrgd.com ; http://modafinilyc.com ; https://viagra17.com ; http://cialisxtl.com
Коментарів: 1548
Curtisval
z https://bit.ly/2HzjlGc generic cialis india
Коментарів: 1548
Bradleyamelf
v https://bit.ly/2HzjlGc cialis for daily use <a href= https://bit.ly/2HzjlGc >buy cialis online</a> mind
Коментарів: 1548

Архів


Приреченість Тимошенко

Борис Бахтєєв, 28.11.2011 11:41

Можливо, писати таку статтю сьогодні, коли Юлія Тимошенко перебуває в ув’язненні, є не надто шляхетним. Можливо... Тільки от політика не знає сантиментів: вона вимагає, щоб на її уроках навчалися. Щоб робили висновки з помилок і не повторювали їх - тим більше коли помилки обертаються тим, чим обернулися вони для Тимошенко.

Юлія Тимошенко заплатила за свої помилки жорстоку ціну. Бо до дуже значної міри сама торувала собі шлях до Лук’янівської в’язниці, а своїм катам - шлях до комфортних крісел на Банковій та Грушевського.

Спробуймо з висоти часу поглянути на те, чим запам’яталася Тимошенко - зокрема як лідер опозиції. Так, деякі фрагменти, моменти, що виринають із пам’яті. Найперше - це поява лідерки «Батьківщини» в ток-шоу: щоразу вона виголошувала суперемоційні промови, таврувала всіх і вся направо й наліво - і щоразу красиво зникала зі студії. Ефектно залишала сцену в момент кульмінації. Коли подібне відбувається один-два рази, це ще ані про що не свідчить. Коли це перетворюється на систему, це вже виглядає як неповага до ведучого, до інших гостей студії, та й до телеаудиторії. Як свідчення: Тимошенко вважає себе за аристократку, якій не до лиця дискутувати з простолюдом. Вона, що зве себе лідером демократичних сил, дивилася на співгромадян згори.

Кожний публічний виступ Тимошенко залишав без відповіді одне й те саме запитання: чи вміє вона взагалі мислити концептуально?  «Нинішня влада є злом, безумовним злом! - неодноразово повторювала вона. - Українці мусять обирати між злом і добром!» Отже, все гранично просто: нинішня влада є злом, а все, що не зло, автоматично стає добром. Доводити власне «добро» вже не треба. З того очевидного й загальновідомого факту, що нинішня влада погана, мали випливати буцімто незаперечні докази чеснот Тимошенко.

Тим часом що впадало в око, то це практично повна відсутність у Тимошенко концептуальної критики економічної політики нинішньої (та й будь-якої) влади. Не «той падлюка, а той зараза», а саме концептуальної критики. «Вони погані, ми хороші. Замініть їх, поганих, на нас, і ми будемо робити те саме, тільки добре», - от яким було постійне послання Юлії Тимошенко суспільству.

Якось у ток-шоу Тимошенко що є сил таврувала проголошені владою «реформи». Називала цифри, скільки отримав бюджет у результаті тих чи інших «реформ», і порівнювала це зі статками того чи іншого олігарха: скільки, мовляв, отримав би бюджет, якби того олігарха «розкуркулили». Ото б, мовляв, і були справжні реформи. От тільки, так само як і владі, Юлії Тимошенко й на думку не спало: метою реформ має бути оптимізація функціонування державних інститутів, а зовсім не наповнення бюджету отут і зараз. Коли єдиною метою є наповнення бюджету, то це ніякі не реформи, а звичайнісінькі фіскальні заходи.

