Останнє у блогах

Більше

Архів


Про долю режимів із кошлатими бровами та поганою дикцією

Юрій Дорошенко, 13.11.2011 21:20

Народ все ж таки інерційний і прагне наївної віри в добро. Читаю нині спогади відомого дисидента Натана Щаранського «Не убоюсь зла», йдеться про те, як проти нього боролася, намагаючись знищити, радянська тоталітарна система. Як КДБ, міліція, стукачі, ортодокси-партфункціонери, одним словом, увесь режим прагнув загнати особистість у загальне стійло.

«Никогда они не решатся! Ведь это будет очередное дело Дрейфуса!» - слышал я от друзей еще полчаса назад. И вот - «значит, они все-таки решились»...[...]  «Значит, они все-таки решились!» - стучало у меня в висках на протяжении всего пути от дому до ворот ГУЛАГа.», - цитата зі спогадів відомого політика та правозахисника. До речі, мого земляка, з Донецька.

Вам це нічого не нагадує? Ні? Тоді ще одна цитата:

«П’ять годин ранку. Нарешті зібралася з думками та силами написати...

Сиджу перед вікном "в клітинку" на залізному табуреті, накритому старою газетою із заголовком "Юлю засудять, але не посадять". Табурет накрили газетою задовго до мого арешту, але я нічого не стала змінювати - нехай тут все іде своїм шляхом».

Для тих, хто ще не здогадався, відкриваю таємницю - це лист Юлії Тимошенко з Лук’янівсього СІЗО.

Страшні та сумні паралелі. Важка схожість не лише густих бров і дикції Брежнєва з Януковичем, але й загального мовчання народу. Зовнішнього звикання до втрати демократії, відмови від свободи.  

Але разом із тим, це й приклад того, що правда таки переможе! А режими падуть. Не вірите? На що сперечаємося?


* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Shift+Enter.

Про автора:
Журналіст.


Коментарі наших відвідувачів:


+ Додати
 введіть код  

Всі записи:

Головна RSS