Що ж до «розкуркулити»... Зрозуміло: в Україні є значний соціальний попит на «отнять и поделить». Зрозуміло: без припинення незаконних фінансових оборудок і воздання авторам цих оборудок по заслугах майбутнього в країни немає. Не менш зрозуміло: високопосадовців, для яких влада є бізнесом, треба притягнути до відповідальності, а незаконно придбані статки віддати на суспільно корисні справи. От тільки чи цього достатньо? «Експропріюємо екпропріаторів і заживемо щасливо, віднині й вовіки віків», - хіба не таке малореальне послання надсилала Тимошенко суспільству? І до речі, а хіба в Юлії Тимошенко ніколи не було жодної можливості бодай спробувати «експопріювати експропріаторів» на практиці, а не лише на словах і не лише в умовному способі?

Програма «Республіка», 5 канал, 18 листопада. Олександра Кужель, що останнім часом намагається грати роль «нової Тимошенко», таврувала високих чиновників, які живуть вочевидь не за офіційними доходами й виступають проти суспільного контролю їхніх витрат. «Почніть із себе!» - закликала Кужель. Підраховувала, скільки яких суспільних потреб можна було б задовільнити за рахунок цих неправедних статків. Виголошувала вона ще чимало правильних слів. Не сказала тільки про одне - мабуть, малозначуще: в демократичній країні всі громадяни мають бути рівноправними. У демократичній країні не може існувати різних законодавств і різних обсягів правоздатності для різних станів, класів і суспільних прошарків. А це усвідомлення якраз і є саме тим, що відрізняє соціальну справедливість від експропріації нібито експропріаторів. Як і «нова Тимошенко», ніколи не наголошувала на рівних правах і справжня Юлія Володимирівна, пропонуючи суспільству дивитися на неправедно здобуті статки й привілеї з суто меркантильного погляду.

Опинившись в опозиції, Юлія Тимошенко проводила щодо опозиції ту саму політику, яку Віктор Янукович проводить щодо політичного середовища в цілому: хто не з нами, той проти нас; немає бога, окрім Тимошенко, і Турчинов - пророк її. Сьогоднішня бліда неміч опозиції - то, серед іншого, й наслідок авторитаризму лідерки «Батьківщини». Бо надто довго українці мусили підтримувати не ідеї, не принципи, не, зрештою, свої інтереси - а ЇЇ й лише ЇЇ. Надто довго закликала їх Тимошенко не довіряти нікому, окрім неї персонально. Надто довго втовкмачувала: всі, хто не є її партійними підлеглими, всі, кому вона не може віддавати накази й розпорядження, - всі вони є фальшивими опозиціонерами, засланими козачками. Вдаватися в докази й аргументи при цьому Юлія Володимирівна вважала за зайве: її слова українці мусили потрактовувати як беззаперечну істину.

От і дискусії довкола закону про декриміналізацію економічних правопорушень перетворилися на чергову гру. Тільки вже коли закон мали ухвалити в остаточній редакції, деякі (не всі!) опозиціонери раптом пригадали: є ж іще суспільство, є ж іще держава, й цей закон матиме якісь наслідки й для них. Що ж було до того? А до того наші законодавчики (законовдавчики) гралися: одні прагнули, щоб було скасовано статтю, за якою засудили Тимошенко (і тим самим вони розписувалися, що нібито засудили її справедливо й законно!), а там хоч трава не рости; інші - щоб було скасовано все що завгодно, окрім цієї статті. Про внутрішню логіку кримінального законодавства, про його системність не дбав ніхто. Повторюся: це була така гра.

Хоч як цинічно це пролунає, але несправедливе, неправове, політично-замовне засудження Тимошенко може стати ліками для опозиції. Дотепер, щоправда, не стало. Але, зрештою, Україна ж таки не Росія! Має ж у нас нарешті з’явитися нормальна, європейська опозиція, яка була б не почтом «цариці в екзилі», який без самої цариці втрачає сенс існування, а політичним середовищем, яке обстоює демократичні цінності. Демократичні цінності самі по собі, а не як елемент риторики Юлії Тимошенко.

А для того, щоб довіряти Тимошенко почали набагато більше виборців, ніж зараз, було потрібне зовсім небагато. Власне, одне-єдине - публічно визнати власні помилки. Але й тепер чи випливає з риторики бютівців визання помилок шефині? Та що там помилок: бодай визнання самої думки, що в Тимошенко могли бути помилки? Так, тимошенківці визнають: у пані Юлії були помилки, але лише кадрові. Мовляв, пригріла гадюк, а вони її зрадили. Ото й усе. А так завжди й в усьому, в усіх її невдачах був і є винен хтось інший. Історія політичної діяльності Тимошенко - це безперервна історія того, що всі довкола тільки й робили, що її зраджували й заважали їй працювати. Нема у світі порядних людей, окрім Юлії Тимошенко... Тільки от у даному разі, в даній системі координат порядність - це всього-навсього суто совкове вміння коливатися разом із лінією партії й забути про принципи.

«Хай руйнується Україна, а Тимошенко залишається непогрішимою», - таким є кредо її політичної сили. Там, де немає визнання й аналізу помилок (та й навіть визнання самої можливості, самої ймовірності помилок) - там розвитку не буде, він неможливий.

Натомість тимошенківці й досі щосили таврують «противсіхів». Хто винен у тому, що політик не виграв вибори? Звісно ж, виборці винні. Хто винен у тому, що політик не зміг завоювати належного рівня довіри у виборців? Звісно ж, виборці винні. Хто винен, що політик не зміг переконати виборців у своїх чеснотах? Звісно ж, виборці винні. Не доросли до масштабів постаті політика, не оцінили тих масштабів. Хоч бери та записуй у Конституції: «Голосувати на виборах за Юлію Тимошенко - священий обов’язок кожного українця». Просто тобі «блок комуністів та безпартійних» у новій іпостасі...

Тимошенківці нав’язують і нав’язують українцям вибір: або Янукович, або Тимошенко, третього не дано й не буде.

Дивна обставина: чимало опозиційних ЗМІ так само, як і провладні, замовчують зміст претензій західних лідерів до суду над Тимошенко. Те саме є характерним і для публічних виступів політиків з БЮТ. Позиція провладних ЗМІ й владних політиків є зрозумілою: показати, буцімто під цими претензіями насправді не криється нічого суттєвого, сама лише ірраціональна приязнь до Тимошенко, зачарованість, загіпнотизованість нею. А як пояснити позицію опозиційних ЗМІ та політиків? Точнісінько так само: вони хочуть навіяти, ніби Захід підтримує Тимошенко як таку в усіх її діях, от просто через те, що вона - Тимошенко.

Аби зрозуміти феномен Юлії Тимошенко як політика, варто пригадати, з якої сфери діяльності прийшла вона до політики. Це був бізнес, але не просто бізнес. Це був найпримітивніший бізнес «купи-продай». Той факт, що торгувала Тимошенко газом, а не квітами чи там сигаретами, по суті нічого не міняє. Різниця є лише кількісною, але ніяк не якісною.

Що відрізняє подібний бізнес - принаймні такий, яким він був 1990-х років, коли ринок тільки формувався, коли всі торгували всім потроху - сьогодні вугіллям, завтра цементом, післязавтра тракторами? Відсутність - бо непотрібність - стратегії, перспективного планування, концепцій. «Лови момент!» - от що було девізом цього бізнесу. Для нього не існувало ані вчора, ані завтра. Було лише сьогодні з сьогоднішніми умовами, кон’юнктурою та, відповідно, сьогоднішніми цілями. Що буде завтра? От настане ранок - тоді й побачимо. Буде новий момент, який так само треба буде ловити.

А ще такий бізнес не знає постійних партнерів і тривалих зобов’язань. Об’єднатися з А можна лише для того, щоб спільними зусиллями розбити Б; потім настане черга розбити й А. Джентльменських стосунків не існує, homo homini lupus est. Усі довкола - вороги. Єдина надмета - стати й залишитися монополістом.

Чи нічого подібного не спотерігали ми в діях Юлії Тимошенко як політика? Спостерігали, ще й як! Те саме «лови момент!»: сьогодні лідерка «Батьківщини» відстоювала одне, завтра інше, цілковито протилежне. Сьогодні вона декларувала прихильність до президентської республіки, завтра - до парламентської. Сьогодні вона прагнула до НАТО, завтра запевняла Путіна у вічній любові. Сьогодні вона відстоювала цивілізований ринок землі, завтра заявляла, що земля має бути «всенародною» (а отже, нинішні наділи, отримані селянами під час розпаювання колгоспів, треба конфіскувати?). Будучи прем’єром, вона наполягала на тому, щоб телевізійні новини були «позитивними» й «оптимістичними»; коли ж нова влада саме це й почала робити, Тимошенко таврувала ту владу за утиски свободи слова. Партійна лінія «Батьківщини» щодня такі піруети виписувала, такі сальто й кульбіти вибрикувала - тільки встигай головою крутити. (А потім виборці виявлялися винними в тому, що не надто довіряли Тимошенко.)

Ото й було кредо Тимошенко як політика: виграти сьогодні за будь-яку ціну, а що буде завтра - там буде видно. Протягом багатьох років українці так і не зрозуміли, чого ж прагне Юлія Тимошенко й які ідеали відстоює.

Мабуть, саме звідти походить і відома тимошенківська персоніфікація проблем, коли пропоновані нею розв’язання тих проблем полягають лише у кадровій площині й зводяться до одного й того самого: оті погані, треба їх замінити на добрих, тобто «на нас». Одне слово, «кадри вирішують усе». Це теж типовий підхід як для бізнесу «купи-продай»: усі довкола - конкуренти, а отже, погані, треба їх прибрати. Звідси ж і демонізація то Ющенка, то Єханурова, то Балоги, то Фірташа. Вислів часів прем’єрства Тимошенко: «Що заважає поганому танцюристові? Ну, відомо що. А що заважає поганій танцюристці? Балога».

Про реальні якості кожного з цих діячів зараз не будемо; у будь-якому разі, хоч би якою була роль того ж таки Фірташа в нинішній політиці та економіці, навряд чи він є постаттю аж такого масштабу, щоб робити з нього квінтесенцію всього сущого в Україні зла. А ще зверніть увагу: від самої Помаранчевої революції й аж до цьогорічного судилища жодного разу в ролі квінтесенції зла в Тимошенко не виступав Віктор Янукович.

Звідси ж і суто бізнесова абсолютизація принципу «ворог мого ворога - мій друг»: коли головним ворогом (бо конкурентом на даному етапі) був Віктор Ющенко, з Партією регіонів був суцільний «ПРіБЮТ», а критикувала її Тимошенко м’яко й не дуже активно.

Звідси ж і загальновідомі особливості кадрової політики Тимошенко: зібрати сьогодні якомога більше «багнетів» (а тим паче платоспроможних «багнетів»), а що з того вийде - там видно буде.

Така от «бізнесова» політика, «політика ва-банк», має одну велику ваду: вона абсолютизує власний, суто приватний, успіх чи неуспіх. Держава й суспільство стають похідними, вторинними категоріями, «Вона - це Україна» стає, так би мовити, «гаслом за Фройдом». А ще така політика перетворюється на різновид азартної гри, коли гравець уже не замислюється: а навіщо взагалі він грає, чому не припинить, якою є кінцева мета? Що ж, у будь-якій азартній грі не може завжди щастити.

А українці... Чимало з них обурені судилищем над Тимошенко, чимало з них симпатизують їй. От тільки захищати її вони масово не вийшли. Бо так і не знають, ЩО в її уособленні вони мають захищати, які політичні й громадянські чесноти.

Варіант цієї статті вийшов в інтернет-виданні «Українське Слово»


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Журналіст.


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS